Основні напрямки діяльності органів і установ виконання покарань щодо влаштування засуджених після звільнення

Державна ПЕНІТЕНЦІАРНА служба України

Чернігівський юридичний коледж

ЦИКЛ ЗАГАЛЬНОЮРИДИЧНИХ ДИСЦИПЛІН

Навчальна дисципліна: Порівняльне правознавство

К У Р С О В А Р О Б О Т А

на тему: "Правові системи країн Латинської Америки"

Науковий керівник: викладач циклу

загальноюридичних дисциплін,

старший лейтенант внутрішньої служби

Бандоля Л.Г.

Виконав: курсант 142 навчальної групи

рядовий внутрішньої служби

Шутко Д.І.

Чернігів – 2012

ПЛАН

ВСТУП………………………………………………………………………3

1. Основні напрямки діяльності органів і установ виконання покарань щодо влаштування засуджених після звільнення……………………………………………………………4

2. Засади соціальної ресоціалізації засуджених та осіб звільнених з місць позбавлення волі……………………………………………...6

3. Зайнятість засуджених та осіб звільнених з місць позбавлення волі……………………………………………………………………9

ВИСНОВОК………………………………………………………………...11

Список використаних джерел……………………………………………..12

ВСТУП

Ізоляція людини від суспільства сприяє руйнуванню особистості та втраті соціально-корисних зв’язків. Примусова ізоляція негативно впливає на злочинця, його психіку. Жорстка регламентація всіх сторін життя осіб, які відбувають покарання, вимоги режиму пенітенціарних закладів, розпорядок проведення виправних заходів в кінцевому результаті призводять до того, що засуджені, частково або повністю позбавляються самостійності при прийнятті рішень у питаннях побуту, працевлаштування тощо. Поступово у них знижуються адаптивні можливості, проявляється пасивність у поведінці. Регламентація поведінкових норм руйнує активність засудженого, заставляючи його боятися змін. Після відбуття терміну покарання засуджений потрапляє в суспільство, законів якого він повинен дотримуватися, проте через певні причини не завжди може їм слідувати. Саме тому на перший план у роботі установ виконання покарань виступає проблема ресоціалізації осіб, засуджених до позбавлення волі.

Вирішення питання соціальної адаптації звільнених можливе тільки за умови організації тісної співпраці кримінально-виконавчих установ з органами внутрішніх справ, адміністраціями підприємств, відповідними територіальними органами зайнятості. Адже, на основі аналізу літератури з кримінально-виконавчого права, можна зробити висновок, що соціальна адаптація вважається успішною, коли соціально-корисні зв’язки звільненого від покаранняв основних сферах життідіяльності встановлені і не мають істотних відхилень (нормаотні відносини в родині, наявність житла, реєстрації, постійного мічця роботи і т. д.).

Основні напрямки діяльності органів і установ виконання покарань щодо влаштування засуджених після звільнення

Щорічно з місць позбавлення волі в Україні звільняється кілька тисяч засуджених: через закінчення строку відбування покарання, умовно-достроково, через хворобу, амністію чи помилування. Але суспільство хвилює питання зростання злочинності, оскільки значна кількість раніше засуджених опиняється на волі.

Значне надання допомоги звільненим з місць позбавлення волі та здійснення контролю за ними підкреслено в міжнародних актах, особливо в Європейських тюремних правилах, розроблених Радою Європи та Мінімальних стандартних правилах поводження з ув’язненими від 30 серпня 1955 року, які прийняті Радою організації Об’єднаних Націй[8].

Україна, як незалежна держава, також здійснює контроль за організацією надання допомоги засудженим та звільненим особам. Звільненим особам забезпечується надання медичної та медико-санітарної допомоги в установленому законодавством порядку. Особи, які хворіють на особливо небезпечні інфекційні хвороби або є носіями збудників таких хвороб, підлягають медичному нагляду і лікуванню, а ті,які на день звільнення потребують стаціонарної медичної допомоги, направляються до закладів охорони здоров'я на підставах і в порядку, передбачених законодавством[2].

Не пізніше ніж за три місяці до закінчення призначеного строку покарання або до розгляду на засіданні комісії установи виконання покарань питання про подання до суду матеріалів для застосування статей 81, 82 Кримінального кодексу України стосовно засудженого, який за період відбування покарання у виді обмеження або позбавлення волі довів своє виправлення або став на шлях виправлення, проводить бесіду із засудженим для визначення його намірів щодо місця проживання та працевлаштування після звільнення і надання необхідної допомоги у вирішенні цих питань. За підсумками бесіди від засудженого приймається заява, яка після звільнення долучається до його особової справи.

За три місяці до закінчення строку покарання засудженого до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк надсилає повідомлення-запит до відповідного територіального органу внутрішніх справ за обраним цим засудженим місцем проживання для перевірки можливості його проживання після звільнення за обраним місцем проживання. Стосовно осіб, які звільняються з установ виконання покарань, з числа чоловіків віком 35-60 років і жінок віком 35-55 років, які для проживання обрали спеціалізовану установу для звільнених осіб або інший заклад соціальної підтримки (догляду), надсилає до цієї установи особисту заяву засудженого та довідку про стан його здоров’я[4].

Спеціалізованими установами для звільнених осіб є: § центр соціальної адаптації; § спеціальний будинок-інтернат. Спеціалізовані установи для звільнених осіб утворюються відповідно до потреб регіону місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян. Центр соціальної адаптації - соціальна установа, діяльність якої спрямована на поступове повернення звільнених осіб до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві шляхом надання їм соціальних послуг та сприяння в отриманні іншої допомоги з урахуванням індивідуальних потреб. Спеціальний будинок-інтернат - соціально-медична установа, призначена для постійного проживання звільнених осіб - громадян похилого віку, інвалідів I і II груп, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. Засади соціальної ресоціалізації засуджених та осіб звільнених з місць позбавлення волі Як неодноразово зазначали юристи, психологи, педагоги та соціологи, практика виконання покарань свідчить, що процес виконання та відбування покарань має як позитивний вплив на засуджених, так і несе у собі багаточисельні негативні наслідки для їх особистості. З одного боку, за вироком суду засуджені зобов’язані перетерпіти певні обмеження та заборони, вони позбавляються можливості вчинити нові протиправні вчинки тощо, а з іншого — перебування за ґратами негативно відбиваються на морально-психологічному стані особи, знижують ефективність виховного впливу, унеможливлюють підтримку соціально корисних зв’язків, підвищують агресивність і ризик психічних захворювань, а в де яких випадках провокують самогубство. Саме тому особливого значення в діяльності установи виконання покарань (далі — УВП), набувають питання соціальної адаптації засуджених, їх ресоціалізація та підготовка до звільнення.Основні принципи ресоціалізації засуджених викладені в ст.6 КВК, згідно з якою виправлення засудженого — це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Під ресоціалізацією закон розуміє відновлення засудженого у соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя у суспільстві. Таким чином, необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого, а елементом ресоціалізації виступає соціально-виховна робота.Соціально-виховна робота — це цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій на досягнення мети ресоціалізації засуджених, яка управляє процесом виправлення особистості (викликає, стимулює, спрямовує, контролює, діагностує, оцінює перебіг цього процесу). Основними засобами соціально-виховної роботи із засудженими є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), система психолого-педагогічних заходів, суспільно корисна праця, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Вказані засоби соціально-виховної роботи застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної безпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.Як слушно підкреслив Г.Й. Шнайдер, у загальному значенні виховний вплив слугує поверненню правопорушника у суспільство. Він повинен здійснюватися на індивіда в період відбування покарання, але найбільшого значення такий вплив набуває після виходу його на свободу[9,c.502]. Дійсно, звільнена особа внутрішньо повинна бути готова до того, що для повторної адаптації їй треба докорінним чином змінити не тільки поведінку, а й попередній (до засудження) спосіб життя.Проблема адаптації (пристосування) звільненого до умов звичайного існування в нормальному соціальному середовищі на волі дуже важлива і багатозначна. У зв’язку з цим постає проблема доказу виправлення людини, яка не менш актуальна, ніж проблема доказу її вини. В таких випадках необхідно проводити спеціальну роботу з психологічної підготовки засуджених до життя в нових умовах.Звичайно, адаптація тих засуджених до нових умов життя, у яких вироблене позитивне настановлення, суттєво відрізняється від адаптації осіб, які не мають такої настанови. Засуджені з позитивною настановою на виправлення протидіятимуть негативним чинникам, які, можливо, впливатимуть на них в нових умовах. А особи, у яких позитивні настанови ще не сформувалася можуть попадати під вплив несприятливих обставин, і адаптація виявиться негативною і означатиме повернення до злочинного способу життя. Тому виховному складу колонії у своїй практичній роботі необхідно враховувати особливості адаптації засуджених, всіляко допомагати їм знайти своє місце у здоровому колективі і сформувати у себе настанову на виправлення.Соціальна адаптація вважається успішною, коли соціально корисні зв’язки звільненого в основних сферах життєдіяльності встановлені і не мають суттєвих відхилень (нормальні відносини в сім’ї, наявність житла, прописки, постійне місце роботи, корисне проведення дозвілля тощо)[6]. Співробітники виховних підрозділів, як координатори і організатори виховного процесу, повинні бути зацікавлені у позитивних наслідках відбування покарання засудженим, що передбачає їх соціальну адаптацію, а відтак сумлінно ставитися до дорученої справи і вишукувати форми та методи впливу на особистість. Ігнорування подібної зацікавленості може призвести до небажаних негативних наслідків і не сприятиме засвоєнню засудженими соціально-корисних навичок. Неналежне виконання своїх службових обов’язків за цим напрямком роботи, не створення системи ресоціалізації засуджених, колишніх суддів та співробітників правоохоронних органів може не тільки ускладнити процес соціальної адаптації, але й призвести до ускладнень в існуванні установи виконання покарань. Результативність такої діяльності буде лише після осмислення персоналом КВУ своєї ролі у відновленні особистості засудженого, колишнього судді або співробітника правоохоронного органу

Дата добавления: 2015-08-21