Постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Березня 2010 р. № 5/104

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя

Судді Муравйов О. В.

Полянський А. Г.

Фролова Г. М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Денисівка"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду

від 15.10.2009 року

по справі № 5/104 Господарського суду Чернівецької області

За позовом

До

третя особа 1. Виконавчого комітету Чернівецької міської ради

2. Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради

Відкритого акціонерного товариства "Денисівка"

МКП "Міський центр організації пасажирських перевезень"

Про тлумачення умов договору

За участю представників сторін:

від позивача - 1: Волкова Н. О. - дов. від 25.09.06р.

від позивача –2: Мартинюк В. М. –дов. від 11.02.10р.

від відповідача: не з'явились

від третьої особи: Кожуленко І. В. - директор

В С Т А Н О В И В:

Виконавчий комітет Чернівецької міської ради та Департамент житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради звернулись до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Денисівка" про тлумачення умов договору.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 06.07.2009 року по справі №5/104 (суддя Дутка В. В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.10.2009 року по справі №5/104 (головуючий суддя Давид Л. Л., судді Кордюк Г. Т., Мурська Х. В.), позов задоволено: витлумачено пункт 2.3.3 договору №180 на право перевезення пасажирів автомобільним транспортом на автобусних маршрутах та надання послуг Перевізнику з питань організації виконання перевезення пасажирів та вказавши на таке: поняття "доведений тариф" наведене сторонами у пункті 2.3.3 спірного договору №180 від 29.12.2007 року слід розуміти як визначена відповідно до нормативно-правових актів та розрахунків перевізників вартість послуги з перевезення пасажирів автомобільним транспортом на автобусних маршрутах загального користування, що погоджена виконавчим органом міської ради в установленому порядку з автоперевізниками та встановлена рішенням виконавчого органу міської ради. "Доведений тариф" не є регульованим в розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 року №1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін та тарифів", однак може бути змінений за погодженням з автоперевізником шляхом прийняття в установленому порядку відповідного рішення виконавчим органом міської ради та внесення змін до договору.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, Відкрите акціонерне товариство "Денисівка" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 213, 916 ЦК України у зв'язку з чим просить скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове, яким витлумачити спірний пункт в частині розуміння терміну "доведений тариф" в редакції відповідача.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відводів складу суду не заявлено.

Представники відповідача в судове засідання касаційної інстанції не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.

Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представників відповідача.

За згодою представників позивачів та третьої особи в судовому засіданні 02.03.2010 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх представників сторін та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні по даній справі, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального права чи процесуального.

Статтею 54 ГПК України передбачено, що позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб’єктом підприємницької діяльності або його представником.

Відповідно до ст. 23 ГПК України позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Положення цих норми передбачають, що позовна заява повинна бути підписана від імені кожного позивача або ним самим, або його повноважним представником.

В позовній заяві вказано двох позивачів, а саме: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради та Департамент житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради.

Проте, позовна заява підписана лише міським головою Чернівецької міської ради, який в силу положень ст. 12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" очолює Виконавчий комітет Чернівецької міської ради.

Департамент житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради є самостійною юридичною особою, а отже повноваження на підписання позовної заяви мають особи визначені в статі 28 ГПК України.

Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази наявності повноважень у міського голови на представництво інтересів другого позивача, позовна заява не відповідає вимогам ст. 54 ГПК України.

На порушення зазначених норм процесуального законодавства суди першої та апеляційної інстанцій уваги не звернули і вирішили спір по суті заявлених позовних вимог в тому числу щодо другого позивача, не маючи доказів подачі ним позову у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Правила тлумачення змісту правочину визначені в частинах 3, 4 статті 213 ЦК України, згідно яких при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Позивач просив суд витлумачити пункт 2.2.3 спірного договору в частині трактування поняття "доведений тариф".

Вирішуючи спір, судами не враховано, що тлумачення змісту правочину, за своєю суттю, не може зводитись до тлумачення законодавства, а є встановленням змісту волі його сторін, який має відбуватись в межах того обсягу умов, що знайшли своє відображення у тексті самого правочину.

Задовольняючи позовні вимоги, суди зазначеного не врахували та вирішили питання тотожності поняття "доведений тариф" визначенню регульованого тарифу в розумінні постанови КМУ від 25.12.1996 року №1548.

Зазначені дії суду за своєю суттю суперечать правилам тлумачення змісту правочину, встановлених п. п. 3, 4 ст. 213 ЦК України.

Крім того, відповідно до ст. 54 ГПК України в позовній заяві серед іншого зазначається зміст позовних вимог (п. 4). На думку касаційної інстанції, виходячи з положень ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України сторони, перш за все позивач в позовній заяві, повинні навести своє тлумачення правочину, а не обмежитися лише вимогою до суду про його тлумачення.

Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що згідно з ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для їх скасування.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно встановити відповідність позовної заяви вимоги процесуального законодавства, застосувати при тлумаченні правочину методи та способи, зазначені в ст. 213 ЦК України, мотивувавши їх обрання, та вирішити спір згідно з діючим законодавством.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Денисівка" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.10.2009 року по справі №5/104 Господарського суду Чернівецької області та рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.07.2009 року по справі № 5/104 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді А. Г. Полянський

Г. М. Фролова

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Дата добавления: 2015-10-13