Захист спадкових прав

Потреба судового захисту прав спадкоємця може виникнути або внаслідок невизнання тих прав, які входять до складу спадщини (наприклад, особа відмовляється видати спадкоємцеві річ не тому, що не визнає його спадкоємцем, а тому, що заперечує право на цю річ самого спадкодавця), або внаслідок того, що будь-хто своєю поведінкою порушує або не визнає права данної особи, як спадкоємця (наприклад, оспорює дійсність заповіту, з якого витікає право спадкування данної особи). У першому випадку у розпорядженні спадкоємця були такі ж позови, які надавалися спадкодавцеві. Наприклад, якщо третя особа затримує в себе річ із складу спадщини, спадкоємець може подати віндикаційний позов, який міг бути поданий спадкодавцем за його життя. Право спадкоємця може порушуватися не тим, що не визнаються певні права, які входять до складу спадщини, а тим, що не визнають саму данну особу як таку, яка має право на спадкування. Такій особі надається цивільний позов щодо витребування спадщини. Цей позов за своїм змістом та наслідками аналогічний віндикаційному позову. Спадкоємець, який не володіє спадковим майном, подає позов до особи, що не є спадкоємцем, але володіє спадщиною. Добросовісний відповідач за таким позовом повинен повернути позивачеві все, що одержане за рахунок спадщини на момент подання позову, з відрахуванням витрат, понесених ним на спадкове майно. При цьому байдуже, чи були ці витрати необхідними, корисними або здійснювалися тільки для задоволення особи. Недобросовісний відповідач повинен повернути позивачеві все отримане від спадщини із всіма плодами та прирощеннями. Крім цього, він несе відповідальність за винне знищення або псування отриманих цінностей (а з моменту подання позову – і за випадкове). Недобросовісний набувач може утримати лише суму понесених ним витрат, необхідних та корисних, але і те лише оскільки корисні витрати все ще збільшують цінність тих речей, на які вони були зроблені.

Преторський спадкоємець мав для свого захисту інтердікт, за допомогою якого міг отримати володіння речами, які входили до складу спадщини. Претор також надав нисхідним та висхідним спадкоємцям право на свій власний позов про спадщину – протягом одного року від дня її відкриття, іншим спадкоємцям – 100 днів.

77.Забовязання. Поняття та види.

Зобов'язання в Римі позначалися терміном obligatio. За визначенням римсь­кого права пізніших часів і за нашими теперішніми уявленнями зобов'язання -це такі юридичні відносини між двома особами, коли одна особа - боржник -зобов'язана вчинити або утриматися від вчинення певної дії, а інша - кредитор - має право вимагати від першої виконання покладеного на неї обов'язку, що випливає з договору або з інших підстав на свою користь.

---

Дата добавления: 2015-10-13