Основні шляхи зміцнення законності і правопорядку

Законність і правопорядок — основа нормального життя суспіль­ства. Тому їх зміцнення — одне з головних завдань, що стоять перед суспільством, один з основних напрямів діяльності держави, її функ­ція. Зміцнення законності, боротьба зі зростаючою злочинністю — життєво важлива справа.

Правопорушення породжені тими об'єктивними умовами (еконо­мічними, політичними, соціальними), в яких знаходиться суспільство на конкретному етапі розвитку. Проблема ліквідації порушень за­конності — не тільки юридична проблема. Для її вирішення повинні бути усунуті об'єктивні фактори, що створюють умови для здійснен­ня правопорушень. Стабілізація економічних відносин, зростання матеріальної забезпеченості людей, їх правове виховання, зміцнення соціальних зв'язків, розвиток демократії — необхідні передумови і найважливіші шляхи зміцнення законності і правопорядку.

Основними напрямами діяльності держави по зміцненню закон­ності і правопорядку є переконання (підвищення правосвідомості громадян і посадових осіб), правове виховання, профілактика право­порушень, суспільний вплив на порушників і застосування до них примусових заходів; підвищення ролі громадянського суспільства в забезпеченні законності і правопорядку.

Зміцнення правопорядку в суспільстві неможливе без забезпечен­ня законності в діяльності самого державного апарату, без ліквідації таких негативних явищ, як корупція, вседозволеність, байдужість до життєвих проблем громадян. Без запровадження режиму законності та правопорядку створення правової держави в Україні неможливе.

Вопрос №99

Систе́ма пра́ва — це сукупність чинних принципів і норм права, якій притаманні єдність, узгодженість, диференціація (поділ) і згрупованість норм у відносно самостійні структурні утворення (інститути, галузі та підгалузі права).

Структура системи права — це об'єктивно існуюча внутрішня будова права даної держави.

Основні структурні елементи системи права:

норма права.

інститут права.

підгалузь права.

галузь права.

Норма права — «цеглинка» системи права, первинний компонент, який визнає і охороняє держава, і з якого складаються інститути і галузі права. Не може існувати норма права, яка не входила б до певного інституту і галузі права.

Галузь права є найбільшим елементом серед тих, з яких складається система права. Цивільне право, кримінальне право, трудове право, адміністративне право та ін. — це галузі права.

Інститут права — це відокремлена група правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини конкретного виду. Інститут права є першим рівнем поєднання правових норм.

Інститут права характеризується тим, що:

регулює певний вид суспільних відносин;

є складовою частиною однієї або декількох галузей права;

є логічно замкнутою, виокремленою сукупністю норм;

функціонує автономно, відносно самостійно в межах галузі права, тобто регулює суспільні відносини незалежно від інших інститутів права.

Інститути права поділяються на галузеві, які регулюють певні відносини в межах однієї галузі права, та міжгалузеві, які регулюють відносини, що є предметом різних галузей права.

Підгалузь права — система однорідних предметно пов'язаних інститутів певної галузі права. Підгалузі є у багатьох галузей права. Наприклад, цивільне право має підгалузі: право власності, зобов'язальне право, спадкове право, авторське право та ін. На відміну від правових інститутів підгалузь права не є обов'язковим компонентом кожної галузі.

Галузь права — це система юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Головні ознаки галузі права полягають у тому, що вона:

є найбільш великим за обсягом підрозділом (частиною) системи права.

має власний предмет регулювання.

визначається єдністю предмета і методу правового регулювання.

складається з інститутів права, побудованих у галузі права за предметом і методом правового регулювання.

відносно самостійна від інших об'єднань правових норм у системі права.

Вопрос №100

Систематиза́ція законодавства — впорядкування та вдосконалення нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників.

Існують такі види систематизації: облік, кодифікація, інкорпорація і консолідація.

Систематизація законодавства — це діяльність з впорядкування чинних нормативно-правових актів у єдину узгоджену систему, з метою забезпечення ефективного правового регулювання.

Систематизація спрямована на:

досягнення внутрішньої єдності юридичних норм, тобто на усунення колізій і прогалин, у результаті чого підвищується ефективність законодавства;

впорядкування правового матеріалу, розміщення його за певними розділами і рубриками, тобто класифікацію, що забезпечує зручність користування законодавчим масивом.

Систематизація здійснюється чотирма способами:

обліком

інкорпорацією;

кодифікацією;

консолідацією.

Вопрос №101

Юридичний процес - це нормативно станів у пінні форми упорядкування юридичної діяльності, спрямовані на оптимальне задоволення і гарантування інтересів суб'єктів права. Він регулюється відповідними правовими нормами, а його результати оформляються і закріплюються в правових актах - офіційних документах.

Особливості юридичного процесу полягають у тому, що він представляє собою:

1) владну діяльність компетентних органів і посадових осіб;

2) діяльність, здійснення якої унормовано процесуальними нормами;

3) діяльність, спрямовану на прийняття юридичних рішень загального (нормативні акти) або індивідуального (акти застосування права) характеру;

4) складну, тривалу в часі діяльність, що складається з процесуальних стадій, які мають строго певну послідовність.

З точки зору змісту юридичний процес являє собою ланцюг взаємозалежних процесуальних дій і процесуальних рішень, фіксуються у відповідних документах. Наприклад, у ході розслідування кримінальної справи слідчий виконує такі процесуальні дії, як огляд місця події, обшук, допит свідка, вилучення речових доказів і т. д., виносить різні процесуальні рішення

- постанови про порушення кримінальної справи, про виробництві обшуку в квартирі підозрюваного, про залучення особи в якості обвинуваченого і т. п. При цьому, приймаючи процесуальні рішення і виконуючи процесуальні дії, він керується вимогами кримінально-процесуального закону.

Вопрос №102

Реализация права - это процесс воплощения правовых предписаний в поведении субъектов реализации права.

Существует несколько классификаций форм реализации права. Наиболее распространенной является разделение реализации по способам совершения правообразующих действий и того, какие предписания реализуются (субъективное право, юридическая обязанность или правовой запрет). Соответственно выделяют: использование (осуществление), исполнение и соблюдение. В качестве особой формы реализации права выделяют применение права.

Использование – направлено на осуществление правомочий субъекта, и по его усмотрению здесь может иметь место как активное, так и пассивное поведение. Реализуются нормы закона, которые наделяют субъекта правами.

Исполнение – требует от субъекта активных действий, связанных с претворением в жизнь обязывающих предписаний. Особенно это относится к разным органам государства и должностным лицам государственных и негосударственных организаций, поскольку многие из них создаются и действуют, прежде всего, для исполнения норм права.

Соблюдение – пассивное воздержание субъекта от совершения действий, находящихся под запретом. Государство, возложив конкретную обязанность на различных субъектов общественных отношений, вправе требовать соблюдения этих предписаний от субъектов, а в необходимых случаях принуждать их к этому.

Применение права – активная властная деятельность государства в лице его компетентных органов по разрешению конкретного юридического дела. Применение – это точное, неуклонное строжайшее соблюдение законов, т.е. режим законности.

Вопрос №103

Застосування правових норм — це здійснювана компетентними державними органами або уповноваженими на те громадськими об'єднаннями організаційно-правова діяльність, яка полягає у встановленні формально обов'язкових правил поведінки індивідуального характеру з метою забезпечення необхідних умов для належної реалізації юридичних норм.

Процес застосування норм права може починатися з ініціативи органу чи особи, уповноваженої застосовувати правові норми, а також за вказівкою вищестоящого органу чи за заявою зацікавлених осіб, і являє собою систему послідовних дій, які називаються стадіями процесу застосування правових норм. Цих стадій є, на думку різних дослідників, від трьох до п'яти.

Першою стадією процесу застосування правової норми є встановлення та аналіз фактичних обставин справи, що потребує застосування правової норми. На цій стадії встановлюються всі необхідні дані про дію чи подію яка мала, має чи буде мати місце та відбувається їхнє вивчення, пізнання. Особливість, специфічність цього пізнання полягає у тому, що:

його предмет формально обмежений, визначений гіпотезою юридичної норми;

порядок цього пізнання визначений, окреслений процедурно-процесуальним законодавством;

знання, здобуті в результаті цього пізнання, мають бути абсолютною об'єктивною істиною;

Всю сукупність обставин, що підлягають встановленню на цій стадії застосування юридичної норми, можна поділити на три групи:

фактичні обставини, з виникненням, існуванням та припиненням яких юридичні норми пов'язують виникнення юридичних наслідків;

дані, що характеризують правовий статус суб'єктів, що стосуються розгляду даної справи;

причини та обставини, що обумовили виникнення, існування та припинення певних обставин та поведінку зацікавлених суб'єктів за цих обставин.

Перша стадія — це вихідна стадія процесу правозастосування, оскільки уточнення, оцінка фактичних обставин справи, що мають юридичне значення, тягне за собою юридичну оцінку фактів, що встановлюються. Метою цієї стадії є встановлення об'єктивної істини у даній справі.

Друга стадія — це вибір норми права та її аналіз — перевірка достовірності та правильності тексту норми права, її аналіз щодо меж дії у часі, просторі та за колом осіб. До цієї ж стадії можна віднести і тлумачення правової норми, тобто з'ясування її змісту, хоча тлумачення можна вважати і окремою стадією застосування правової норми. Таким чином, на другій стадії відбувається юридична кваліфікація певного факту (дії чи події), тобто поширення правозастосувальним суб'єктом законодавчої (нормативно-правової) оцінки певного виду фактів на встановлений ним факт, який є підставою застосування юридичної норми. Тобто, юридична кваліфікація — це встановлення тотожності ознак конкретної поведінки суб'єктів тим ознакам, які зафіксовані у нормі права. При виборі норми права, перш за все, встановлюється, чи знаходиться даний факт у сфері правового регулювання та до якої галузі та інституту права належить норма права, яка регулює відповідні суспільні відносини. При визначенні конкретної правової норми встановлюється відповідність її гіпотези встановлюваним фактам. Якщо ознаки фактів, передбачені в гіпотезі правової норми, повністю збігаються з ознаками відповідного реального факту, то саме ця норма повинна бути застосована в даному випадку.

Третя стадія процесу застосування правової норми — це прийняття рішення у справі. Це заключна частина застосування правової норми. Вона базується на результатах, досягнутих на попередніх стадіях застосування правової норми. Результатом цієї стадії є прийняття рішення, яке знаходить своє закріплення в акті застосування права, тобто у виданні індивідуального акту владного характеру, що встановлює права і обов'язки конкретних суб'єктів. Акт застосування права характеризується такими ознаками:

індивідуальний характер, тобто акт адресований конкретному суб'єкту правовідносин;

видається відповідним (компетентним) органом держави;

завжди має визначену нормативно-правовим актом форму зовнішнього виразу (об'єктивізації) та необхідні елементи (реквізити);

має обов'язковий характер не тільки для суб'єкта, якого він стосується, але й для всіх інших суб'єктів правовідносин.

Вопрос №104

Крім зазначених видів загальних норм права є так звані спеціалізовані (такі, що забезпечують, або похідні) норми. Це - нетипові правові розпорядження, тобто розпорядження "нестандартного" характеру, у яких відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об'єктивно притаманні класичній моделі норми права.

Ознаки спеціалізованих норм:

1. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допомагають основним нормам додати праву вивершеність і повноту;

2. Самі не регулюють суспільні відносини і як би приєднуються до регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор. Тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові',

3. Утворюються на основі "первинних", "вихідних" норм, але містять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові регулятивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних зв'язків. За характером утворення вони є похідними від основних норм.

Якими є причини створення спеціалізованих норм права? - Необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспільних відносин через сформовану і перевірену на практиці систему правового регулювання і можливість їхнього охоплення в повному обсязі без будь-яких принципових протиріч із раніше прийнятими нормами (об'єктивний момент).

Переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні норми шляхом внесень до них змін і доповнень, а не розробляти принципово нові норми (суб'єктивний момент).

Створення спеціалізованих (допоміжних, або похідних) правових норм дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому суперечностей і прогалин.

Дата добавления: 2015-10-13