К.Гудзик Феофан Прокопович — «архітектор перебудови». Петра I/ Гудзик К. [Електронний ресурс]/ Гудзик К. – Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/feofan-prokopovich.html

К.Гудзик у своїй статі піднімає питання неприйняття Феофана Прокоповича ні в історії України, ні в історії Росії. Причиною цьому в Україні можливо є те, що Феофан Прокопович належить до тих «малоросів», які пов’язали свою долю з Російською імперією і служили їй вірою, правдою і своїми талантами. Енергійні честолюбні люди завжди і всюди тяжіли до метрополії, до широкого поля діяльності, до популярності за межами своєї провінції.Але чому Росія не числить Прокоповича серед своїх кращих синів? Людину, яку називають «архітектором перебудови» Петра I? Однією з причин стало його походження, те, що він був «іноземцем» (так тоді називали вихідців з України), чужаком. Недовір’я до владики Феофана посилювала також його освіченість, яку пов’язували з вільнодумством. Прокопович таким і був. Найбільші претензії мала до Феофана Прокоповича — ченця, ієрея, потім архієпископа — Московська церква. Бо він був близько причетний до петровської церковної реформи, яку більшість людей церкви сприйняла негативно.

12. Г.Д.Гурвич «Правда воли монаршей» Феофана Прокоповича и ее западноевропейские источники./ Гурвич Г.Д. – Ю.: Тип.К.Маттисена. – 1915. – 122с.

У творі Гурвича Г.Д. йдеться про вплив західних ідей на книгу Феофана Прокоповича «Правда волі монаршої». З цього джерела ми дізнаємось,що Прокопович у своїй теорії значно спирається на аргументи від «природного розуму». Та на відміну від західноєвро пейських вчених він звертається й до одкровення як де самостійного джерела доказу. Кожне твердження виводитьа ним паралельно, із Біблії й з природного розуму. Автор «Правди волі монаршої» робив це не без поважних причин адже писав він для широкого кола читачів і слухачів, як ще мали релігійну свідомість. Крім цього, його праця була спрямована проти церковників, проти їх намагань підпорядкувати світську владу владі патріарха. Однак легко помітити, що центр ваги всього трактату лежить в раціоналістичних доказах. Викладене в ньому вчення залишилось би, власне, по суті незмінним, якщо відкинути всю аргументацію богословського характеру. Прокопович тут, як і в багатьох інших випадках, використовує Біблію і теологію для критики церковників, духівництва, доведення зверхності світської влади над церковною.

13. В. Е. Гусева Песни и романсы русских поэтов. /Вступительная статья, подготовка текста и примечания. Библиотека поэта. Большая серия. Второе издание./Гусева В.Е. – М. – Л.: Советский писатель. – 1965 – 142 с. У даному джерелі написано про те, що Феофан Прокопович був різносторонньою людиною і створив праці в областях філософії, богослов’я, історії, права, ораторського мистецтва, педагогіки. Тому недивно, що він займався і поезією. Він писав і епіграми, і духовні вірші спираючись на жанр парафразису, ввів нові способи римування. Його вірші стали настільки відомі, що були покладені на музику. В XVIII столітті він був відомий як автор п’яти пісень: "Кто крепок, на бога уповая...", "О суетны человече...","Плачет пастушок в долгом ненастьи", "Прочь уступай, прочь...", "Что мнеделать...". Канти на слова Прокоповича спочатку виконувались його учнями, сприймались приближеними до Петра I, а потім розповсюджувались і в демократичних колах російського суспільства. Вірші, що подані у даній книзі дають нам можливість розглянути поезію Феофана Прокоповича та проаналізувати їх зміст. Здебільшого вірші побудовані у вигляді розмірковування над долею та філософським змістом щодо буття.

14. С.А. Кибальник О «Риторике» Феофана Прокоповича / Русская литература XVIII – начала XIX века в общественно – культурном контексте. /Кибальник С.А. – Л.: Наука, 1983. – С. 193 – 206.

Твір Феофана Прокоповича «Десять книг про мистецтво риторики» (De arte rhetorica libri X) являє собою запис лекційного курсу, прочитаного ним по – латині в 1706 – 1707 рр. у стінах Києво – Могилянської академії послужив відправною точкої для даної статті.

Головною метою статті Кибальник С.А. є дослідження джерел і визначення естетичного напряму цього класичного твору російської літературно – теоричної думки. У цьому джерелі виокремлюються певні елементи «Риторики». Крім того звертається велика увага на попередню естетичну традицію. Саме естетична традиція Феофана Прокоповича є знахідкою для дослідження, оскільки філософ – богослов не виходив за рамки естетичної теорії російського класицизму.

Про Феофана Прокоповича говорять, як про яскравого представника епохи Бароко, однак про це не можна точно стверджувати, адже в тогочасній російській літературі так і не склалось уявлення про літературу бароко і воно осталось не сформованим.

15. М.С.Киселёва Рассуждение о человеке «поврежденном» и «неповрежденном» Феофана Прокоповича как образец «научного» богословия начала XVIII в. / Человек верующий в культуре Древней Руси. Сб. материалов международной конференции.// Киселёва М.С. – СПб. – 2005. – С.182-190.

У цій статті йдеться про розуміння людини Феофаном Прокоповичем. Людина, вважав Прокопович, велична й славна своїм розумом, чеснотами. Вона є ніби другим, величним і досконалим, рівним самій природі, творінням. Основною діяльністю людини має бути активність, чесність, сумлінність у виконанні обов’язків. Характер діяльності людини Прокопович пов’язував з її свободою. Завдяки розуму людина усвідомлює не тільки свободу, а й діяння, що з неї випливають. Водночас людина має завдяки своєму розумові і свободі вибору вільно обирати між добром і злом. Відштовхуючись від уявлень про природне походження держави, Прокопович заперечував теологічну концепцію суспільного розвитку як Божого промислу й обстоював тезу, що світська влада повинна стояти вище церковної, у чому знаходив і тоді, в особі голови синоду Стефана Яворського, і в нащ час багатьох противників. Однак його настанови про те, що кожний суспільний стан, зокрема й церковний, має бути корисний державі й донині залишился неспростовними

Дата добавления: 2015-08-21