Доба культурного національного відродження в Україні в XX ст.

Сучасний етап в розвитку культури поставив людство перед вирішальним поворотом в його історії. Початок науково-технічної революції, що почався в середині ХХ століття, мав як позитивний, так і негативний вплив на розвиток культури.

З’явилися нові підходи у визначенні ролі матеріальних та духовних цінностей людства. У процесі розвитку культури домінують ірраціоналістичні концепції світосприйняття. На розвиток художньої культури значний вплив мали фрейдизм та екзистенціоналізм. Спостерігається пошук нових форм реалізму. На початку ХХ століття сформувалася нова система освіти, як специфічного феномену епохи писемної культури. Перехід до загальної освіти став якісним стрибком в історії людства. Основним художнім методом ХХ ст. є модернізм. Він пов’язаний з тим, що митці у своїх добутках свідомо відмовилися наслідувати реальному світові, натомість почали творити власний світ, що живе за законами їхніх фантазій та інтелекту.

З поняттям модернізму тісно пов’язане й поняття авангарду – найбільш новаторського, радикального крила модернізму, заснованого на експерименті і т.д. Парадокс авангардизму полягає в тому, що новаторські, авангардні для свого часу ідеї (кубізм, футуризм, абстракціонізм, дадаїзм, сюрреалізм і багато інших) тепер уже сприймаються як традиція.

На зміну модернізму прийшов постмодернізм – нова культурна ситуація, характерними ознаками якої вважаються наявність у творі іронічного світобачення, численних цитат і т.д., що сприймаються як рівноцінні й рівнозначні.

У 20–30-х роках ХХ століття творча інтелігенція прагне знайти нові шляхи розвитку української культури. З’являються літературно-мистецькі об’єднання: “Пролеткульт”, “Плуг”, “Вапліте”, “Гарт”.

З середини 20-х років почався культурний ренесанс в Україні. В цей час могутньо заявили про себе світочі відродження української духовності – М.Вороний, М.Драй-Хмара, М.Зеров, П.Тичина, М.Рильський, Ю.Яновський та інші.

Модернізм як художній метод. Виник в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Європейські модерністські традиції проявилися у творчості Лесі Українки. Неоромантичний пафос і елементи сюрреалізму. Творчість Миколи Вороного і його маніфест українського модернізму.

Творчим методом в розвитку української культури в радянську епоху був “соціалістичний реалізм”. Діяльність митців та письменників стала регламентованою, що привело до втрати ознак творчості. Почався процес закриття творчих спілок і об’єднань, створення Спілки письменників, художників, композиторів. Культурні процеси уніфікувались за допомогою методу “соціалістичного реалізму”, який передбачав, перш за все, оспівування досягнень соціалізму. Провідною в цей час стала творчість П.Тичини, В.Сосюри, М.Рильського, М.Стельмаха, О.Гончара, Ю.Смолича, М.Самокиша, М.Рябініна, В.Бородая та інших.

В 60–80-х роках ХХ ст. оживилось національно-культурне життя в Україні, що характеризувалося вдосконаленням усіх жанрів культури. Спостерігається діяльність нової генерації талановитих митців, які одержали назву “шістдесятників”. Це був рух творчої молоді, яка розробляла оригінальну тематику, видавала нові думки, відмінні від офіційних і стала ядром духовної опозиції в Україні. Серед її лідерів були поети Василь Симоненко, Микола Руденко, Ліна Костенко, Василь Стус, Іван Світличний, Д.Павличко, І.Драч, Є.Сверстюк, Б.Олійник, критик І.Дзюба, публіцист В.Чорновіл. З’явилося таке явище як самвидав та захалявна література. Пожвавилось театральне, музичне життя та кіномистецтво.

Благотворний вплив “відлиги” відчули всі сфери української культури. Подальшого розвитку набуло музичне мистецтво, причому виразніше заявила про себе тенденція до витоків національної народної музики і пісні, збагатились жанри музичних колективів. Новими барвами зазвучала українська пісня П.Майбороди, О.Білаша, І.Шамо, А.Штогаренка. Світову славу Україні принесли неповторний голос і виконавська культура Бориса Гмирі. “Відлига” торкнулася і кіномистецтва України, яке, з одного боку, прагнуло зберегти певну самобутність, національний колорит, а з іншого – дедалі більше втрачало національні риси. В умовах застою та репресій відбувалося відродження українського поетичного кіномистецтва, засновником якого був О.Довженко. Значного розвитку набуло образотворче мистецтво.

Складовою частиною української національної культури є культура української діаспори.

У 90-х роках ХХ ст. починається новий період у розвитку української держави і української культури. Він характеризується національно-культурним відродженням у всіх сферах життя народу. Відбулася зміна соціально-політичного курсу у розвитку українського суспільства. Спостерігається формування нової соціокультурної дійсності, становлення нового образу світу і людини в культурі початку третього тисячоліття. Піднесення української культури в умовах незалежності, просування її до європейських культурно-освітніх цінностей сьогодні неминуче, тому що український народ протягом віків створив самобутні цінності, які щедро вкладає у світову скарбницю цивілізації.

Запитання для самоперевірки:

1. Проаналізуйте поняття національна культура

2. Проаналізуйте поняття світова культура,

3. Проаналізуйте єдність і взаємозалежність національної та світової культури.

4. Охарактеризуйте культурне життя українського народу в другій половині XVII – XVIII ст.

5. Охарактеризуйте добу культурного національного відродження в Україні в XIX – XX ст.

Дата добавления: 2015-09-02