В.Г.Смирнов Феофан Прокопович. Серия избранных биографий./Смирнов В.Г. – М.:Соратник. – 1994. – 221с.

Праця Смірнова В.Г. Феофан Прокопович широко висвічує життя відомого руського філософа, богослова і письменника.

Книга складається з розділів:

1. Від Києва до Рима

2. Викрадення наук

3. Віра і розум

4. Євангеліє від Феофана

5. З Петром

6. Синоідальна реформа

7. Без Петра

8. Змова

9. Пірові перемоги

10. Шлях до Софії

Джерело розповідає про Феофана з різних сторін. Велика увага приділяється його політичному життю. На підтримку Петра І, обгрунтування освіченого абсолютизму було спрямоване й вирішення Ф. Прокоповичем проблеми співвідношення світської і духовної влади, держави і церкви. На відміну від С. Яворського, він обґрунтовував ідею підпорядкування духовної влади світській, церкви – державі, виступав проти зверхності та автономії влади церкви над державою. Ідеалом Ф. Прокоповича була сильна російська держава, на чолі якої стояв би самодержець – освічений монарх, «філософ на троні», що дбає про інтереси народу. Освіту й розвиток наук він розглядав як основу історичного прогресу, джерело сили держави й добробуту народу.

25. М.Сморжевских – Смирнова Функция библейской цитаты в похвальных словах Феофана Прокоповича. Русская филология: сборник научных работ молодых филологов: Статья./ Сморжевских – Смирнова М. – Тарту: Издательство Тартуского университета. – 2002. – С. 35-40.

В праці Сморжевської – Смірнової розглядається манера і спосіб проповіді Феофаном Прокоповичем та робиться акцент на вживання ним цитат із Біблії.

Феофан Прокопович досить часто у своїх проповідях використовував біблійні цитати. Простому населенню потрібні були певні приклади, такими прикладами впевнено могли бути цитати з Святого письма, щоб надати промові яскравого і насиченого вигляду. А в похвальних словах такі цитати набували важливого значення: надихнути того, кому звучить ця хвала на майбутні звершення.

Феофан Прокопович був високоосвіченою людиною і точно знав, де і коли саме певні слова будуть звучати якнайкраще та назавжди залишаться в пам’яті.

26. Ф.А. Тихомиров Идея абсолютизма Бога и протестантский схоластицизм в богословии Феофана Прокоповича/ Тихомиров Ф.А //Христианское чтение. – №9 – 10. – 1884. – С.315 – 326.

Тихомиров Ф.А. у своїй роботі розглядає ідею Бога, основуючись на перших трьох книгах догматичної системи архієпископа новгородського Феофана Прокоповича. В своєму творі автор розглядає погляди філософа епохи Бароко, що заключались у вчені про єдиного Бога в своїй істоті і троїстість і в особистостях.

В своїй роботі Тихомиров Ф.А шляхом історичного аналізу намагався охарактеризувати весь шлях догматичного вчення великого духовного реформатора і визначити його значення для вітчизняного богослов’я на підставі історичного порівняння.

Також Тихомиров Ф.А. задався питанням «Чому ідея абсолютизму Бога стала панівною у системі Феофана Прокоповича?». Щоб дати відповідь на це питання він дослідив твори самого філософа і твори його сучасників, щоб у порівнянні вивести точне твердження.

27. И.А.Чистович Решетиловское дело: Феофан Прокопович и Феофилакт Лопатинский./Читович И.А. – Спб.: Странник. – 1861г. – 64,31с.

Даний твір Чистовича І.А. розкриває тему кальвінізма та лютеранства, а також відношення Феофана Прокоповича до цієї теми та конфлікт, що стався між Феофілактом та Феофаном.

В Російській імперії Прокоповича вважали таємним лютеранином та кальвіністом. Підстави для цього були - Феофан захоплювався протестантськими теологами, його бібліотека на три чверті складалася з їхніх творів. Коли цар задумав висунути його на митрополичий престол у Пскові, ректор Московської академії Феофілакт Лопатинський висловив енергійний протест. Прокоповича все ж призначили, але він не забув образи Лопатинському і в кінці життя жорстоко помстився.

Конфліктом слугувало те, що Феофан Прокопович вніс новий метод викладання, випрацюваний протестантською богословською наукою. Цей метод слугував яблуком розбрату міф Феофілактом та Феофаном. Феофілакт стверджував, що його друг – митрополит новгородський вніс у свої лекції лютеранське судження та схильність до кальвінізму. Феофілакт написав на книгу Прокоповича «Распря Павла и Петра об иге неуподобоносимом» жорстке спростування під назвою: «Иго Господне благо и время его легко».

28. И.Чистович Феофан Прокопович и его время. /Чистович И. СПб: Тип. Императорской Академии наук,1868 – 759 с.

Праця, що детально описує життя Феофана Прокоповича від перших років навчання до його смерті і погребіння. Найповніший опис життя великого мислителя епохи Бароко вміщує не лише факти розвитку як людини та особистості Феофана Прокоповича, а й показує нам цю постать в історії з точки зору інших великих людей того часу. Татищев в своїх спогадах пише: «Наш архієпископ Прокопович був настільки обізнаним в богослов’ї і новій філософії, що рівного йому в усій Русі не було. Від природи був одарований гострим судженням і твердою пам’ятю.»

Однією з найзмістовніших по відношенню до теми моєї роботи є глава «XXX. Феофан – проповідник. Характер його проповідей.» Він змінив увесь характер проповідей, що існував у той час,оскільки до нього проповідь мала схоластичний характер і була відокремленою від життя народу – це ж було зміненим. Він змінив і саму манеру проповіді: звільнив її від надмірних кривлянь, жестів та рухів. Феофан Прокопович змінив характер проповіді головним стало її гарне сприйняття людьми, а також зміст в основному став звертатись на людські проблеми і максимально приближені до реалій.

29. П.П. Шляхтун Политология (теория и история политической науки)/Шляхтун П.П. – К.:Либідь – 2002. – 576с.

У книзі Шляхтуна П.П. йдеться про політичну думку у різних країнах світу та її розвиток. Всього книга складається з п’яти розділів. Саме в першому розділі йдеться про розвиток української політичної думки і надаються відомості стосовно політичних поглядів Феофана Прокоповича.

У своїх політичних поглядах Ф. Прокопович виходив з того, що існують три основних форми державного правління: демократія, аристократія і монархія. Найкращою з них, на його гадку, є монархія. Вона відповідає людській природі, бо як батьки піклуються про дітей, так і монарх дбає про підданих. Спираючись на різновиди теорії суспільного договору, Ф. Прокопович доводив, що в додержавному стані були добро і зло, мир і війна, любов і ненависть. Природним для людини є творення добра, до чого спонукає її совість. Для охорони цього та інших природних законів потрібна сила, якою є державна влада.

Державна влада виникає в результаті передання народом шляхом договору своєї волі монарху. А сама народна воля випливає з волі Бога. Як і Т. Гоббс, Ф. Прокопович вважав, що, віддавши свою волю монарху, народ назад її забрати не може й повинен у всьому йому коритися. Всяка влада є від Бога, і треба їй підкорятися, християнський закон бунтувати забороняє. Таким чином влада монарха у Ф. Прокоповича набуває абсолютистського характеру.

30. James R. Millar Encyclopedia of Russian History/ James R. Millar. – Winston: Macmillan Reference. – 2004. – P.567 – 569.

В енциклопедії упорядкованій Джеймсом Р. Міллером подана цікава стаття стосовно постаті Феофана Прокоповича в котрій йдеться про його вклад у розвиток історії Росії та його причетність до тогочасних політичних справ.

Після битви під Полтавою Феофан Прокопович виступив з промовою, котра запала у душу Петру I, саме з того часу філософ і бослов потрапляє під протекторат царя. Теплі стосунки між цими двома історичними постатями дав свої плоди. Феофан Прокопович, як достатньо мудра людина з глибокими знаннями у різних сферах став правою рукою Петра I,через свої ґрунтовні знання у царинах філософії та риторики Феофан став пропагандистом та ідеологом нової концепції Петра – динамічної автократії.

Філософія неодмінно була пов’язана з питанням життя, його устроєм, устроєм суспільства та держави, тому не дивно, що Петро I задіяв Феофана Прокоповича, оскільки він був ознайомлений з працями Галілео Галілея, Джордано Бруно, утопіста Томазо Кампанело. Саме в даній статті обмірковується філософський зміст реформ і політичних справ.

Дата добавления: 2015-08-21