Легістський підхід.

Онтологічна природа права.

Проблеми онтології права займають одне з найважливіших місць в філософії права та й в загальній теорії права. В загально філософському трактуванні онтологія – це напрямок філософської думки, що вивчає закономірності буття як такого. Онтологія права ж покликана відповісти на питання що таке буття права? чим воно відрізняється від буття інших соціальних явиш?

Центральною категорією онтології права є сутність права, що визначає всі ознаки, цілі, причини буття права та його історичної долі. Не дивлячись на важливість категорії сутність права, різні правові школи, типи праворозуміння визначають її по-різному. Зокрема, в якості сутності права окремі теоретики визначають:

· нормативність, волю (державну, божественну, пануючого класу чи всього суспільства),

· захист інтересів (їх розмежування, компроміс індивідуальних та суспільних інтересів),

· втілення народного духу,

· прояв божественної чи космічної гармонії,

· імперативно-атрибутивні переживання,

· міру свободи, справедливість тощо.

Сутність розуміється як внутрішній зміст явища, його взаємодію та взаємозв’язки з емпіричними, реальними категоріями.

Аналіз розвитку вчень про сутність права надає можливість визначити цей процес як еволюційний.

Етапи:

Теологічні погляди на сутність права.

Сутність права виявляється у його характеристиці як божественного справедливого у взаємовідносинах вільних людей, встановленого божого правосуддя.

2) Філософсько-етичні вчення відобразили тенденцію до світського, раціоналістичного розуміння сутності права.

Сутність права у його зв’язку з природою людини, її розумом та справедливою поведінкою. Основу права складає усвідомлена розумом справедливість. Справедливість – це рівність, втілена в законах.

Природне вчення.

Сутність права як вимога людського розуму, що виражається в природі людини. Саме тому, право існує як природне та позитивне явище.

Легістський підхід.

Сутність права відображається у наявності єдиного позитивного права як втілення ідеї свободи, волі.

5) Соціологічний напрямок. Сутність права виявляється у єдності трьох його сторін: правопорядок, сукупність приписів, правовий процес.

В сучасній науковій літературі сутність права визначається по-різному, що пояснюється його багатоаспектною природою.

Існуючі теорії сутності права можна розподілити на три групи:

І. Сутність права у школах його розуміння визначається виходячи із трьох груп правових шкіл:

а) нормативізм, що визначає сутність права як сукупність абстрактних норм, встановлених державою;

б) соціологічний напрямок, який сутність права розуміє у його можливості бути соціальним механізмом, що гармонізує суспільні та індивідуальні інтереси;

в) філософський напрямок, який вбачає сутність права в його розумінні як суспільної категорії, що має власну природу та призначення в суспільстві.

Сутність права можна охарактеризувати в різноманітних аспектах, однак головне те, що саме сутність є попередньою умовою, ідеальною моделлю існування права і правових явищ в реальності. Це означає. що сутність права надає різноманітним явищам соціального буття саме правової форми і характеризує їх як правові явища.

Для з’ясування апріорної (трансцендентальної) сутності права можна використовувати поширений в феноменології метод ейдичної редукції, а також метод вільної варіації в свідомості. Таким чином можна взяти будь-яке правове явище, наприклад позитивне право, та шляхом вільної варіації з’ясувати характеристики, без яких воно не може існувати. Встановлені риси і будуть відображати сутність права.

Так наприклад, з позиції юридичного позитивізму, основні ознаки права пов’язані з державою. До них відносяться державна воля, прийняття норм органами державної влади, забезпечення державним примусом тощо. Виникає питання, чи може право існувати без цих ознак? Очевидно, що так. Оскільки існують різноманітні системи норм права окремих соціальних груп чи об’єднань; в деяких країнах існування канонічного права.

Фундаментальне питання всієї юриспруденції: “Що таке право?”, рішення якого здійснюється через низку пізнавально-практичних завдань:

нормативного, в межах якого вирішується питання про надпозитивний зміст права (критерії справедливості) і його обгрунтування, тобто право розглядається у співвідношенні з мораллю;

легітимаційного, що передбачає розв'язання питання про нормативну силу (силу, що зобов’язує) права, тобто про співвідношення права і влади;

аналітичного, яке передбачає аналіз нормативної природи і значення позитивного права.

З позиції матеріалістичної онтології право є позитивною реальністю. Ця онтологія обмежує сферу реального лише матеріальним. Нематеріалістична ж онтологія опрацювала широке поняття реальності, визнавши цілковиту реальність ідей чи то духу і прагнучи з цієї позиції визначити автономне буття духу, закономірності його виникнення, розвитку і функціонування.

То ж що таке ідея чи то дух права? Виразно відповідали на це запитання класики української юриспруденції і філософії права П. Юркевич і Б. Кістяківський.

П. Юркевич зазначав: «…держава, яка спирається лише на закон, не є нормальною. Закон не в змозі містити ідею права, справжнє джерело якої затаєне в духові людини, непідвладному ніякому формалізму».

Аналогічно міркував й Б. Кістяківський. На його думку, нині є загальновизнаним, що дійсне існування права не в статтях та параграфах законів, надрукованих в кодексах, а в свідомості як всього суспільства, так і кожного його громадянина. Услід за Кантом і Гегелем Б. Кістяківський нотував: «Головне і найбільш суттєве в змісті права утворює свобода… Право лише там, де є свобода особистості…. Ми мусимо звернутися до поняття права в його чистому вигляді, тобто з його справжнім змістом, який не запозичений з економічних і соціальних відносин… Це азбучні для європейців істини».

Дата добавления: 2015-10-13