Э. Лентин. Авторство Правды воли монаршей Феофан Прокопович, Афанасий Кондоиди, Петр I / Лентин Э. – СПб.: Наука. – 1999. – С. 33– 39.

Твір на політичну тему, а саме про співпрацю Петра I і Феофана Прокоповича. Згідно Прокоповичу, правда розкривається водночас у волі Бога, волі царя й волі народу, при цьому вважається, що три ці волі суть одне й те саме. Важливо зазначити, що до ототожнення волі Бога із волею царя, яке було загально прийнятим у Російській політичній думці від часів Івана III, Феофан додає концепцію третьої волі (волі народу). Свою теорію він розвиває в трактаті “Правда волі монаршої”, який був написаний з безпосередньою метою надати теоретичного обгрунтування закону Петра I про спадкоємництво.

Оскільки воля монарха є тим механізмом, за допомогою якого проявляється монархічна влада, і, як сказано в “Регламенті”: “Владою монарха є Самодержавство, якому сам Бог повелів коритись як совісті”, воля монарха походить від його влади і, таким чином, від Бога.

Однак, треба було відповісти ще на два важливих питання:

1. Яким чином Божественна влада надходить до царя?

2. Що слід робити народу у випадку, коли цар помирає, не проголосивши своєї волі стосовно престолонаслідування?

Щоб відповісти на ці питання, Прокопович пише трактат “Правда волі монаршої”, в якому він встановлює, що в обох випадках Божа воля є опосередкованою у волі народу.

17. В.М.Ничик Феофан Прокопович./ Мыслители прошлого./Ничик В.М. ­ – М.: Мысль. – 1977. – 192 с.

Книга Нічик В.М. «Феофан Прокопович» є однією з найповніших щодо життя відомого діяча Петрівської епохи. На початку дається інформація стосовно біографії Феофана Прокоповича, але більша частина твору присвячена його філософії та ідеям. Книга розділена на три розділи:

1. Елементи пантеїзму і деїзму у творах Ф.Прокоповича

2. Раціоналістичні тенденції в теорії пізнання

3. Теорія освіченого абсолютизму

Стосовно першого розділу потрібно відмітити, що у творах Ф. Прокоповича є багато тверджень, які тяжіють до пантеїзму та деїзму. Так в своїй «Натурфілософії» він пише: «Під природою розуміють самого Бога». Або в іншому місці: «Повне визначення природи збігається з Богом щодо природних речей, в яких Він з необхідністю існує і які Він рухає. Звідси випливає, що це визначення не лише природи…, а воно, очевидно, відноситься й до матерії і форми», «У природі існує й живе Бог», «Бог є в речах», «природа зберігається Богом, а це все одно, що зберігаються субстанції».

Зі змісту другого розділу потрібно виділити, що Феофан Прокопович у своїх теоретико-пізнавальних побудовах, спираючи і на судження здорового глузду, і на науково значимі висновки, прагнув використовувати всі досягнення сучасної думки. Іноді він прибігав до теорії про «двоїсту істину». Іноді спирався на навчання Дунса Скота тези прихильників Реформації. Однак найчастіше він звертався до ідей про «здорові» і «природні», «звичайні» і неінтеллігибельні засоби пізнання і вираження істини.

Третій розділ розкриває питання освіченого абсолютизму з точки зору Феофана Прокоповича. Він вважав, що рушійною силою в розвитку суспільства є боротьба освіта з неуцтвом. Не заперечуючи функцій Бога в житті народів, Прокопович говорив про панування "природного Закону". цей закон вбирав у себе як любов до Бога, так і повагу до батьків та інших людей. Природний закон знаходився у єдності з розумом.

18. Л.А.Петров Философские взгляды Прокоповича, Татищева и Кантемира./Петров Л.А. – Иркутск: Иркут. кн. изд-во – 1957. – 88с.

Одним з найважливіших джерел інформації для мене стали три книги Петрова Л.А стосовно видатних постатей епохи Бароко в Російській імперії: Прокоповича,Татищева і Кантемира. Всі вони товаришували між собою і малий великий вплив один на одного, адже були високоосвіченими і впливовими людьми свого часу.

Феофан Прокопович відстоював необхідність «секуляризації суспільної думки», звільнення його від «богословського полону», був теоретиком системи філософського деїзму і принципів «природного права», засновником новітніх щодо його часу принципів риторики, логіки й теорії істини, естетичних понять і канонів. Нескінченно багатий світогляд Прокоповича, розроблений із властивою йому глибиною і хистом, але позбавлений протиріч, зламів, двоїстості і парадоксальності.

Суперечливість ця зумовлена тим, що Прокопович по – новому розумів призначення філософії. Вона оцінювалася не як езотеричне знання окремих філософів, але, як засіб задоволення відповідних запитів значного кола лю дей.

Феофан Прокопович намагався далі розвинути ідейні позиції своїх попередників, найчастіше виступаючи як справжній новатор. Це вже ранні лекції письменника у Києво – Могилянській академії. Відступаючи від традиції, відповідно до якої питання онтології висвітлювали курсі метафізики, Прокопович викладав в курсі натурфілософії.

19. Л.А.Петров Социологические взгляды Прокоповича, Татищева и Кантемира./Петров Л.А. – Иркутск: Иркут. кн. изд-во – 1958. – 39с.

У другій книзі Петрова Л.А. йдеться про соціологічні погляди тих же відомих історичних діячів епохи Бароко у Російській імперії, але для теми моєї роботи цікава постать виключно Феофана Прокоповича. З даного джерела потрібно виокремити найважливішу інформацію стосовно поглядів Прокоповича на соціологічні питання.

Ф.Прокопович уважав найголовнішими факторами суспільного прогресу освіту, науку і культуру. Він мріяв про час, коли освіта позбавить від грубих звичаїв і разом з тим поліпшить суспільний лад, який буде відповідати людському щастю. Нещастя і зло виникає, вважав Прокопович, від недостатнього знання, і найголовніша причина, яка криється в тому, що людина не знає самої себе. Розглядаючи людину як частину всього великого суспільства, він підкреслював, що честь і гідність людини, її місце в цьому суспільстві залежать не від належності до знатного роду, а від її власних вчинків та праці. Проте, не схильності або бажання визначають вид праці, якою повинна займатися та чи інша людина, а суспільна потреба в ній. Ця суспільна потреба ставиться нею над усе, відсуває на інший план особисті інтереси та схильності людини. Відповідно до цього кожному рівню соціальної градації приписуються ті чи інші обов’язки, виконуючи які людина прилучається до найвищої доброчесності. Головними завданнями царя, на його думку, і спостереження за тим, щоб у народі було „безпечалля” (щоб народ жив без жури), щоб влада здійснювалася на засадах правосуддя та від ворогів зберігалася батьківщина. Звертаючись до сенаторів, він пропонує їм чинити справедливий суд, який не зважає на особистості і є непідкупним. Воїни зобов’язані навчитися всього того, що написано у військових статутах.

20. Л.А.Петров Общественно – политические взгляды Прокоповича, Татищева и Кантемира./Петров Л.А. – Иркутск: Иркут. кн. изд-во – 1959. – 59с.

Третя книга пера Петрова Л.А. стосовно поглядів Прокоповича, Татіщева та Кантеміра стосується соціально – політичних думок.

Феофан Прокопович вважав, що освіта і виховання є основою суспільного поступу, добробуту і моральності, він у своїх творах нещадно критикує невігластво, обскурантизм, марновірства, забобони. Твори Прокоповича «Христової про блаженства проповіді тлумачення», «Духовний регламент», указ, написаний ним разом з Петром «Про звання чернече», розвивають критичний напрям у ставленні до ченців та духівництва. Тут справа вже торкається не тільки обмеження вступу у ченці, а й секуляризації монастирських маєтностей, підпорядкування церковної влади світській.

Вчення Прокоповича про державу, про співвідношення світської і церковної влади було тією стороною його філософських поглядів, яка найбільше вплинула на дальший розвиток вітчизняної духовної культури і сприяла її секуляризації. Це, вчення, як зазначалось, грунтувалось на визнанні основою суспільного поступу освіти, розвитку науки, ремесел, мистецтв. Одним із центральних понять теорії є поняття просвіченого монарха, філософа на троні, який має достатню владу, освіту і виховання, щоб планомірно спрямувати сили держави на здійснення просвітницьких ідеалів.

Теорія держави, створена Прокоповичем, є теорією просвіченого абсолютизму. Вона відображає і обґрунтовує процес централізації держави, який наприкінці XVII – на початку XVIII ст. дійсно відбувався в Росії.

21. М.Родышевский Житие новгородского архиепископа, еретика Феофана Прокоповича/ Чтения в общественной истории и России при Московском университете Кн.1 под заглавием: «Дело о Феофане Прокоповиче»/ Родышевский М. – СПб, 1862 – 56 с.

Маркелл Родишевський, котрий працював з Феофаном Прокоповичем в Київській академії створив про останнього працю з метою очорнити великого руського мислителя епохи Бароко в очах народу та правительства. Постать Феофана Прокоповича виставляється, як постать єретика. І через не достаток безпристрасності не може вважатись цілком достовірною. Науковці вважають, що через конфлікти між цими двома історичними постатями, Маркелл Родишевський у своєму творі міг змалювати не цілком достовірно ту картину, що була наявною і перекрутити деякі факти з життя.

Тим не менше автор даного твору був сучасником Феофана Прокоповича і був добре знайомий з ним з часу його прибуття у Київ і спочатку користувався близьким знайомством з ним. Він більше, ніж хто інший міг знати подробиці з його життя. Тому дане джерело можна розглядати як об’єктивно, особливо, якщо певні факти подаються і в інших абсолютно достовірних джерелах.

22. Ю.О.Самарин Стефан Яворской и Феофан Прокопович Т.5./ Его же Сочинения/ Самарин Ю.О. – М.: Типография А.И.Мамонтова – 1880. – 550 с.

У даному творі дається наукова оцінка науковій, ораторській та адміністративній діяльності Стефана Яворського та Феофана Прокоповича і їх значення для руської історії. Книга є достатньо змістовною і подає факти з життя Феофана Прокоповича та щонайважливіше оцінку його діяльності. Зміст цього джерела:

1. Частина перша: Стефан Яворський та Феофан Прокопович, як богослови

2. Частина друга:Стефан Яворський та Феофан Прокопович, як сановники церкви

3. Частина третя:Стефан Яворський та Феофан Прокопович, як проповідники

З першої частини ми дізнаємось більше про Феофана Прокоповича як про богослова. У його богословських ідеях прослідковуватися впливи ідей видатних філософів Заходу. Прокоповичем було висунуто ідею «наукового богослов’я», на його думку у визначених рамках, богословська апологетика набуває свого роду науково – філософського плану, де філософські ідеї миттєво стають феноменом історико-богословського ряду.

Вихідним пунктом усієї богословської системи мислителя стає твердження про єдність Бога і світу, які розкриваються як єдність творчих сил.

Друга частина розповідає про нього, як про сановника церкви. Крім того подається історична картина в, котрій він розвивався.

Третя частина окреслює Феофана Прокоповича, як проповідника. Подаються основні теми проповідей, основною особливістю котрих була направленість на приходжан.

23. С.Сєряков. «Великі українці» і орден Єзуїтів [Електронний ресурс]/ Сєряков С. – Режим доступу: http//: tyzhden.ua/History/7917

У статті йдеться про взаємини історичних постатей України та орденом єзуїтів, серед котрих був і Феофан Прокопович.

У 1694 р. Феофан Прокопович, не дослухавши курс теології в Києво – Могилянському колегіумі, він вирушає до Володимира – Волинського. Тут Прокопович переходить на унію, стає дияконом і префектом греко-католицької школи, а також викладає в ній курси поезії і риторики. З огляду на свої здібності, розум і ерудицію неофіт був відправлений на подальше навчання до Риму, в Колегіум св. Атанасія. Т. Прокопович одразу справив добре враження на єзуїта, який очолював цей заклад. Він дозволив русину вільно відвідувати усі римські бібліотеки і заохочував його вступити до Товариства Ісуса. Але перспектива блискучої кар’єри в лавах ордену його не спокусила: він залишає Рим і у 1702 р. прибуває до України, де знову приймає православ’я.

З цих даних маємо, що Феофан Прокопович ради досконалих знань пожертвував своїми віруваннями. Але це показує його вольовий характер і прагнення до знань.

Дата добавления: 2015-08-21