Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Регулятивний капітал та його вплив на формування власного капіталу банку

Читайте также:
  1. А). Вплив зимових умов на ведення бою
  2. А). Вплив лісової місцевості на ведення бою
  3. Аналіз достатності банківського капіталу.
  4. Аналіз ефективності капітальних інвестиційних проектів
  5. Араби в Іспанії. Реконкіста та її вплив на соціально-політичний розвиток країн Піренейського півострова.
  6. Від чого залежить вибір типу моделі формування (визначення) стратегічних альтернатив і конкретнї стратегії ровитку підприємства.
  7. Військова реформа Марія і її вплив на організацію римської армії

 

Важливим показником, який характеризує фінансову стійкість окремого банку і банківської системи загалом, є власний банківський капітал. У банківській практиці власний капітал класифікується за різними ознаками. Однією з найважливіших таких ознак є спосіб розрахунку. Залежно від цієї ознаки виокремлюють балансовий і регулятивний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів і зобов’язань банку. Регулятивний капітал – це капітал, який банк повинен мати у своєму розпорядженні при здійсненні операцій чи послуг виходячи із вимог регулювального органу. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для регулювання та нагляду за діяльністю банків, зокрема для обчислення економічних нормативів діяльності банків і деяких інших потреб. Використовується регулятивний капітал і для внутрішніх потреб банку. Оцінювання вартості власного капіталу банку, виходячи з вимог регулювальних органів, дає змогу одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень поточного і перспективного плану, зокрема визначитися з оптимальною структурою та джерелами формування банківських ресурсів, ефективніше розміщувати їх у різні дохідні активи.

Розрахунок регулятивного капіталу грунтується на використанні балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні статті балансу, що характеризують ризики банківської діяльності. Порядок визначення та склад власного регулятивного капіталу різниться залежно від країни, однак з метою захисту вкладників та кредиторів, забезпечення фінансової стійкості та прозорості банківських систем рядом економічно розвинутих країн була укладена Базельська угода. Нею визначені єдині основні підходи до визначення складу та порядку розрахунку регулятивного капіталу банків країн, що підписали зазначену угоду.

Методологічною основою для розрахунку регулятивного капіталу є положення Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Капітал регулятивний – сукупність основного та додаткового капіталів, складові яких визначаються Законом України «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правовими актами Національного банку України

Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня. Регулятивний капітал банку не може бути меншим за статутний капітал. Ця вимога не поширюється на новостворений банк протягом одного року з дня отримання ним банківської ліцензії.

Регулятивний капітал банку включає:

1) основний капітал;

2) додатковий капітал.

Алгоритм розрахунку розміру регулятивного власного капіталу банку має такий вигляд:

РВК = ОК + ДК,

де РВК – регулятивний власний капітал банку;

ОК – основний капітал банку;

ДК – додатковий капітал банку.

Основний капітал банку включає статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у статутний капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають і інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати таким критеріям:

1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання;

2) фонди і рух коштів до них та з них повинні окремо розкриватись у опублікованих звітах банку;

3) фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи збитків;

4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні проводитися через рахунки прибутків і збитків.

За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал може включати:

1) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, вони повинні мати такі самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);

2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);

3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям:

· вони є незабезпеченими банком, субординованими і повністю сплаченими;

· вони не можуть бути погашені за ініціативою власника;

· вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги про припинення торгових операцій;

· вони дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати;

4) субординований борг (звичайні незабезпечені банком боргові капітальні інструменти, які за умовою договору не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума субординованого боргу, включеного у капітал, щорічно зменшується на 20 відсотків її первинного розміру протягом п’яти останніх років дії договору.

Додатковий капітал не може бути більш як 100 відсотків основного капіталу.


ТЕМА 4

ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ ІЗ ЗАЛУЧЕННЯ КОШТІВ

 

4.1. Суть депозиту і депозитних операцій банків. Вклади до запитання.

4.2. Строкові та ощадні вклади.

4.3. Залучення банками коштів шляхом емісії власних боргових зобов’язань: ощадних (депозитних) сертифікатів та векселів

4.4. Нові форми і способи залучення депозитів та процентна політика щодо залучення вкладів (депозитів).

 


4.1. Суть депозиту і депозитних операцій банків. Вклади до запитання

 

Більша частина ресурсів банку формується за рахунок залучених та позичених коштів (85–90%), а не власних. Можливості банків у залученні коштів регулюються Національним банком України. Так, згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України має право встановлювати мінімальний коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до зобов’язань банку.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через виконання депозитних операцій, за допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.

Вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними.

Практично всі клієнтські рахунки є депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти.

За категоріями вкладників депозити поділяються на:

· депозити суб’єктів господарської діяльності;

· депозити фізичних осіб;

· депозити банків.

За формою використання рахунків вони поділяються на:

· депозити (вклади) до запитання;

· термінові, або строкові, депозити;

· умовні депозити.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.

Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цьому рахунку відбиваються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів па користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок – активно-пасивний рахунок, що поєднує ознаки поточного позичкового. Кредитове сальдо за контокорентним рахунком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове – що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте якщо останній відкривається надійним клієнтам, котрі активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам тоді, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами, отже, особовий рахунок з овердрафтом мас ширшу сферу застосування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.

 


Дата добавления: 2015-09-03; просмотров: 145 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: предъявления трупа для опознания | Суть і види банків | Порядок реєстрації банку в Україні. Створення та державна реєстрація банків | Ліцензування діяльності банків. Банківська ліцензія | Управління банком. Органи управління та контролю банку | Управління ризиками | Сутність і класифікація банківських операцій | Організаційна структура банку | Економічна сутність та види власного капіталу банку | Статутний капітал банку та порядок його формування. Реорганізація банку. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Способи реорганізації банку| Сутність строкових банківських вкладів

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)