Форми буття права.

Відсутнє однозначне розуміння правового буття та його форм також у загальнотеоретичному правознавстві, зокрема у філософії права. Його зміст визначається, як правило, залежно від світоглядних підходів до розуміння природи і власної сутності права.

У філософсько-правовій літературі мають місце найрізноманітніші думки з цього питання розуміння буття права:

- як ідеї права, яка є найзагальнішим, абстрактним вираженням сутності права;

- як інституціонально вираженої в нормах права владної волі (або волі домінуючих у суспільстві соціальних сил);

- як правового конфлікту та його вирішення;

- комунікації як взаємодії між суб’єктами права на основі діалогу між ними чи правильних дій і рішень у конкретній ситуації самого суб’єкта.

В. Нерсесянц —прихильник так званого лібертарного праворозуміння, в основу якого покладений принцип формальної рівності, — вважає, що буття права — це якісно визначене буття цього принципу. Тобто скрізь, де є вказаний принцип (в усіх явищах, в яких він виявляється, визнається, закріплюється, враховується), ми маємо справу з формами існування права. До них він відносить фактично всі «феномени з правовою якістю», починаючи від правової норми і закінчуючи правовим статусом, правовим

рішенням, правовою процедурою тощо.

Козюбра зазначає, що становлення права відбувається на трьох основних рівнях, які одночасно є відповідними формами його буття:

а) базових фундаментальних ідеалів і цінностей, нагромаджених людством за багатовікову історію розвитку людської цивілізації, концентрованим виявом яких є насамперед загальні принципи права; Проблематика загальних принципів права традиційно пов’язується з невизначеністю форм їх виразу і закріплення. За європейською традицією слід розрізняти природу принципів права, «включених» до текстів конституцій та інших нормативно-правових актів, та природу загальних принципів права, які можуть застосовуватися навіть за відсутності текстів. «Силу і життя їм дає суддя». Загальні принципи права —це вияв узагальненого правового досвіду та правових тенденцій, які розвиваються в глибинах нормативно розвинутого суспільного життя. На їх появу і розвиток впливають не тільки норми позитивного права, а й багато інших нормативних і ненормативних чинників — мораль, політика (зокрема міжнародна), звичаї, наукові теорії та концепції тощо.

б) формалізованих юридичних норм, виражених передусім у законах

та інших нормативних актах;

в) юридичних рішеннях, насамперед судових, та правовідносинах.

На думку Максимова, відносно автономними рівнями правової реальності (формами буття права) є:

а) світ ідей (ідея права);

б) світ знакових форм (правові норми і закони);

в) світ соціальних взаємодій (правове життя).

Вони є рівнями становлення права від абстрактних до конкретних визначень.

Логічно вихідний компонент правової реальності, що містить масштаб істинності права, становить ідея права. Будучи абстрактно-загальним визначенням права, вона містить допозитивний масштаб для законодавчих і судових рішень. Як універсальний ідеально-смисловий аспект будь-якої правової системи ідея права феноменологічно структурується на суб’єктний, аксіологічний і деонтологічний компоненти. Їй притаманна потенційна дійсність, оскільки вона виражає певну належність. Водночас ідея права задає нормативну силу діючому праву. Сама ж вона набуває значущості завдяки операції логічного визнання права, або його обґрунтування.

Позитивне право як система санкціонованих державою норм являє собою конкретно-загальні визначення, реалізацію ідеї права. Як форма емпіричного буття, воно має історичній характер, йому властиві вимоги осмислення закону для всіх випадків і урахування соціальних інтересів, що вказує на його зв'язок з життям. Засобом переходу від недіючої ідеї права до діючого права виступає процес правотворчості, феноменологічний смисл якого полягає в поєднанні ідеї права (принципів справедливості) з конкретними соціальними умовами, що виражаються через категорії потреби і інтересу. Складне суперечливе поєднання справедливості і доцільності становить суттєву особливість позитивного права.

Світ соціальної взаємодії є найбільш конкретним рівнем буття права. Моментом переходу від законів до матеріально-конкретних визначень виступає процес правореалізації, а основним елементом цього процесу – суб'єкт у його взаємодії з іншими суб'єктами. Умовою переходу до буття права у вірних рішеннях і діях людей виступають такі чинники, як психічне визнання норми, примушення і влада. Вищою формою буття права є судові рішення, в яких акумулюється весь досвід осмислення права. Судові рішення є свого роду підвищенням кваліфікації (правової культури) всіх суб’єктів права. Отже, правосуддя об'єднує зусилля всіх гілок влади навколо завдання утвердження права.

Дата добавления: 2015-10-13