ІІ. Норми української літературної мови, їхні типи

Поняття мовної норми існує вже понад сто років і за цей період зазнало істотних змін [7, с.60]. Однією з першорядних ознак літературної мови є наявність норм [4, с.5].

Норми – це загальноприйняті у мовній практиці правила вимови, слововживання, використання граматичних форм та інших мовних засобів. Норми є єдиними та загальнообов’язковими, вони виробляються мовною практикою, відшліфовуються майстрами слова, обґрунтовуються мовознавчою наукою, узаконюються певними урядовими документами. Норми – категорія змінна, історична [1, с.7].

М. Пилинський визначає мовну норму як „ реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі мови і становить єдину можливість або найкращий для даного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співвідносних фактів загальнонародної (національної) мови в процесі спілкування ” [8, с.94].

У „Словнику лінгвістичних термінів” Д.І. Ганич та І.С. Олійник подають норму як „ закріплені в практиці зразкового використання мовні варіанти (в галузі вимови, слововживання, граматичних та інших мовних засобів), які найкраще і найповніше з числа існуючих в мові виконують свою суспільну функцію ” [10, с.156].

Розрізняють такі типи мовних норм:

ü Фонетичні (використання фонем у їх позиційних та комбінаторних виявах). Наприклад: ться [ц΄:а]; шся [с΄:а].

ü Акцентологічні (наголос, правильне наголошування слів). Наприклад: одинадцять, гуртожиток.

ü Орфоепічні (правильна вимова голосних і приголосних звуків та окремих звукосполучень). Наприклад: г і ґ у словах грати - ґрати змінює як лексичне наповнення слова, так і його частиномовну приналежність.

ü Орфографічні (норми, що передбачають єдині способи передачі мовлення на письмі, а саме варіанти написання слів разом, окремо чи через дефіс, написання слів із великої чи малої літери, подвоєння, особливості написання слів іншомовної лексики тощо). Наприклад: брутто, нетто, Бароко, Чилі, експеримент, Переяслав-Хмельницький, по-товариському, середньоазіатський тощо.

ü Лексичні (передбачають правильне слововживання, виключаючи діалектизми, жаргонізми, просторіччя, койне). Наприклад: правильно відповідати, писати, говорити, але вірно кохати, любити.

ü Морфологічні (охоплюють правила утворення та вживання граматичних форм). Наприклад: родовий відмінок однини чоловічого роду: футляр а, сарафан а, але кошмар у, бур´ян у.

ü Словотворчі (передбачають встановлення правил утворення нових слів за існуючими у мові словотворчими моделями). Наприклад: вікн о – віконний, сел о – сільський, літ о – літній, дупл о – дуплистий тощо.

ü Синтаксичні (передбачають правила побудови словосполучень та речень) [1, с.8].

Наприклад: Хлопчик любив малювати і різьбу по дереву – неправильний варіант. Хлопчик любив малювати (малювання) і різати (різьбу) по дереву – правильний варіант.

На усталення норми впливає:

o поширення мовного явища;

o частота вживання [7, с.63].

Варто також нагадати, що літературна мова має такі ознаки: з одного боку, незмінність і стабільність, а з іншого – розвиток і поступова змінність.

Причини змінності норм є об’єктивні та суб’єктивні.

До об’єктивних відносимо:

1) внутрішні закони розвитку мови;

2) свідомі зусилля членів суспільства (учених, письменників, політиків, відомих носіїв мови);

3) мовна політика держави.

До суб’єктивних належать:

1) художньо-естетичні погляди носіїв мови;

2) антинормалізаторські, нігілістичні погляди, манкурство [8, с.63].

Нормативність мовного явища ґрунтується на взаємодії щонайменше таких трьох ознак: 1) відповідності того або іншого явища структурі мови; 2) регулярної відтворюваності відповідного явища в процесі комунікації; 3) суспільного схвалення і визнання відповідного явища як нормативного [4, с.5].

Таким чином, нормативним у мові є все, що:

1) відповідає системі мови, не суперечить її законам;

2) не веде до стилістичного і стильового дисонансу;

3) увиразнює, уточнює контекст, дає додаткову і вичерпну інформацію;

4) не містить елементів норми інших мов.

Фіксація різнотипних норм літературної мови, здійснювана насамперед фахівцями, розглядається як їх кодифікація. Кодифіковані норми фіксуються у правописі, підручниках і посібниках з української мови, словниках і довідниках [4, с. 5].

Дата добавления: 2015-09-05