Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Професійна мовнокомунікативна компетенція.

Читайте также:
  1. АВТОХТОННІ ДОКУМЕНТАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА ПЕРІОДУ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ «ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ».
  2. Види та рівні спілкування
  3. Відомі різновиди та узагальнення кривої Пеано
  4. ВПЛИВ КОЗАЦТВА НА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРИЧНОЇ ДУМКИ. КОЗАЦЬКО-СТАРШИНСЬКІ ЛІТОПИСИ.
  5. Ділове спілкування та його особливості
  6. ДОЗВІЛЛЯ, КУЛЬТУРНІ ЗАПИТИ І ПОТРЕБИ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ
  7. Етапи розвитку української писемності.

 

Рівень професійної підготовки фахівця визначається сформованістю його мовної і мовленнєвої компетенції. Діяльність фахівця у будь-якій галузі вимагає від нього широкої загальної освіти, оскільки вона пов`язана з інтенсивним усним і писемним спілкуванням, передбачає широку мовленнєву практику, потребує точного вираження понять і категорій у професійній діяльності.

Формування компетентності, тобто здатності застосовувати знання та вміння в реальній життєвій ситуації, є однією з найбільш актуальних проблем сучасної освіти. Компетентністний підхід до підготовки фахівців у ВНЗ полягає в набутті та розвитку в студентів набору ключових, загальногалузевих та предметних компетенцій, які визначають його успішну адаптацію в суспільстві [1].

Формування мовленнєвих та комунікативних компетенцій відбувається за допомогою:

- поглиблення знань про функціонально-стилістичну систему української мови, засвоєння норм мовленнєвої поведінки в різних сферах і ситуаціях спілкування та вдосконалення вмінь і навичок спілкування в науковій та офіційно-діловій сферах, оволодіння різноманітними стратегіями і тактиками ефективної комуніації, генерування вартісних зразків власної мовленнєвої творчості, виховання потреби самоосвіти і самооцінки для постійного вдосконалення особистісно-мовленнєвої діяльності;

- розвитку вмінь і навичок переконливо викладати свої думки, дискутувати, використовуючи різні способи аргументації, вести діалог із співрозмовниками, дотримуючись правил мовленнєвого етикету; працювати з різними типами текстів, у тому числі й з мовними формами різних жанрів, стилів і підстилів;

- оволодіння вмінням сприймати, аналізувати, зіставляти мовні явища й факти, коментувати їх, оцінювати їх з погляду нормативності, відповідності ситуації спілкування;

- формування дослідницької компетенції, удосконалення вмінь і навичок самостійної роботи з науковим текстом, різноманітними джерелами наукової інформації, зокрема електронної, розвиток умінь інформаційної переробки тексту, пошук інноваційних технологій [2].

Комунікативна компетенція є складним, системним утворенням. Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається з системи загальних і професійних знань або професійного мовлення – галузевої фразеології та термінології, що допоможе при навчанні у ВНЗ, а також у подальшій професійній діяльності, котра вимагає застосування у виробничій сфері української мови. Специфіка фахового спілкування характеризується великою кількістю термінів що активно обслуговують сферу професійно-виробничої діяльності, тому "для вільного володіння усною та писемною формами професійного спілкування студенти технічних ВНЗ повинні мати достатній активний лексичний запас фахової термінології" [4, 62]. Науковці стверджують, що галузеві терміни становлять понад 60 % професійної лексики фахівця [1, 96], решту комунікативного апарату займає загальнонаукова та загальновживана лексика. Крім того, термінологічна лексика має велике значення для науково-виробничої комунікації. Сприяючи її інтелектуалізації, професійна термінологія полегшує процес засвоєння знань та реалізації їх у майбутній фаховій діяльності, поглиблює знання про ознаки спеціальних понять, є засобом розширення активного професійно зумовленого словникового запасу, підвищує культурний рівень української інтелігенції.

Оскільки мова і мовлення обслуговують усі види діяльності фахівця будь-якої галузі, ми розрізняємо мовну і мовленнєву компетенції.

Мовна компетенція – це усвідомлення та вивчення усталених норм, що склалися історично в усіх розділах мовознавства та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності в процесі використання певної мови. Мовна компетенція – це інтегративне явище, що охоплює цілу низку спеціальних здібностей, знань, умінь, навичок, стратегій і тактик мовної поведінки, установок для успішного здійснення мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування. Цей вид компетенції властивий високоосвіченій, культурній людині, сформованій особистості.

Мовленнєва компетенція − це вміння адекватно і доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як вербальні, так і невербальні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення.

 


Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 136 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Розділ 1. Сутність категорії «державна власність» та особливості управління державною власністю | Управління державною власністю | Розділ 2. Основні сучасні тенденції у відносинах власності | Розділ 3. Аналіз результатів ефективності приватизації державного майна | Висновки | Список використаної літератури | Предмет і завдання курсу | Види мовних норм | Поняття про державну мову. Мовне законодавство та мовна політика в Україні. | Поняття культури мови й культури мовлення |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Поняття національної та літературної мови| Мовні норми

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)