Навіщо живемо на землі?

Кожна річ на світі має своє призначення. Має своє призначення на землі і людина. І це призначення, дуже високе. Як учень ходить до школи, щоб здобути знання, так і людина проходить школу життя, щоб здобути вічне щастя. Як слуга має служити своєму панові і службою заробити собі на хліб, так і людина живе задля служби Богові, задля Божої слави і через те осягає щастя після смерті.

Живемо на землі, щоб Бога славити і осягнути вічне щастя.

Слава Божа — це мета кожного створіння. Всі створіння призначені на те, аби через них об'явилася Божа досконалість або слава розумним створінням, Ангелам і людям, і щоби через те ті ж створіння Бога славили і шанували. "Спонуканий своєю безконечною добротою, сотворив Бог небо і землю, Ангелів і людей, щоби ті Його гідно та по своїй можності славили І шанували. Навіть нерозумні і мертві створіння, як освоєні і дикі тварини, дерева і рослини, метали і мертве каміння величають Бога, кожне на свій лад, своїм існуванням прославляючи Сотворителя" (Кохем.) Все, що бачу кличе до мене: "Боже, яким великим і добрим Ти єси!" "Все сотворив Бог про себе" (Прилов. 16, 4). Господь говорить устами Ісаії: "Кожного, хто взиває ім'я Моє, я сотворив на славу мені" (Іс. 43, 7). Отже, і людина створена на те, аби славити Бога. Це завдання виконує людина і свідомо, і мимоволі. Досконала будова її тіла, високі пориви її духа, нагорода для праведників, карання грішників — все це є прославлюванням Бога: Його всемогутності, мудрості, доброти, справед­ливості і т. д. Через те і злі люди проти своєї волі причиняються до слави Божої. Але, крім того, повинен кожний чоловік як розумне і вільне єство, славити Бога своїм власним пізнанням і волею. А робить це тоді, коли пізнає, любить і шанує Бога. Якраз завдяки цьому осягне вона вічне щастя після смерті.

Отже, не живемо на землі для того, щоб нагромаджувати земні скарби, щоб здобувати славу, щоб їсти і пити та розкошувати.

Земні добра — не мета нашого життя, а тільки засоби для досягнення мети. Хто уважає їх за мету життя, чинить нерозумно, як той слуга, що замість служити панові, шукає за побічних заробітків, а про головне своє заняття забуває. Деякі люди чинять так, як ті євангельські гості, що через жінку, роботу на полі, волів не явилися на велику вечерю. (Лук. 14, 16).На гробі людини, яка думала лише про золото, славу та інші марні речі, можна написати: "Тут спочиває нерозумна людина, яка не знала, нащо жила" (А. Штольц). Хто не думає про свою останню мету, цей подібний до моряка, який не знає куди пливе, і наражає корабель на небезпеку (св. Альф). Ісус Христос порівнює таку людину зі сплячим (Мат. 25, 5). Хто, однак, пам'ятає про свою останню мету, цей подібний до чуваючого (Мат. 24, 42).

Христос нагадує нам нашу останню мету словами: "Шукайте перше Царства Божого та правди Його, а те усе доложиться вам" (Мат. 6, 33).

Святі також мали звичай дуже часто нагадувати вірним останню мету людини. Одного молодця, що носився з великими планами на майбутнє і відкрив це св. Филипові Нері, збентежив цей Святий, повторюючи питання: "А відтак?" (Шпіраго, Приміри).

Смішними є погляди деяких філософів на мету життя. Одні кажуть, що людина зовсім нічого не знає про своє призначення і що життя є загадкою. Інші говорять: "Не знаємо нічого і не будемо нічого знати" (Ignoramus etignorabimus). А німецький філософ Алекс Гумбольд каже навіть так: "Ціле людське життя — це одна недоречність". Інші погоджуються з епікурейцями, що "задоволення — єдина мета життя". На їх погляд найщасливішою є та людина, яка має багато грошей і залізне здоров'я, бо вона може використати все, що в силі дати світ. (Шопенгавер). Деякі погоджуються з буддистами, що людина після смерті переходить в ніщо. Так здійснюються слова Ісуса Христа, що Бог закрив правду перед премудрими і розумними, а об'явив її недоліткам (Мат. 11, 25).

Через те, що призначенням людина є щастя після смерті, часто називаємо її (людину) мандрівником, а саме життя мандрівкою.

Людина є гостем на землі (Псал. 118,19)_t Вона подібна до того, що біжить на перегонах (І. Кор. 9. 24). Життя подібне до морської подорожі, бо ми всі прямуємо до пристані вічного щастя (Св. Григ. В.). Життя — це мандрівка (І. Мойс. 47, 19), це паломництво до спільного місця ласки (св. Васил.). Не маємо-бо тут сталого города, а того, що буде, шукаємо (Жид. 13, 14). Небо — це наша вітчизна, а земля — це край вигнання (Сенєрі). Сама будова людського тіла вказує, що маємо дивитися в небо, як майбутню нашу вітчизну. В землю дивляться тварину. Знаменне також, що людина, дерева і рослини ростуть вгору, ніби вказують на небо. Через церковні вежі та куполи, що підносяться високо вгору, говорить до нас Церква: "Людино, ти створена для неба".

Дата добавления: 2015-08-21