Поняття про українську літературну мову

Практичне заняття № 1

Тема. Вступ. Українська мова – національна мова українського народу.

Українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови

Основні питання:

1. СУЛМ як предмет наукового вивчення і навчальна дисципліна.

2. Теорії про походження української мови.

3. Місце української мови серед інших мов світу.

4. Українська діаспора: історичний аспект і сучасний стан розвитку рідної мови.

5. Поняття про українську літературну мову.

6. Норми української літературної мови, їхні типи.

7. Усна і писемна форми української літературної мови.

Домашнє письмове завдання

1. Вивчити теоретичний матеріал

2. Підготувати короткі письмові повідомлення:

● З-поміж представників наукової спільноти існує думка, що наявність у світі шести тисяч мов заважає прогресу людства. Вони пропонують створити єдину мову світу шляхом «схрещування» мов. Як ви ставитеся до цієї ідеї?

● Поміркуйте над словами італійського професора.

Італійський професор Р. Піккіо на запитання журналіста «Чи виживуть українці як нація, чи зникнуть з кону історії?» відповів: «Питання в тому, чи ваші діти знатимуть, вивчатимуть рідну мову, культуру, історію… Ширше – це питання прав людини взагалі, це те, чого у вас ще повною мірою немає, право кожного народу на материнську мову, літературу, культуру» (З кн. «Пам’ятки України»).

Наведіть приклади, як держава захищає національну мову в Росії, Франції та інших країнах.

● Петро Яцик – представник української діаспори

Українська літературна мова

як унормована форма загальнонародної мови

ПЛАН

І. Поняття про українську літературну мову.

П. Норми української літературної мови, їхні типи.

Ш. Усна і писемна форми української літературної мови.

ЛІТЕРАТУРА

1. Сучасна українська літературна мова / за ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища школа, 2003. – 429 с.

2. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. – К., 1978. – 184 с.

3. Жовтобрюх М.А., Б.М. Кулик. Курс сучасної української літературної мови. – К., 1972. – 264 с.

4. Ващенко В.С. Вступ до вивчення сучасної української мови: Лекції для студентів. – Дніпропетровськ, 1973. – 43 с.

5. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова: Монографія. – К.: Наукова думка, 1984. – 255 с.

6. Івченко М.П. Сучасна українська літературна мова. – К., 1965. – 504 с.

7. Токарська А.С., Кочан М.І. Культура фахового мовлення правника. – Львів: Світ, 2003. – 309 с.

8. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. – К., 1976. – 246 с.

9. Пилинський М.М. Літературні норми. Типи та їх класифікація // Мовознавство. – 1974. – №3. – С.20.

10. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К., 1985. – 527 с.

11. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. – К.: Академія, 1999. – 284 с.

Поняття про українську літературну мову

Надзвичайна прихильність людини до рідної мови зумовлена тим, що кожному народові властиві неповторні асоціації образного мислення, які закріплюються в мовній системі і становлять її національну специфіку. Етнічна самосвідомість базується передусім на рідній мові. Якщо інтерпретувати літературу як самовираження народу, то справжнім самовираженням народу вона може бути лише тоді, коли створена рідною мовою [11, с.169].

Українська національна мова – це українська літературна мова, діалектизми, просторіччя, жаргонізми, арго тощо. Це поняття ширше, ніж поняття української літературної мови. Українська літературна мова – це складовий елемент української національної мови, тому це поняття вужче. Академік Л.В. Щерба назвав українську літературну мову наддіалектним діалектом.

Специфіка такого явища, як літературна мова, виявляється у єдності кількох рис, характер і взаємодія яких підпорядковуються загальним і частковим (залежно від кожної літературної мови) закономірностям [4, с.4].

Основні риси української літературної мови:

· Стандартність: українська літературна мова зберігає цілісність при всій різноманітності її мовних засобів.

· Наддіалектність: українська літературна мова формується на базі діалектів,; в основу літературної мови покладено найтиповіші риси української мови, які є характерними для значної кількості територій; в основі української літературної мови лежать середньо наддніпрянські і східно поліські говори, але це не означає, що тільки специфіка цього регіону відтворена в українській літературній мові, у ній є риси північних говорів, південно-західних, південно-східних тощо.

· Поліфункціональність: українська літературна мова обслуговує всі сфери життя української нації: політичну, наукову, художню, побутову та ін.

· Унормованість: українська літературна мова регламентується певними літературними нормами.

Отже, українська літературна мова – це унормована, відшліфована форма української національної мови, яка обслуговує всі сфери суспільного і культурного життя українського народу.

Перший помітний крок в обробці української літературної мови зробив Іван Котляревський. Прикладом тому є його твори „Енеїда” та „Наталка-Полтавка”, написані живою мовою на народній основі. Помітний вплив на розробку і впровадження української літературної мови мали П.П. Гулак-Артемовський, Є.П. Гребінка,

Г.Ф. Квітка-Основ’яненко. Але основоположником національної української літературної мови вважається Т.Г. Шевченко. На початковому етапі формування української літературної мови існував помітний уплив діалектів, це спричинило формування кількох українських літературних мов одночасно на різних територіях. Причини такого явища – наявність у кожному регіоні своєї писемної традиції та широке використання фольклору певного регіону. Це дало підстави Ю.В. Шевельову виділити 5 літературних українських мов.

І. Літературна мова на Середньонаддніпрянщині та Слобожанщині, основоположником якої вважають Т. Г. Шевченка. Цей варіант української літературної мови пізніше поширився по всій території України.

ІІ. Українська літературна мова на Галичині. Її історичним початком вважають 1837 рік – рік появи „Русалки Дністрової”, а отже, і основоположниками цього варіанту літературної мови вважають М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького.

ІІІ. Буковинська літературна мова, зачинателем якої вважається Ю.Федькович. Вищеназваний варіант української літературної мови у другій половині ХІХ століття був замінений на перший варіант української літературної мови (на літературну мову Середньонаддніпрянщини та Слобожанщини).

ІV. Русинський варіант літературної мови, який утворився на базі пряшівського діалекту (межа України та Східної Словаччини). Русинська мова була тоді поєднанням місцевої народної української мови і російської діалектної лексики. Проте ні російською, ні українською її не можна було назвати. Цей варіант мови мав значну кількість старослов’янських елементів (функціонування Ъ), але з часом і цей варіант літературної мови був замінений на перший.

V. Закарпатська літературна мова розвинулась на основі закарпатського та південно лемківського діалектів. У 1945 році була замінена на перший варіант української літературної мови [1, с.7 – 8].

Різні форми існування літературної мови виявляються в ряді протиставлень, до яких належать, зокрема, такі: писемна – усна мовна форма, діалогічна – монологічна форма спілкування, прямий – непрямий, опосередкований контакт учасників комунікації, ситуативна закріпленість висловлювання – відсутність ситуативної закріпленості тощо [4, с.4 – 5].

Дата добавления: 2015-09-05