На землі нема досконалого щастя

Дочасні добра — багатство, слава, розкоші — безсилі нас ощасливити, бо вони не можуть задовільнити нашу душу, а часто отруюють нам життя і врешті покидають нас у час смерті.

Дочасні добра безсилі наситити нашу душу. Наша душа так само потребує поживи, як і тіло; але як тіло не наситиш духовним, так і душі — тілесним (Кетелєр). Тому говорить Христос до самарянки: "Всякий, хто п'є воду цю, забажає знов" (Йоан 4, 13). Як крапля води не погасить вогню, а ще дужче роз'ярить його, так і дочасні розкоші розпалюють у нас щораз сильніші почуттєві бажання. Не можна багатствами наситити душу, як не можна погасити вогонь деревом, смолою і олією або спраги сіллю (Св. Бонав.). Рим дійшов до вершини могутності і добробуту, а наслідком цього була зростаюча з кожним днем кількість самогубств. "Справді, лише через пізнання правди і святе життя може людина знайти спокій серця" (св. Авг.).

Дочасні добра і розкоші вже самі по собі часто отруюють людині життя. Є частка правди у грецькій байці про Розкіш і Біль, які скаржилися одне на одного перед Юпітером. Юпітер наказав скувати їх разом міцним ланцюгом.

Справді, де є розкіш, там є й біль. Дочасні добра — наче терня: хто прикипить до них серцем — відчує біль (св. Золот.). Як солодкі води рік вливаються в гірке, солоне море, так гіркнуть з часом усі дочасні розкоші (св. Бонаван.). А про те, якою є помста за заборонені розкоші, свідчить вигнання Адама і Єви з раю. Скільки разів людина стає подібною до риби, пійманої на вудку — після короткої радості приходить гіркий біль (св. Авг.) Заборонені розкоші світу — наче отруйні люди, які виглядають дуже принадно, але, коли їх спожити, приносять великий біль або й смерть. "Світ є ворогом своїх приятелів" (Сенері).

Дочасні добра покидають нас у хвилину смерті. У хвилину смерті не можемо нічого взяти з собою (І Тим. 4, 7). "І світ перейде і хотіння його" (Йоан 2, 17). Тому говорить Соломон: "Марнота над марнотами, все марне" (Екл. 1, 2). Під час коронації Папи палять повісмо і співають: "Святий Отче, так проминає слава світу".

З людиною стається не раз так, як з павуком. Він цілими днями плете свою сіть, щоб впіймати в неї муху чи якусь іншу комаху. Але приходить господиня з мітлою і змітає цю сіть разом з павуком. Так і людина все своє життя мучиться, здобуваючи собі маєток, посаду, становище. Але приходить хвороба або смерть, і всі плани руйнуються — всі старання були марними (Гунольд).

Дочасні добра потрібні лише для того, щоб допомогти нам осягнути вічне щастя.

Усе створене — це драбина, яка веде до Бога, а кожне створіння зокре­ма — це щабель цієї драбини (Венінсер). Як пензлі, фарби і полотно служать художникові для створення картини, так земні добра повинні допомагати нам у досягненні вічного щастя (Дегарбе). Той, хто нехтує дочасними речами і зовсім не хоче їх вживати, не досягне своєї найвищої мети. Не досягне її і той, хто занадто прив'яже себе до земних благ. Земні добра — наче сірник. Він служить лише для того, щоб запалити світло. Хто ж надто довго тримає його в руках — попече собі пальці. Так само і земні добра є лише засобом до осягнення світла вічного щастя. Хто надто багато уваги приділяє їм, випалює собі рану вічного осудження (Вен.). Дочасні добра — це вибухівка або ліки — коли не знаємо, як ними користуватися, то вони швидше пошкодять, ніж допоможуть (Дег.). Отже, дочасних дібр можна вживати лише стільки, наскільки допомагають нам здобути кінцеву мету; коли ж вони нам у цьому заважають, треба їх відразу позбутися (св. Ігн. Л.) Дочасні добра призначені для того, щоб служити нам — не ми їм повинні служити (св. Альф.)

Лише Євангеліє Христа в силі зробити нас вже тут, на землі, частково щасливими, бо тільки той, хто іде за наукою Христа, може відшукати внутрішнє задоволення.

Справжнє задоволення знаходимо через пізнання і наслідування науки Христа. Ісус казав до самарянки: "Хто нап'ється води, що я дам йому, не запрагне до віку" (Йоан 4, 13). В іншому місці Христос говорить: "Хто прихо­дить до мене, той не буде голодувати" (Йоан 4, 35). Хто пізнав справжнє задоволення, того не в силі зробити нещасним жодні земні терпіння. Без задоволення нема справжнього щастя — усі земні добра не тішать людину, коли в краю лютує війна. Христос сповідникам своєї науки обіцяє задоволення, отже, і справжнє щастя, вороги ж віри говорять інакше: епікурейці прагнуть ощасливити людей земними розкошами, соціал-демократи — знищенням приватної власності, т. з. ліберали — запевненням безмежної свободи. Тому мусимо повторити за св. Петром: "Господи, до кого йти нам? У Тебе слова життя вічного" (Йоан 4, 69).

Хто дотримується науки Ісуса Христа, той наражаєть­ся на переслідування, але вони не в силі йому пошкодити.

Св. Павло каже: "Всі, що хочуть благочестиво жити в Христі Ісусі, гонені будуть" (II Тим. З, 12).

Усе життя християнина — це хрест і мучеництво, якщо він живе за Євангелієм (св. Авг.). "Одверто вам говорю: чим менш побожно хто живе, тим менше буде терпіти переслідувань" (св. Григ. В.). Спаситель каже: "Слуга не старший від пана свого" (Мат. 10, 24), значить, слуга не може прагнути кращої долі, ніж має його пан (Христос). В іншому місці св. Письма читаємо: "Отже, я посилаю вас, як овечок між вовки" (Мат. 10, 16).

Як злодій ненавидить світло, так грішник — праведника (св. Золот.) Ще Апостоли пророкували, що сини цього світу (тобто ті, що шукають щастя тут, на землі), будуть називати праведників диваками чи навіть немудрими (І Кор. 4, 10), будуть їх судити (І Кор. 4, 3), ненавидіти (Йоан 17, 14); (Мат. 10, 22) і переслідувати (Йоан 15, 20). Кого ж, однак, сини світу хвалять і люблять, з тим погано; бо світ любить того, хто ненавидить Христа (св. Золот.). Засади людей світу у всьому протирічать засадам науки Христа. Світ уважає немудрими тих, котрих Христос називає блаженними (Мат. 5, 3-10).

Христос говорить: "Кожний, хто слухає ці мої слова й вико­нує їх, подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі" (Мат. 7, 24).

Господь Бог не залишає того, хто на Нього надіється. Йосифові єгипет­ському не зашкодили переслідування, а, навпаки, помогли йому. Побожного Давида спочатку переслідував цар Савл, а потім його рідний син Авесалом, та з усіх випробовувань Давид вийшов переможцем. І тому мовить Давид: "Багато лиха у праведника, та від усього збавить його Господь" (Пс. 33, 20). "Не бачив я покинутого праведника (Пс. 37, 25). Після Великої п'ятниці завжди приходить радісний Великдень. "Добрий християнин не має чого боятися: ані іншого чоловіка, ані диявола, бо коли Бог з нами, хто може бути проти нас?" (св. Золот.).

Отже, повного щастя нема на землі, бо жодна людина не є зовсім вільною від терпінь.

Як бачимо, ані грішник, ані праведник тут, на землі, не є вільним від терпінь. Нікого не омине хвороба і найбільше зло — смерть. Земля — це долина сліз. Земля — це велика лікарня, в якій стільки хворих, скільки людей живе на світі. Земля — це поле боротьби з ворогами нашого спасіння, а саме життя — військова служба (Йов. 7,1). Земля — це місце вигнання, що лежить далеко від нашої вітчизни (Сенєрі). Земля — це бурхливе море, на якому безупинно лютує шторм (св. Вінк. Ф.).

Щастя і нещастя, радість і біль у людському житті мінливі, як погода. Кожне щастя є вісником близького нещастя. Коли македонському королеві Филипові принесено одночасно аж три щасливі вістки, він злякався і вигукнув: "Я став надміру щасливим, це довго не триватиме!" Щастя — наче драбина: на скільки щаблів піднімемось вгору, настільки мусимо спуститися. Карл V сказав одного разу: "Моє цісарювання було щасливе, але я не зазнав справжньої радості ані на чверть години. Після кожної радості наступав новий біль, після кожної перемоги — страх перед новими поразками".

Наше життя — це морська подорож, під час якої хвилі то підносять нас вгору, то кидають униз (св, Амвр.). Життя — це дорога, що веде то через доли, то через гори (св. Григ. В). Жодними зусиллями не зможемо покращити наше становище, бо так вже влаштований світ, що терпіння і болі є долею людського роду. Ніколи не сповняться мрії соціалістів, які хочуть створити на землі життя без журби і терпінь, повне спокою і розкошів (Лев ХШ,1891).

Отже, живемо на землі, щоб через прославлення Бога осягнути вічне щастя. Щоб до нього дійти, треба:

І. Старатися пізнати Бога через віру в правди, об'явлені нам Богом.

ІІ. Дотримуватись заповідей Божих, а саме:

Заповідь любові Богяк найвищий Цар

Бога, в основному вимагає:

розвинені в величання і вірності (1),

перших чотирьох почесті (2),

заповідях служби (3),

декалогу. поваги до Його

заступників (4); П'ять

Дата добавления: 2015-08-21