Культура. Розвиток освіти

До 1772 р. Галичина перебувала у складі Речі Посполитої. Для розвитку освітньої справи на українських землях це означало рівним чином нічого, тому що польський уряд не опікувався шкільництвом у галицьких селах, не виділяв кошти на утримання шкіл. Перша хвиля національно-культурного відродження на західно-українських землях характеризується відсутністю тут української світської інтелігенції, оскільки основну масу населення становило селянство, вищі прошарки суспільства були спольщеними. Роль рушія національного відродження в галицьких селах взяло на себе греко-католицьке духовенство. В будь-якому селі Західної України того часу тільки священик і дяк володіли вмінням читати і писати. Тому діяльність школи повністю залежала від бажання і підготовки першого, або другого, якщо священик доручав опікуватись цією справою.

Після Першого поділу Польщі Галичину приєднала до своїх володінь Австрійська (з 1867 р. – Австро-Угорська) імперія. На хвилі політики «просвіченого абсолютизму», яку проводили монархи Марія Терезія та її син Йосиф II, уряд звернув увагу на відсталість ведення господарства, на темноту і неуцтво корінного населення. У новоприєднаних провінціях (Східна Галичина, Буковина та Закарпаття разом з польською Західною Галичиною увійшли до Королівства Галіції і Володимерії) розпочалася справжня культурна революція. Результатом освітньої реформи стало відкриття Львівського університету, гімназій в окружних центрах, педагогічних курсів, медсестринських шкіл. Тодішнім намісником Галичини графом А.Пергеном видано декрет про відкриття однокласних шкіл у кожному селі. В Стрийському окрузі, куди входив і Калуський повіт, такі шкільні заклади почали відкривати з 1780 р.

Проте події світового масштабу невдовзі перекреслили плани Австрійської імперії щодо реформ у галузі освіти. Війни з наполеонівською Францією завдали Австрії величезних втрат, економіка імперії різко впала, тому урядові було вже не до шкіл в Галичині. З 1813 р. влада офіційно звільнила себе від піклування про народну освіту і переклала будівництво та утримання шкіл на плечі селянства. Парафіяльні школи в селах Калуського повіту починають відкриватися з 1820 р. Головним завданням такої школи було навчити читати, писати і рахувати. Навчання не було обов’язковим, тому заняття відвідувало дуже мало дітей.

Шематизм греко-католицької церкви за 1864 рік підтверджує дані про наявність в селі Тужилові Калуського повіту (його утворено 1854 р., входило 90 сіл) однокласної парохіальної школи. Вчителем був Кебузінський Іван, школу відвідувало 27 дітей. За даними тих же документів в 1874 р. в селі була парохіальна народна школа, в якій вчителем працював Келебай Іван.

Наприкінці XIXст. австрійський уряд оголосив рішення про організацію державних шкіл у Галичині – на зміну народним парохіальним. За рік 1895 р. подає відомості про існування в Тужилові однокласної школи. Проте відсутні будь-які дані про вчителів та кількість учнів. В багатьох селах Калуського повіту (Підмихайля, Завій, Новиця) на той час існували вже дво- і трикласні школи, тоді як в Тужилові все залишилося без змін. Так, дані Шематизму за 1900 р. знову повідомляють нам про роботу в селі однокласної школи. Така ж інформація міститься і за 1914 р., вчителем працював Козоріс Роман. Припускаємо, що реорганізація шкільної системи не відбувалася через малу кількість населення в цілому та недостатню кількість дітей шкільного віку зокрема.

Одними із найважливіших наслідків бурхливих подій Першої світової війни стали розпад Російської та Австро-угорської імперій та виникнення на їхніх руїнах нових державних утворень. Після остаточно прийнятого рішення в червні 1932 р. європейською Радою Амбасадорів, Галичину приєднала до себе відновлена Річ Посполита. Нова система освіти передбачала утворення утраквістичних шкільних закладів по селах. Шематизм за 1931-1932 рр. містить відомості про роботу двокласної утраквістичної школи, в якій навчалося 140 дітей з греко-католицьких сімей, тобто українських і 6 – з польських. Крім того, в цей же час в селі зусиллями місцевого жителя Михайла Прокоповича Коника було організовано приватну школу, в якій навчалися тільки хлопці. Після її закінчення випускники продовжували навчання в духовній семінарії. Так, одним із випускників цієї школи був священик Василь Григорович Коник.

Немає точних даних з якого року Тужилівська двокласна школа була реформована у семикласну. Маємо відомості тільки на 1943 р. про роботу в школі таких вчителів як Прокопів Ілля Васильович – директор (Тужилів); Яцків Андрій Пилипович (Кропивник); Жекало Никифор (Голинь), Білоус Ніна Василівна; Ковальчук Валентина Василівна; Лагойда Василь (Креховичі); Попіна Василь (Креховичі); Драгомирецький Михайло Володимирович (Голинь); Дутчак Дмитро Васильович (пізніше став директором).

Шкільні приміщення були старими. Одна частина будівлі належала читальні, іншу половину займали класні кімнати. Тут учні вивчали українську, польську мови та арифметику. Згодом, не маючи іншого виходу із ситуації, Ілля Прокопів у власність школи передав і свій приватний будинок.

У післявоєнний період шкільні приміщення розширили за рахунок тих будинків, які залишились пусткою після переселення їхніх господарів до Сибіру. На той час школа вже налічувала чотири корпуси, в кожному з яких розміщувалось по дві класні кімнати. Учительська кімната розташовувалася в останньому корпусі. В 50-их роках XXст. школярі складали іспити майже з усіх предметів.

Практично всі діти, які проживали в Тужилові на той момент навчалися в школі та відвідували уроки української та російської, німецької мов, математики, ботаніки, зоології та малювання. В цей час розпочала організацію шкільна бібліотека. На перших етапах учні приносили свої власні книжки для її поповнення.

У післявоєнні роки в різний час вчителями та керівниками тужилівської школи були:

І. Прокопів;

М.Петько;

Н.Білоус;

М.Дутчак;

М.Кавка;

М.Лагойда;

П.Драгомирецький;

П.Качур;

В.Бєлінський;

П.Рибій;

В.Попіна;

І.Яворівський;

В.Лебухорський;

Г.Лебухорська.

У 1982 р. доля подарувала місцевим жителям нове двохповерхове приміщення з великим спортзалом, їдальнею, майстернею. В новій школі вже працювала ГПД. За недовгих 28 років відбулося чимало змін, пройшло багато подій. На території шкільного подвір’я було збудовано другий корпус, де виховувались учні початкових класів. В цьому корпусі розмістили спальню та ігрову кімнату для шестирічок. Облаштовано спортивний майданчик, посаджено сад. Зусиллями учнів та працівників школи збудовано овочесховище, викопано ставок, облагороджено територію навчального закладу, куплено автомобіль.

Тужилівська школа першою в районі перейшла на самостійний бухгалтерський облік та набула певний досвід з питань фінансово-господарської діяльності. Протягом останніх років відбулася оптимізація навчально-виховного процесу. Відповідно до вимог сьогодення зміцнено матеріально-технічну базу навчального закладу. В школі запроваджено профільне навчання (філологічний напрямок).

У 2003 році ряди тужилівської школи поповнили учні 10-го класу, тому школу I-II ступенів перейменували на I-III ст. 2006 р. навчальний заклад отримав свій комп’ютерний клас. З нагоди 25-річчя відкриття школи в 2007 р. відкрито велику актову залу, де було встановлено мультимедійний центр.

Зусиллями батьків, працівників школи, сільського голови та районного відділу освіти зроблено реконструкцію другого корпусу та 2009 р. відкрито дитячий садок та достатньо його облаштовано. Тому навчальний заклад змінено на НВК.

Та на цьому праця не зупиняється. У школі надалі планується закласти калиновий гай, ігровий майданчик для дошкільнят, музей історії села.

Педагогічний колектив школи разом із батьками та громадськістю села живе турботами учнівської сім’ї, їхніми помислами і прагненнями, вболіває та радіє за неї.

Керівниками школи з 1982 р. були:

1982-1989 рр. – В. Лебухорський, заступник – З. Пастух;

1989-1992 рр. – З.Пастух, заступник – І.Живачівський;

1992-2005 рр. – І. Живачівський, заступник – В.Польовчук (1992-2000);

Л.Семанів (2000-2003);

І.Червоняк (2003- по сьогоднішній час);

2005-2009 рр. – П.Головчак;

З 2009 р. – І.Живачівський.

Дата добавления: 2015-09-03