Для допитливих!Геродот — про землі на півдні сучасної України.

Геродот багато мандрував. Зокрема, він здійснив подорожі по узбережжю Понту Євксинського (див. рис. 12 - карту Причорномор’я за Геродотом), досягнувши гирла Істра (тоді – Дунаю). Звідси Геродот подається в захоплюючу подорож у долини Дніпра й Дону. Уйого працях знайшли відображення спостереження природи окремих місцевостей. У Скіфії (тоді – країни на північних берегах Чорного моря) найбільше вразили Геродота численні ріки, тому він їх описав особливо детально, мальовничо й цікаво: «Борисфен (тоді – Дніпро) — найбільша з річок Скіфії після Істру. Він має найкращі й найпридатніші для худоби пасовиська, він же має щонайбільше доброї риби. Вода з нього найприємніша для пиття; він пливе чистий між іншими каламутними. Над його берегами найкращі посіви; в місцях, де не сіяно, родить висока трава. У його гирлі нагромаджується сама по собі величезна кількість солі».

У І-му столітті нашої ери землі на півдні України потрапили під владу величезної Римської імперії. Для управління цією імперією полководцям і сенаторам потрібні були географічні знання. Для цих потреб давньоримські вчені Страбон, Пліній Старший, Клавдій Птолемей створювали багатотомні описи – своєрідні енциклопедії стародавнього світу.

На їх сторінках знайшлося скромне місце й для опису «Сарматії» (так тоді називали землі сучасної України). Відомості для описів бралися з різних, не завжди достовірних джерел (від легіонерів, купців тощо).

Карта Птоломея була першоосновою для створення середньовічних карт (у т.ч. й України).

4.2. Середньовічний етап географічного пізнання (кінець V – кінець XVII ст.).

У стародавніх слов’ян переважали міфологічні погляди на світобудову. У світогляді давніх слов’ян існував свій пантеон богів, що „відповідали” за певні природні явища (Перун, Мокш, Даждьбог тощо).

Основні географічні знання середньовіччя зосереджені в творах мандрівників і літописців. Певну роль у накопиченні знань про інші країни відігравали завойовницькі походи представників європейських народів (наприклад, вікінгів), подорожі монахів, які проповідували християнські ідеї серед «варварських» народів, поїздки купців за товарами і послів – до правителів інших країн.

Важливими історичними й географічними джерелами знань є давньоруські літописи, які писали переважно монахи: літописне зведення 1073 року; «Повість временних літ» (1114-1116 рр.), у якій, зокрема, описується торговий шлях «із варяг у греки» — від Скандинавії до Чорного й Середземного морів, який на значній протяжності проходив Дніпром.

У літописах знаходимо назви історичних земель, річок тощо. Географічний термін «Україна» вперше згадується в Київському літописі (1187 р.). Проте найчастіше землі, які заселяли східнослов’янські народи, йменували «Руссю». Терміном «Україна» позначали відокремлену частину території Русі. Відомості географічного характеру трапляються в «Повісті врем’яних літ» — літописному зведенні, укладеному в Києві, яке відоме також як «Літопис Нестора» (охоплює 852-1117 рр.). Його продовженням є Київський літопис (охоплює 1118-1198 рр.), та Галицько-Волинський літопис (охоплює 1209-1292 рр.).

Окремі географічні відомості про українські землі з’являються в описах арабських купців і мандрівників, та порівняно не чисельних візантійських і західноєвропейських джерелах. Зокрема, візантійський імператор Костянтин Порфірородний (початок Х століття) зазначає назви порогів на Дніпрі, назви міст тощо.

На відміну від Європи, географія і країнознавство розвивалися в країнах, завойованих арабами (від нинішньої Іспанії — до Індії). Арабські учені перекладали праці давньогрецьких і римських географів, складали карти (правда, не досить точні). Торговельні зв’язки арабські купці мали з багатьма землями. Вони були чудовими мореплавцями. Деякі з купців, крім торгівлі, складали ще й детальні описи країн, які вони відвідали. Окремі з цих країнознавчих описів несли фантастичні, майже казкові уявлення про чужі краї (що характерно для середньовіччя в цілому).

У книгах арабських мандрівників є відомості і про землі сучасної України. Часто арабські письменники такі описи робили не як очевидці, а з розповідей купців.

Для допитливих! Арабські мандрівники про землі східних слов’ян

Цікаву оповідь про землі слов’ян біля Києва дає Ібн-Даст у творі «Книга добрих скарбів» (перша половина Х століття): «Країна слов’ян — край рівний і лісний; в лісах вони і живуть. З дерева виробляють вулики для бджіл... Вони пасуть свині, а також вівці... Найбільш сіють просо... Є в них різні кобзи, гуслі й дудки.... Холод в їх країні такий великий, що кожний на зиму викопує собі житло — землянку, до котрої приробляє з дерева гостроверхій дах, й на той дах накладає землю. У таких землянках живуть цілою родиною, запалюють посередині вогонь, розпікають до почервоніння каміння й так гріються. У такому житлі вони залишаються до весни».

Відомості про нашу територію в ті часи знайшли відображення на старовинних рукописних картах (наприклад, арабського географа ХІІ століття Аль-Ідрісі).

У 1150-1153 рр. у Києві побував арабський купець і мандрівник Абу-Гамід. Він залишив відомості про природу й господарство Русі. Одним із найвідоміших арабських мандрівників був Ібн Баттута. У 1330-ті роки він побував у Криму й на узбережжі Азовського моря, про що залишив згадку в надиктованих спогадах. Ці землі були тоді під владою Золотої Орди — держави, створеної монгольськими ханами. Після монгольських завоювань через українські землі мандрували посли до хана від правителів держав Західної Європи (італієць Плано Карпіні, француз Віллем Рубрук та інші), які залишили свої спогади.

Як відомо, вродовж XV-XVI століть у деяких країнах Західної Європи (передусім, у багатих містах Італії) завдяки торгівлі й географічним відкриттям, накопичилися великі багатства, які дозволяли оплачувати діяльність людей, що займалися мистецтвом і наукою. Тут почали перевидавати твори учених епохи стародавніх Греції та Риму, відроджувати традиції античного світу. Тому XV-XVIІ століття в Європі називають епохою Відродження.

Розвиток техніки дозволив проводити дослідження рухів небесних тіл за допомогою телескопів і довести, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки (дослідження Миколая Коперніка, Галілео Галілея, Джордано Бруно). Винайдення барометра дозволило Блезу Паскалю розпочати визначення відносних висот місцевості. Винайдення приладів для топографічної зйомки дозволило перейти від описів, створених на основі споглядання до справді наукових праць.

У пізньому середньовіччі (коли українські землі входили до складу Речі Посполитої) поширився вплив наукових досягнень епохи Відродження. У 1613 р. Томашем Маковським створена карта Литви і Дніпра (1: 1 300 000). Надзвичайно цікаві відомості з географії України містить книга французького інженера Гійома Лавассера де Боплана «Опис України…» (1650-1651 рр.). Йому ж належить «Генеральна карта України», видана у Гданську в 1648р. (1:1 800 000), та карта України 1650-1653 рр. на 8 аркушах (масштаб 1:452 000).

Рис. 13. Фрагмент карти Г.Л. де Боплана (Середнє Придніпров’я)

Відомі також карти («чертежи») східної частини України, видані переважно у Московській державі, до складу якої в 1654 р. увійшли ці землі: «Книга Большого Чертежа» (кінець XVI ст.); «Чертеж украинским и черкасским городам от Москвы до Крыма» (1627 р.); карти «Патерика Києво-Печерського» (1661 р.); «Чертеж Крыма и Азовского моря» (1685 р.). Початкові знання з географії давали в Києво-Могилянській академії (створеної в 1632 р.). Є географічні відомості в козацьких літописах (С.Величка, Г.Грабянки), та звітах про подорожі в Україну (З.Герберштейна, Е.Лясоти, П.Алеппського та інших – [ див. 6 ]).

4.3. Географічні дослідження Нового часу (XVIII–ХІХ століття)

У XVIII столітті з’явилися перші наукові дослідження природи, здійснені російськими дослідниками (східної частини України), польськими й австрійськими вченими (західної України).

У кінці XVIII століття дослідженням природи Західної України займався «батько» польської геології й географії Станіслав Сташіц; Карпати вивчав професор Львівського університету Балтазар Акке.

Серед робіт вчених Російської Академії наук виділяється праця академіка Йогана-Антона Гюльденштадта, який під час експедиції 1773-1774 років описав рослинність цілинного тоді степу. Чудові описи природи Криму залишили Карл Габліц і Петро-Симон Паллас.

Почали досліджувати природні ресурси для потреб господарства. У 1721 році дослідник-самоучка Григорій Капустін відкрив родовища кам’яного вугілля на Донбасі. А в 1781 році майбутній академік В.Ф. Зуєв – поклади залізної руди у Кривому Розі.

У другій половині XVIII ст. виконані ряд картографічних творів, зокрема генеральну карту України О.Рігельмана (1785- 1786), карти й атласи намісництв, плани міст тощо. Багатий і ще не повністю опрацюваний матеріал географічного змісту містять документи Генерального межування (яке мало на меті розділити й охарактеризувати усі поміщицькі землі); матеріали переписів населення (зокрема, генеральний або Румянцевський перепис населення Лівобережної України 1765-1769 рр.). Цікавий краєзнавчий матеріал міститься в описах намісництв 1770-1780-х рр., зокрема в «Топографічному описі Чернігівського намісництва з коротким географічним та історичним описом Малої Росії» (до якого тоді входила більша частина сучасної Полтавщини), виконаний О.Шафонським.

Якщо в XVIII столітті вчені вивчали природу як єдине ціле, то у XIX столітті обсяг знань значно зріс, і вчені почали спеціалізуватися на вивченні окремих природних компонентів. В Україні працювали відомі вчені, які вивчали її геологічну будову і рельєф (Н.Д. Борисяк, К.М. Феофілактов, М.О.Соколов), клімат (О.І.Воєйков, О.В.Клосовський, П.І.Броунов), рослинний покрив (А.М. Краснов, Й.К. Пачоський, Г.І.Танфільєв та інші). Переважно застосовувалися польові (експедиційні) методи дослідження. Створена у другій половині ХІХ століття мережа метеорологічних станцій і станцій спостереження за режимом водного стоку започаткували впровадження стаціонарних методів досліджень.

За посібником Я.І.Жупанського «Історія географії в Україні» (підрозділи 4.3 – 4.5) самостійно ознайомтеся з історією розвитку кожної галузевої фізико-географічної науки та картографічними дослідженнями, що проводилися впродовж ХІХ століття.

Для ознайомлення. Розвиток географії як науки у ХІХ столітті

Узагальнюючи велику кількість географічної інформації, накопиченої під час подорожей та експедицій, на початку XІX століття німецькі вчені Александр Гумбольдт і Карл Ріттер заклали основи сучасної фізичної географії, як науки про закономірності розміщення природних об’єктів і явищ. А.Гумбольдт застосовував художній метод опису природи. Його досвід з успіхом наслідували географи наступних поколінь. У ті часи не було ні кіно, ні телебачення. Тому географи описували далекі краї так яскраво й образно, щоб читач відчував себе учасником подорожі чи експедиції. Велику роботу щодо порівняння природи різних материків здійснив К. Ріттер.

У XІX столітті велися дослідження різних складових частин природи (будови надр і земної поверхні, вод, погоди й клімату тощо). Завдяки детальним дослідженням, зокрема, території Полтавщини, видатний учений Василь Васильович Докучаєв розробив учення про ґрунти, про взаємозв’язок усіх складових частин природи. Прізвище В.В.Докучаєва при оцінці заслуг у розвитку географії ставлять поруч із прізвищем А.Гумбольдта.

Перше географічне товариство було засноване в Парижі у 1821 році. У подальшому географічні товариства були створені в 1828 році у Берліні (Німеччина), 1830 року в Лондоні (Великобританія), 1845 року в Санкт-Петербурзі (Росія), у 1888 році – національне географічне товариство Сполучених Штатів Америки.

У Російській імперії сформувався ряд наукових географічних шкіл.

Наукова школа – неформальний творчий колектив дослідників різних поколінь, об’єднаних загальною програмою і стилем дослідницької роботи, які діють під керівництвом визнаного лідера.

1) У 1845 році в Санкт-Петербурзі засноване Російське Географічне товариство. Метою діяльності товариства була організація експедицій у різні частини імперії та закордон, а також популяризація географічних знань. Серед засновників товариства – виходець з України етнограф, письменник В.І. Даль (псевдонім – «Козак Луганський»). Визнаним лідером товариства був П.П.Семенов-Тян-Шанський, під керівництвом якого було створено ряд словників і описів імперії, у тому числі – території України.

У 1869-1870 роках під керівництвом Павла Платоновича Чубинського була організована експедиція товариства на Україну (для вивчення побуту й традицій населення). За ініціативою П.П.Чубинського в 1873 р. у Києві був створений Південно-Західний відділ Географічного товариства (невдовзі закритий царським урядом). Було видано два томи «Записок…» товариства (головним чином, етнографічного змісту).

П. П. Чубинський є автором слів гімну України.

2) Географічна школа Генерального штабу. Значний інтерес становлять зібрані офіцерами Генерального штабу об’ємні «Материалы к географии и статистике губерний Российской империи» (Херсонської, Катеринославської тощо).

3) Географічна школа, очолювана професором Санкт-Петербурзького університету Василем Васильовичем Докучаєвим. У кінці XIX століття основна увага дослідників природи зосередилася на вирішенні проблеми боротьби з посухами й пиловими бурями у степу й лісостепу. Золотою сторінкою в історії світової науки є результати експедиції по всебічному вивченню цих проблем, яку очолював В.В.Докучаєв на території Полтавської губернії. З урахуванням матеріалів досліджень, В.В.Докучаєв розробив наукові основи ґрунтознавства і вчення про взаємозв’язки у природі. Його вважають основоположником комплексного підходу в фізичній географії.

Друга важлива прикладна проблема – наукове обґрунтування осушення заболочених земель північної частини України (Полісся). Значний внесок у вивчення природи Полісся, вирішення проблеми осушення боліт внесли Й.І.Жилінський, Г.І.Танфільєв, П.А.Тутковський.

Розвивалася географічна освіта. Окремі географічні курси починають викладати в Київському (з 1834 р.), Львівському (з 1882 р.), Одеському, Харківському (з 1889 р.) університетах. У кінці століття там створюють кафедри географії. Їх очолювали видатні природознавці: у Києві ― П.І.Броунов, з 1891 р. (який висловив ідею про існування особливої зовнішньої оболонки Землі: ця ідея через багато років знайшла втілення у вченні про географічну оболонку); у Харкові ― А.М.Краснов (засновник ботанічної географії, автор першого вітчизняного підручника «Основи землезнавства»); в Одесі ― метеоролог О.В.Клосовський, Г.І.Танфільєв (видатний вчений у різних галузях природознавства, автор книги «Географія Росії, України й прилеглих до них країн»); у Львові ― А.Реман (дослідник Карпат і прилеглих земель), пізніше – Є.Ромер (фахівець у різних галузях фізичної географії та шкільної географії).

Діяли й видавали збірники праць товариства дослідників природи при університетах (виникли у кінці 1860-х років), комісії з географічного опису губерній при навчальних округах. Матеріали географічного змісту публікувалися також у виданнях Вільного економічного товариства, заснованого в 1880-х роках у Петербурзі, статистичних бюро земств, сільськогосподарських товариств тощо.

У кінці ХІХ ст. посилилися українознавчий і краєзнавчий аспекти географічних досліджень. Зокрема, цей напрямок пов'язаний з діяльністю заснованого в 1873 р. у Львові Наукового товариства імені Т.Шевченка (з 1897 р. видавалися його збірники).

Контрольні запитання:

1. Що вам відомо про географічні знання населення на території нинішньої України до появи писемності? 2. Хто з учених стародавнього світу зробив перший опис земель, що нині входять до складу України? Які найважливіші географічні відомості є в цьому описі? 3. Які найважливіші географічні відомості відносяться до часів Київської Русі? 4. Які відомості про територію України є в арабських, візантійських і західноєвропейських джерелах? 5. Охарактеризуйте географічні дослідження, проведені у XVIIІ столітті. 6. Охарактеризуйте основні результати дослідження географічних шкіл, які сформувалися в Російській імперії впродовж ХІХ століття. 7. Що ви знаєте про розвиток географічної освіти в Новий час? 8. У чому полягають особливості географічної інформації про територію України: а) в працях давньоримських учених; б) в джерелах XVII століття. 9. Чим відрізняється географія ХІХ століття від географії XVIIІ століття? 10. Користуючись літературою, рекомендованою в кінці теми, підготуйте повідомлення про життя й діяльність одного з видатних дослідників території України (від стародавніх часів – до кінця ХІХ століття).

4.4. Географія у Новітній час (ХХ столітті)

На рубежі ХІХ - початку XX століття в розділених між двома імперіями частинах українських земель спостерігався бурхливий розвиток національної географії, яка характеризувалася, передусім, інтересом до всього рідного, українського. В межах Австро-Угорської імперії діяло Наукове товариство імені Т.Шевченка, яке продовжувало існувати і після її розпаду (у тому числі в закордонних осередках). На землях у межах Російської імперії з’явились краєзнавчі музеї, публікувалися краєзнавчі описи й навчальні посібники для шкіл. Велося дослідження природних компонентів, населення і господарства.

Які зміни державного устрою відбулися на українських етнічних землях у 1918-1922 роках?

У 1918 р. в Українській Державі було засновано Академію Наук. Її першим президентом було призначено академіка В.І.Вернадського. При Академії наук і вищих навчальних закладах діяли науково-дослідницькі інститути, які досліджували рельєф, клімат, води, ґрунти, географію рослинності тощо. У 1926-1937 роках працював Український науково-дослідний інститут географії та картографії.

З початку 1920-х років у географічні дослідження в СРСР все більше підпорядковувалися завданням ведення планового соціалістичного господарства. Для цього потрібні були знання про природні ресурси регіонів. Тому проводяться дослідження з природного і комплексного географічного районування території Української РСР. Були створені державні топографічна, гідрометеорологічна і геологічна служби.

У 1920-ті роки в Радянській Україні активно розвивалося краєзнавство, яке викладали й у школах. Зріс інтерес до проблем збереження мало змінених природних ландшафтів. Але в кінці 1920-х років комуністичний режим згорнув діяльність організацій краєзнавців і дослідників природи. Чимало науковців і краєзнавців зазнало репресій. У нелегких умовах розвивалася українська культура й освіта і на західноукраїнських землях (кращі умови були в межах Чехословаччини, до якої входило Закарпаття).

З початку 1930-х років створені природничо-географічні факультети в ряді педагогічних інститутів. Активно продовжували дослідження природних компонентів, складання оглядових і тематичних карт.

Згадайте, які зміни відбулися у формуванні державної території України в 1939-1945 роках?

У 1947р. утворений український філіал Географічного товариства СРСР. Із середини 1950-х років пожвавились краєзнавчі дослідження. Центрами організації фізико-географічних досліджень були: науково-дослідницький інститут географії при Київському університеті (1944-1952); Сектор географії при Інституті геології, а потім – Відділення географії при Інституті геофізики Академії наук України (1962-1992).

У числі найбільш значних досягнень географічної науки цього часу стала книга «Физико-географическое районирование Украинской ССР». – К., 1968; Атлас природных условий и естественных ресурсов Украинской ССР. – К., 1978; семитомник «Природа Украинской ССР» (1984-1987), трьохтомна «Географічна енциклопедія України» (1989-1993).

4.5. Роль видатних вчених у дослідженні території України

Важливу роль у розвитку будь-якої науки, в тому числі географічної, відіграють видатні вчені – академіки, лідери наукових шкіл. З їх творчим доробком ви можете детальніше ознайомитися з додаткової літератури. А нижче подається короткий довідник про їх внесок у вивчення природи і господарства України.

Творчість академіка Володимира Івановича Вернадського (1863-1945) знаменує собою поворот від подрібнення світової науки на галузі – до її інтеграції. Він є основоположником вчення про біосферу, а також геохімії, біогеохімії, космохімії, радіогеології та інших інтегративних наук. До його ідей досі звертаються вчені всього світу. В.І.Вернадський, як учень В.В. Докучаєва, досліджував геологічну будову й ґрунти Лівобережного Придніпров’я.

Павло Аполлонович Тутковський (1858-1930) є засновником українського географічного краєзнавства. Він досліджував підземні води, геологічну будову і рельєф України (наприклад, відкрив ряд давніх вулканів). До числа його праць належать «Природна районізація України», та «Краєвиди України…».

Степана Львовича Рудницького (1877-1937) вважають основоположником української національної географії. Учений був організатором і першим директором Українського інституту географії та картографії в Харкові. С.Л.Рудницький визначив географію як загальну просторову науку про Землю й обґрунтував її центральне місце серед наук про природу. Учений вказував, що особливістю географії є те, що вона розглядає земні об’єкти і явища не самі по собі, а в їхніх усебічних взаємозв’язках. Видатний географ дав характеристику природи України та її регіонів. С.Л. Рудницький написав багато праць із політичної географії України, у яких показав, що українці мають створити власну державу в межах території свого розселення.

Видатними фізико-географами й дослідниками лісів були академіки Георгій Миколайович Висоцький (1865-1940) – учень В.В.Докучаєва, та Петро Степанович Погребняк (1900-1976). Зокрема, Г.М.Висоцький обґрунтовував роль лісосмуг у покращені клімату й родючості ґрунтів степу. П.С.Погребняк встановив, як поширення різних лісів на території України залежить від родючості й зволоження ґрунтів та інших природних чинників.

Академіки Борис Ізмаїлович Срезневський (1857-1934) та Йосип Йосипович Косоногов (1866-1922) були організаторами метеорологічної служби України; займалися проблемами прогнозування впливу кліматичних умов на урожайність сільськогосподарських культур.

Академік Володимир Гаврилович Бондарчук (1905-1993) вивчав вплив різних чинників на формування рельєфу території України.

Відомості про географію України систематизували також учені, які з різних причин працювали за кордоном. Одним із них був Володимир Михайлович Кубійович (1900-1985). У рамках Наукового товариства імені Т.Шевченка, він був організатором і головним редактором «Енциклопедії українознавства» (Мюнхен – Париж – Нью-Йорк), співавтором «Географії українських і сумежних земель» тощо.

В останні десятиріччя в Україні плідно працювали й працюють відомі фізико-географи: О.М.Маринич, К.І.Геренчук, П.Г.Шищенко, Г.І.Швебс, М.І.Щербань, І.Г.Черваньов, М.Ф.Веклич, В.М.Пащенко та інші.

4.6. Фізична географія в сучасній Україні (з 1991 р.).

Організацією сучасних географічних досліджень займається Інститут географії Національної Академії наук України (директор — Л.Г.Руденко), та Українське географічне товариство (президент — П.Г.Шищенко).

На з’їздах товариства, що проходять раз на чотири роки, обговорюються найбільш актуальні проблеми сучасної географії. Ці дві організації з 1993 р. започаткували видання «Українського географічного журналу». Більшість учених поєднують географічні дослідження з викладанням в університетах.

Проведення сучасних фізико-географічних досліджень характеризується впровадженням дистанційних методів (зокрема, результатів даних, отриманих за допомогою космічних апаратів). Серед методів обробки географічної інформації важливе місце займають методи моделювання (зокрема, картографічного; створення ГІС-технологій). Найбільш актуальними напрямами досліджень є вивчення природних ресурсів, особливостей взаємодії суспільства й природи на різних територіях, проблеми охорони навколишнього природного середовища.

Характеристика етапів формування географічних знань про територію України:

Етапи формування географічних знань	Особливості географічних досліджень	Найвідоміші учені, мандрівники, провідні організації
Стародавній час (V ст. до н.е. — V ст. н.е.)	Перші найбільш загальні відомості про територію в працях античних учених	Учені: давньогрецький – Геродот; давньоримські – Страбон, К.Птоломей
Середньовічний час (кінець V — кінець XVII ст.).	Розрізнена інформація у літописах, записках мандрівників тощо. У пізньому середньовіччі з’явилися досить детальні карти українських земель	Літописи: Київський, Іпатіївський, «Повість временних літ». Арабські (Ібн-Баттута) мандрівники, посли. Г.Л. де Боплан
Новий час (XVIII—ХІХ ст.)	Перші наукові дослідження природних умов та природних ресурсів. Поділ географії на окремі галузі. Створення кафедр географії в університетах	У XVIII ст. – дослідження Російської академії наук (В.Зуєв, П.Паллас тощо). У ХІХ ст. в Російській імперії сформувався ряд наукових географічних шкіл (Географічного товариства; на чолі з В.Докучаєвим)
Новітній час (1917-1991)	Географічні дослідження (вивчення природних умов і ресурсів) в СРСР підпорядковувалися завданням ведення планового соціалістичного господарства	Провідні організації – географічні кафедри ВНЗ. У 1947р. утворений український філіал Географічного товариства СРСР. Із середини 1950-х рр. відновлені краєзнавчі дослідження
Сучасний етап (з 1991 року)	Упровадження сучасних інформаційних технологій. Вивчення особливостей взаємодії суспільства і природи на різних територіях, проблем охорони навколишнього природного середовища	Інститут географії Національної Академії наук України (директор Л. Г. Руденко) та Українське географічне товариство (президент П. Г. Шищенко), кафедри географії університетів

Тести до теми «Історія географічних досліджень України»:

1. Хто з учених стародавнього світу зробив перші описи земель, що нині входять до складу України:

а) Геродот; б) К. Птоломей; в) Ібн Бату́тта; г) М.Бехайм.

2. Як стародавні греки називали Дніпро: а) Ра; б) Борисфен; в) Данапріс; г) Пантікап.

3. В якому творі вперше у письмових джерелах згадується географічна назва «Україна»:

а) «Мельпомена»; б) Київський літопис; в) Іпатіївський літопис; г) «Опис України».

4. Хто з учених, що народився в межах сучасної України, був одним із засновників Російського імператорського географічного товариства:

а) Володимир Даль; б) Микола Міклухо-Маклай; в) Павло Чубинський; г) Ератосфе́н.

5. Хто із засновників однієї з географічних шкіл Російської імперії висновки своїх праць ґрунтував на основі досліджень території Полтавщини:

а) П.Семенов-Тян-Шаньський; б) Ф. Белінсга́узен; в) В. Докучаєв; г) Д. Анучин.

6. Хто є основоположником української національної географії:

а) В. Докучаєв; б) М. Міклухо-Маклай; в) С. Рудницький; г) В. Вернадський.

Контрольні запитання: 1. Назвіть характерні риси розвитку географії на початку ХХ століття. 2. Охарактеризуйте географічні дослідження з 1918 р. – до кінця 1920-х років. 3. Найважливіші риси й досягнення географії 1930-х – 1980-х років. 4. Охарактеризуйте сучасний етап географічних досліджень. Які установи й організації проводять географічні дослідження? 5. Складіть чайнворд або 5-6 тестів з теми «Історія географічних досліджень України». 6. Користуючись додатковою літературою, підготуйте повідомлення про життя й діяльність одного з видатних дослідників території України (кінця ХІХ – початку ХХІ століття). 7. Дізнайтеся про історію географічних досліджень рідного краю.

Додаткова література до теми 4:

1. Географічна енциклопедія України. – В 3-х томах. – К., 1989-1993.

2. Жупанський Я.І. Історія географії в Україні. – Видання друге. – К., 2006.

3. Корнєєв В.П., Корнєєв О.В. Видатні мандрівники, мореплавці та дослідники-краєзнавці. – Харків: «Основа», 2005.

4. Маринич О.М., Руденко Л.Г. Основні напрями географічних досліджень в Академії наук України (1918-2002 рр.)// Український географічний журнал. – 2003. – №4. – С. 4-10.

5. Маринич О.М., Шищенко П.Г. Фізична географія України. – К.: Знання, 2003. – С. 18−33.

6. Січинський В.Ю. Чужинці про Україну. – К.: Довіра, 1992.

Дата добавления: 2015-08-21