Тема №3: Конституційні моделі організації і діяльності органів державної влади зарубіжних країн.

План:

1. Конституційно-правові засади організації проведення виборів і визначення результатів голосування в зарубіжних країнах;

2. Конституційно-правові засади парламенту і парламентаризму;

3. Глава держави і уряд як конституційно-правові інститути;

4. Конституційний контроль в зарубіжних країнах;

5. Місцеве управління в зарубіжних країнах.

Вибори – це основна форма волевиявлення населення це форма реалізації народного суверенітету як одного з основних конституційних принципів.

Виборче право (політичне право):

1. Об’єктивне значення – це сукупність норм що регулює порядок формування органів публічної влади та посадових осіб;

2. Суб’єктивне значення – це право громадян обирати (активне право) та право бути обраним (пасивне виборче право).

Принципи виборчого права загальність, рівність, принцип прямого голосування.

Стадії виборчого процесу:

1. Призначення дати проведення виборів;

2. Утворення виборчих округів та дільниць;

3. Утворення органів які займаються організацією проведення виборів;

4. Реєстрація виборців (здійснюються місцевими виборчими комісіями);

5. Висування кандидатів та їх реєстрація (подача спеціальної заяви скріпленої підписами виборців), (подача офіційної петиції від імені партії чи групи виборців);

6. Передвиборна боротьба (агітаційна компанія);

7. Голосування;

8. Підрахунок голосів;

9. Встановлення підсумків голосування.

Виборча система:

1. Порядок організації та проведення виборів заснованих на принципах виборчого права;

2. Сукупність державно-правових норм на основі яких розподіляються мандати у виборчому окрузі.

Мажоритарна виборча система:

- Обраним вважається кандидат, який отримав більшість голосів виборців

1. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості (переможець на виборах має отримати більше половини голосів виборців 50% + 1 голос) вибори президента в латино американських країнах.

2. Мажоритарна виборча система відносної більшості (США, Канада, Індія, Великобританія) переможцю достатньо зібрати більше голосів ніж іншому претенденту, але не обов’язково більше половини.

Пропорційна виборча система:

- Це система визначення результатів голосування за якою голосування здійснюється за партійними списками кожен список отримує місця у виборному органі пропорційно кількості отриманих голосів виборців. (Італія, Австрія, Бельгія)

- Розподіл депутатських мандатів за пропорційною системою здійснюється у відповідності до встановленої відразу після виборів виборчої квоти (100 тис. голосів виборців поділили на 4 мандати = 25 тис. квоти).

Різновиди пропорційної системи:

1. Система жорстких списків: розташування кандидатів у списку здійснюється партією, а виборець голосує за весь список;

2. Система гнучких списків: всередині списку виборець цифрами помічає свої преференції на проти прізвище кандидата (Швеція).

3. Панашування: це одночасне голосування за кандидатів з різних партійних списків (Швейцарія).

Змішана виборча система:

- Поєднання пропорційної та мажоритарної виборчої системи. (ФРН нижня палата німецького парламенту).

Загороджувальний пункт – це обов’язкова умова участі партії в розподілі мандатів згідно з якою партія має набрати мінімальний встановлений законом відсоток голосів виборців.

Парламент – це вищий виборний колегіальний загальнонаціональний представницький орган держави котрий наділений нормотворчими, фінансовими, контрольними та установчими повноваженнями.

Парламентаризм – це система організації та функціонування верховної державної влади, яка характеризується розподілом законодавчих і виконавчих повноважень при привілейованому становищі парламенту;

Характерною ознакою парламентаризму є контроль парламенту за виконавчою гілкою влади, привілейоване положення депутатів та їх юридична незалежність від виборців.

Структура:

1. Однопалатні;

2. Двопалатні

- Федерація;

В двопалатних парламентах відрізняється спосіб формування палат та їх легіслатура (термін повноваження).

Зазвичай нижні палати формуються прямими виборами за пропорційною виборчою системою, а верхні палати формуються шляхом призначення, або шляхом проведення прямих чи непрямих виборів.

Структурні елементи зарубіжних парламентів:

1. Партійні фракції; Німеччина (15 депутатів), Франція (14 депутатів)

2. Керівні органи, або одноособова голова – спікер, або колегіальний орган (призидіум, колегія);

3. Парламентські комісії і комітети (постійні та тимчасові), слідчі та ревізійні комісії, галузеві комісії.

В залежності від об’єму законодавчої компетенції закріпленою в конституції парламенти можна поділити на:

1. Парламенти з абсолютно необмеженою законодавчою компетенцією можуть приймати рішення з будь-яких питань (Великобританія, Японія, Італія);

2. Парламенти з абсолютно обмеженою законодавчою компетенцією, переважно це парламенти федерацій, конституції котрих розмежовує права федерації та суб’єктів;

3. Парламенти з відносно обмеженою законодавчою компетенцією, рамки обмеженої законодавчої компетенції гнучкі в конституції прописується сумісна законодавча компетенція федерацій та її суб’єктів. (ФРН, Індія) також діють в унітарних державах де є автономні утворення. Об’єм законодавчих прав парламенту невизначено, але в законі є перелік питань що входять до компетенції цих автономних утворень. (Данія, Іспанія, Фінляндія)

Фінансові повноваження:

1. Прийняття державного бюджету;

2. Встановлення податків та асигнувань на державні потреби;

3. Контроль за використанням бюджетних коштів.

Повноваження в області оборони та зовнішньої політики:

1. Зарубіжні парламенти наділені виключними компетенція ми війни та миру;

2. Зазвичай парламенти ратифікують та денонсують міжнародні угоди;

Судові функції:

1. Зазвичай повноваженнями судових органів парламенти не наділені;

2. Імпічмент – право парламентів притягати до судової відповідальності президентів та високопосадовців.

Основні форми парламентського контролю:

1. Обговорення основних напрямів урядової політики чи бюджету;

2. Парламентські запити;

3. Контрольна діяльність постійних та спеціальних слідчих комісій чи посадових осіб що призначаються парламентом;

4. Вираження недовіри урядові в цілому чи окремим міністрам (парламентарні, змішані республіки);

5. Депутатські запити (усні, письмові, та інтерпеляцію);

6. Існування рахункових палат та ревізорів.

Імунітет депутата – це недоторканість особи-депутата, від арешту по притягненню до відповідальності без згоди відповідного представницького органу.

Індемнітет депутата:

- Це звільнення депутат від відповідальності за голосування у парламенті, або за висловлювання які пов’язані з його професійною діяльністю;

- Це грошова винагорода, яку отримує депутат за свою професійну діяльність з метою забезпечення його матеріальної незалежності.

Імперативний чи вільний мандат:

Дата добавления: 2015-08-21