Виникнення та припинення права власності.

Право власності на ту чи іншу річ може виникнути в конктретної особи різними способами: особа виготовила річ самостійно, придбала її за допомогою купівлі-продажу, освоїла землю, яка до того нікому не належала та інФакти, з виникненням яких особа набуває права власності, дістали назву способу набуття права власності, а юридичні факти, які є правовою основою виникнення права власності, - титулу набуття. Усі способи набуття права власності римське право поділяло на первинні і похідні. Первинними називається такий спосіб набуття, за яким право власності виникає вперше або проти волі колишнього власника (наприклад, під час конфіскації, реквізиції та інших примусових переміщеннях власності). За первинного способу право набувача встановлюється незалежно від попереднього права на цю річ. Похідний спосіб набуття права власності полягає в тому, що право власності переходить від однієї особи до іншої за їх взаємною згодою і бажанням. Давнішим способом набуття права власності був первинний. До нього відносили:

1. Заволодіння (occupatio). Згідно з римським правом, річ, не вилучена з обороту, але яка не має власника, надходить у власність того, хто її перший захопить (primo occupanti) з метою собі привласнити.

Особливий правовий статус визначався для скарбу, яким в юридичному розумінні вважалася будь-яка цінність, схована в землі так давно, що її власник не міг бути відомим. У давньому римському праві скарб розглядався як складова речі, в якій він схований (як правило, земля), і тому належав її власнику. Однак з метою заохочення пошуку скарбів розпорядженням імператора Адріана було встановлено, що половина скарбу належала власнику земельної ділянки, а інша половина тому, хто знайшов його.

2. Давнісне володіння (usucapio). За визначенням римських джерел давнісне володіння зумовлює набуття права власності шляхом володіння, яке продовжувалося протягом визначеного законом часу.

3. Переробка речі (специфікація). Цим терміном позначається створення з чужого матеріалу нової речі для себе, наприклад, виготовлення вина з чужого винограду, вази з чужого металу тощо. Специфікація вважається здійсненою, якщо матеріал набував нової форми, одержано нову річ.

4. Придбання плодів. Плоди з моменту їх відокремлення від речі, яка їх виробляє, стають самостійними речами.. Право власності на такі речі належить тому, хто на час відділення був власником плодоносної речі.

5. Приріст (accesio) - сполучення речей, які належать різним особам, причому одна з речей після сполучення стає належністю іншої речі, власністю власника головної речі. Приріст може бути природний або штучний, тобто результатом дій людини.

Похідні способи набуття права власності. Кількість таких способів була досить велика. Зі спливом часу частина з них повністю сходила із сцени, натомість з’являлися нові, ще інші, зберігаючись у цілому, змінювалися у своєму конкретному змісті. Деякі з них так і залишилися не більш ніж сучасниками Римської держави.

Головною правовою формою похідного набуття є договір, зокрема договір купівлі-продажу, позики, міни, дарування, застави. У всіх цих випадках перехід права власності від однієї особи до іншої відбувається за їх волевиявленням, право власності набувача ґрунтується на праві власності відчужувача.

У Римі відомі ще інші первинні способи набуття права власності, а саме: а) за рішенням суду, коли він розглядав позови про поділ спадщини, спільного майна або спірної межі та ін; б) за законом - у вигляді покарання за недозволене самоуправство, за несплату мита тощо.

Найбільш поширеним способом припинення права власності римляни вважали знищення речі незалежно від того, чи сталося це внаслідок її загибелі, споживання, чи з якихось інших причин. Римляни вважали, що і відчуження є способом, який припиняє право власності на річ, при чому в найрізноманітніших формах, зокрема в таких, як купівля-продаж, дарування, міна, надання приданого та ін. Відомий ще один спосіб припинення права власності - це вилучення речі з обороту, наприклад включення приватної землі до складу державної. Особливістю цього способу було те, що тут власність не переходила від однієї особи до іншої, як у випадку відчуження.

61. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Способи, методи і форми захисту права власності досить різноманітні. Розглянемо лише речово-правові засоби його захисту, які розроблені римськими юристами досить грунтовно. Це, зокрема, три спеціальні позови: віндикаційний, негаторний і публіціанський. Усі вони об'єднуються загальною назвою - речові позови.

Негаторний позов застосовувався для усунення перешкод, що заважали власнику нормально здійснювати своє право власності.

Він пред'являвся в тих випадках, коли одна особа стверджувала, що є власником речі, яка знаходиться у володінні іншої особи, і на цій основі вимагала, щоб річ була їй повернута.

Публіціанський позов. Уже відзначалося, що цим позовом захищалось доб­росовісне володіння. Згодом ним міг користуватися і власник, якщо він не міг довести права власності свого попередника.

Віндикаційний позов --

Позов власника майна про повернення свого майна, яке перебуває в незаконному володінні іншої особи.Позивач має довести обставини, що підтверджують його право власності

62. Поняття, сутність та види прав на чужі речі.

v Права на чужі речі

Ø виникнення прав на чужі речі обумовлено необхідністю задоволення інтересів інших осіб шляхом обмеження сукупності правомочностей власника стосовно належних йому речей.

Ø Права на чужі речі забезпечували нагальні проблеми управомоченої особи шляхом надання їй можливості безпосереднього панування над майном, що їй не належало, у межах, визначених договором, заповітом, законом або з інших підстав.

Ø виникали шляхом установлення обмежених речових правомочностей на належне іншій особі майно у випадках, яцщо суб’єкт римського приватного права не міг у повному обсязі задовільнити свої інтереси лише за рахунок панування над належними йому речами

Ø умови виникнення:

§ здійснення права на чужі речі є необхідним для управомоченої особи

§ встановлення права на чужі речі не суперечить закону

§ встановлення права на чужі речі не порушує права та законні інтереси власника речі або інших осіб

Ø особливості

§ 1) носій прав на чужі речі здійснював правомочності, незалежно від усих інших осіб, включаючи власника.

· бо зміст обмежених речових прав на чуже майно – правомочності речового характеру, стосуються безпосередньо речей.

§ 2) Обов’язок усих осіб, включаючи власника, утримуватись від дій, які могли б перешкодити суб’єкту права на чужу річ здійснювати належні йому правомочності

· права на чужі речі становлять зміст абсолютних правовідносин

· Абсолютні відносини – мають місце тоді, коли уповноваженому суб’єкту протистоїть необмежене коло осіб, від яких уповноважена особа може вимагати виконання певних обов’язків, у тому числі утримуватися від порушення її прав та законних інтересів

§ 3) обсяг правомочностей управомоченої особи вужчий в порівнянні з правом власності і визначається власником майна або законом

· право на чужі речі характеризується обмеженістю за змістом

§ 4) права на чужі речі мають похідний характер щодо права власності і встановлюються лише стосовно речей, які перебувають у власності інших осіб.

Ø Шляхи задоволення інтересів управомоченої особи у сфері реалізації правомочностей по володінню і користуванню чужим майном

§ встановлення зобов’язальних відносин на підставі договору про передачу майна в користування

· власник речі може в односторонньому порядку розірвати договір в разі невиконання або неналежного виконання іншою стороною своїх обов’язків.

· è створення небажаних перепон для здійснення прав та законних інтересів особи, що користувалася чужою річчю

· захист осіб, що за договором мали право володіння та використання чужої речі, забезпечувався лише позовами зобов’язального характеру

§ набуття та здійснення права в межах речових відносин

· характеризується більшою стабільністю

· як правило, не обмежується у часі

· надає повну і належну міру забезпечення реалізації прав на чужі речі

Ø Окремі види прав на чужі речі виникали на підставі законів

· полягали в безпосередньому пануванні над річчю і були необмежені в часі

· захист прав забезпечувався речово-правовими засобами

Ø Види прав на чужі речі

§ основні види речових прав на чуже майно сформувалися у римському приватному праві. Термінологічно визначили окремі положення сучасного цивільного права. За своїм основним призначенням і суттю не зазнали суттєвих змін

· сервітут – право обмеженого користування чужою річчю, яке встановлювалося або для створення певних вигод при експлуатації окремої земельної ділянки, або на користь певної особи

· емфітевзис – довгострокове відчужуване та успадковуване право користування чужою земельною ділянкою для с/г потреб за наявності в особи потреби і можливості такого використання

· суперфіцій – право землекористувача (суперфіціарія) використовувати чуже земельну ділянку для спорудження житлових та інших будівель

· заставне право – речове право на чужу річ, яке служить забезпеченню зобов’язальної вимоги і дає кредитору можливість продати цю річ та одержати задоволення своїх вимог

Дата добавления: 2015-10-13