Читайте также:
|
|
В оцінюванні слід виходити з кількох аспектів - результативності, ефективності і економічності.
Результативність політики (програми) (effectiveness) - це міра досягнення проголошених цілей політики. Результативність показує, наскільки результати наблизились до задекларованих цілей. Наприклад, програма профілактики захворювання на СНІД виходить із соціальних цінностей і має за мету зменшення випадків захворювання. Програма могла включати завдання - скоротити кількість випадків, скажімо, на 50%. Якщо через рік вдалося досягти скорочення на 45%, то програму можна вважати результативною, а якщо на 10% - то, мабуть, ні (але ще треба довести, що скорочення - це результат саме цієї програми, а не вплив якихось інших чинників).
Ефективність політики (програми) (efficiency) - це співвідношення між затратами на проведення політики та досягнутими результатами (інколи - продуктом політики, інколи - наслідками політики). Ефективність може вимірюватись як у натуральних показниках (продуктивність праці), так і увартісних - якщо можливо дати грошову оцінку всім затратам і результатам.
Ефективність і результативність- це різні аспекти дієвості, які часто плутають. Політика може бути результативною і водночас неефективною (якщо виявиться, що результат досягнуто дуже високою ціною).
Інколи в аналізі виділяють як окремий аспект дієвості політики її економічність.
Економічність політики (програми) [есоnоmу] означає намагання отримати певні фіксовані результати з найменшими затратами ресурсів (або в найдешевший спосіб).
Показники дієвості політики, як уже зазначалося, використовуються для оцінювання політики. Отже, оцінюватись повинні і затрати, і процес реалізації політики, і результати як на стадії проектування майбутніх дій, так і при аналізі фактично досягнутих результатів.
Центральним в економічному аналізі політики є поняття ефективності. В аналізі ціноутворення на окремих ринках розглядаються умови ефективності у виробництві, споживанні і в обміні. З позиції загальної рівноваги, коли економіка розглядається як сукупність взаємопов'язаних конкурентних ринків, вводяться умови ефективності розміщення ресурсів, ефективності за Парето у виробництві і споживанні.
Але виявляється, що умови, за яких досліджується ефективність конкурентних ринків, в теорії, і на практиці часто порушуються, виникає проблема неспроможності ринку - саморегульований ринок неспроможний функціонувати ефективно, і потрібне державне втручання з метою підвищити ефективність ринкових механізмів. Різні прояви неспроможності ринку (наявність зовнішніх ефектів, суспільних благ, асиметричної інформації, недосконалої конкуренції) розглядаються в розд. 4.
У процесі аналізу політики досліджуються економічні підстави для соціальної політики, адже ринок неспроможний стихійно здійснити такий розподіл благ і доходів, який би задовольнив суспільство. Отже, виникає проблема нерівності доходів, бідність, що потребує перерозподілу доходів. Однак виявляється, що намагання досягти високих розподільчих цілей справедливості веде до необхідності жертвувати якоюсь часткою ефективності, загального добробуту суспільства. Ця дилема потребує політичного розв'язку. Інструментом політичного аналізу подібного вибору виступає теорія суспільного вибору, яка почала розвиватись у другій половині ХХ ст. Вона пов'язана з позитивною цільовою установкою аналізу політики і поширює гіпотезу про раціональну поведінку політиків при ухваленні політичних рішень.
Використання державних інститутів для вирішення проблем функціонування ринкової економіки потребує економічного аналізу ефективності державних установ та виконавчої влади, що спричиняє використання ще одного нового напрямку економічної теорії - економічної теорії бюрократії. Виявляється, що державна влада, яка повинна усувати неспроможності ринку, сама в деяких ситуаціях виявляється неспроможною, тобто виникає проблема неспроможності державної влади. Отже, проблема визначення розумних меж державного втручання також має політичний розв'язок як суспільний вибір між неспроможностями ринку і влади.
Методами кількісного аналізу державної політики, інструментом обгрунтування державних програм виступає аналіз вигід і витрат та споріднені методи аналізу. Ця методологія потребує вміння оцінювати затрати ресурсів і результати політики з урахуванням уподобань споживачів, що вимагає поглибленого використання теорії вибору споживачів і теорії фірми. Проблема оцінювання державної політики - затрат на політику, процесу політики та її результатів, потребує використання цілого спектру суспільних наук, але насамперед такого розділу економічної теорії, як економетрика.
Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 152 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Принципи аналізу рішень | | | Тема 2. Підґрунтя державної політики: концепція ефективності в економіці |