Суть та основи товарознавства

Суть та основи товарознавства

2. Споживчі властивості товарів

3. Маркування товарів

4. Якість товарів

Суть та основи товарознавства

Товарознавство — наукова дисципліна, яка системно вив­чає товари на всіх етапах життєвого циклу, методи пізнання їх споживчої вартості (цінності), закономірності формування асортименту та вимог до якості для забезпечення ефективності їх виробництва, обігу та споживання.

Термін «товарознавство» складається із двох слів: «товар» і «знати». отже, у цьому розумінні товарознавство – знання про товари.

Дійсно, товари задовольняють різноманітні життєві потреби людини, деякі з них вона використовує протягом усього життя, іноді навіть не догадуючись про їхні чудові властивості. Наприклад, ряд харчових продуктів знаходить широке застосування в народній і традиційній медицині для профілактики й лікування різних захворювань.

Повсякденне споживання товарів створює невірне уявлення про те, що фахівцям і споживачам знання про товар потрібні не більш, ніж на вузькопрактичному життєвому рівні. Наукові основи товарознавства, що базуються на знанні фундаментальних дисциплін – хімії, фізики, біології, заперечуються. Подібне враження оманне, тому що робота з товарами вимагає професійних, постійно оновлюючих теоретичних знань, що й становить одну з основних завдань товарознавства.

Ці знання необхідні як технологам підприємств-виробників, товарознавцям промислових, сільськогосподарських і торговельних організацій, експертам, комерсантам, економістам, бухгалтерам, менеджерам, так і покупцям. Останні одержують знання про товар за допомогою засобів інформації (маркування, реклами, статей, книг і т.п.), тому дуже важливо, щоб засоби масової інформації, як основне джерело, використовували товарознавчі знання про товар.

Об’єктом товарознавства є товари як продукти праці, що задовольняють потреби споживачів та методи їх практичного та теоретичного пізнання.

Суб’єкти товарознавства поділяються на дві групи: перші – це спеціалісти, які здійснюють цю діяльність в межах своїх посадових обов’язків; інші – це споживачі, на задоволення потреб яких і направлена товарознавча діяльність.

Предметом товарознавства є споживна вартість (цінність) товарів, закономірності її прояву і збереження.

Тільки споживна вартість робить продукцію товаром, тому що має здатність – задовольняти конкретні потреби людини. Якщо споживна вартість товару не відповідає реальним запитам споживачів, то він не буде затребуваний, а отже, не буде використаний по призначенню в обумовленій для нього сфері застосування.

Мета товарознавства — вивчення основоположних ха­рактеристик товару, які складають його споживну вартість, а також їх змін на всіх етапах товароруху.

Для досягнення цієї мети товарознавство як наука й навчальна дисципліна повинне вирішувати наступні завдання:

— чітке визначення основних характеристик, що становлять споживну вартість;

— встановлення принципів і методів товарознавства, що обумовлюють його наукові основи;

— систематизація безлічі товарів шляхом раціонального застосування методів класифікації й кодування;

— вивчення властивостей і показників асортименту для аналізу асортиментної політики промислової або торговельної політики організації;

— управління асортиментами організації;

— визначення номенклатури споживних властивостей і показників товарів;

— оцінка якості товарів, у тому числі нових вітчизняних і імпортних;

— виявлення градацій якості й дефектів товарів, причин їхнього виникнення і заходів по попередженню реалізації неякісних товарів;

— визначення кількісних характеристик одиничних екземплярів товарів і товарних партій;

— забезпечення якості й кількості товарів на різних етапах їхнього технологічного циклу;

— встановлення видів товарних втрат, причин їхнього виникнення й розробка заходів по їхньому попередженню або зниженню;

— інформаційне забезпечення руху товарів від виробника до споживача.

Значення товарознавства. Товарознавство відноситься до основних навчальних дисциплін при формуванні професійної компетентності товарознавців, експертів, комерсантів і маркетологів. Крім того, основи товарознавства необхідні бухгалтерам, економістам, менеджерам і технологам, тому що облік, планування товарних ресурсів, аналіз фінансово-господарської діяльності, управління виробництвом і інші види професійної діяльності повинні здійснюватися з урахуванням особливостей товарів, їхніх основних характеристик і можливих змін при транспортуванні, зберіганні й реалізації.

2. Споживчі властивості товарів

Властивість - це відмінна риса, що може виявлятися при створенні, експлуатації або споживанні товару.

У залежності від природи споживчі властивості підрозділяють на хімічні, фізичні, фізико-хімічні, біологічні.

Споживчі властивості можуть бути простими (відсутність ржавіння, колір і т.д.) і складними, що перебувають із декількох простих (надійність радіоелектронних виробів, телевізорів, холодильників).

У залежності від того, яку сторону потреб задовольняють споживчі властивості в процесі експлуатації, тобто від їхньої ролі в процесі споживання, можна виділити наступні показники споживчих властивостей: функціональні, надійність, безпека, ергономічні, естетичні (мал. 1).

Функціональними називаються властивості, що виявляють відповідність виробів своєму призначенню, тобто Спроможність задовольняти конкретну потребу. Це найбільше важлива група властивостей, що характеризує якість товарів. Прості характеризують природу продукції, визначають можливість і доцільність використання матеріалу або вироби. Складні - дозволяють судити в комплексі про працездатність, продуктивності, універсальності товару.

Надійність - спроможність виробів зберігати свої початкові показники в часу й у межах, що відповідають установленим нормативам. Відповідно до вимог стандартів - це властивість виробу виконувати свої функції, зберігаючи експлуатаційні показники в заданих межах, протягом необхідного проміжку часу або необхідного наробітку у визначених умовах експлуатації. Наробіток - тривалість роботи виробу.

Надійність включає чотири властивості: безвідмовність, довговічність, ремонтопридатність, зберігаємість.

Безвідмовність - властивість виробу зберігати працездатність протягом деякого наробітку без змушених перерв (у циклах, кілометрах, годинах і т.д.).

Довговічність характеризує властивість виробу зберігати працездатність до граничного стана з необхідними перервами для технічного обслуговування і ремонту.

Ремонтопридатність - це пристосованість виробу до попередження і виявлення причин виникнення відмов і ушкоджень шляхом профілактичного огляду, ремонту і технічного обслуговування. Ремонтопридатність виробів залежить від конструкції і застосування уніфікованих деталей і вузлів.

Показники ремонтопридатності - імовірність відновлення в заданий час, середній час відновлення (гарантійного і поточного ремонту, термінового ремонту), а також трудомісткість ремонту й ін.

Зберігаємість - це властивість виробу зберігати працездатність протягом терміна збереження і транспортування, а також по його закінченні. У процесі збереження і транспортування під впливом атмосферних агентів відбуваються різні фізико-хімічні процеси, іноді необоротні, що приводять до зниження якості і працездатності виробу. Показником зберігаємості є термін календарної тривалості збереження і транспортування виробу (дні, місяці, роки).

Середній календарний термін зберігання товарів має важливе значення для визначення термінів гарантії, що звичайно встановлюють із дня продажу виробу. Для товарів із невеликим терміном зберігання вказується максимальний час гарантії з моменту випуску.

Безпека характеризує особливості виробів забезпечувати безпека і нешкідливість для здоров'я людини при експлуатації. Порушення правил експлуатації деяких виробів зв'язано з великою небезпекою для життя людини. Розрізняють безпеку електрична, хімічна, механічна, пожежна, біологічну і безпека транспортних засобів.

Електрична безпека - один із найважливіших показників електричних приладів, застосовуваних у побуті. У стандартах на цю групу виробів нормуються максимально припустимі відпливи електроенергії й інші показники властивостей, що впливають на електричну безпеку.

Хімічна безпека виробів визначає відсутність виділення шкідливих для організму людини речовин. Механічна безпека характеризує ступінь захисту від виступаючих і деталей виробів, що швидко обертаються.

Пожежна безпека має важливе значення при оцінці якості виробів, використання яких зв'язано з застосуванням легкозаймистих речовин і матеріалів, електронагрівальних елементів.

Біологічна безпека означає нешкідливість товарів для здоров'я людини і важлива. Вона залежить від складу вихідної сировини і режимів переробки його у вироби.

Безпека транспортних засобів - важливий показник при оцінці якості автомобілів, мотоциклів, моторолерів і інших засобів пересування. Для підвищення безпеки засобів пересування розробляють спеціальні стандарти на безпеку виробу в цілому або окремих вузлах і деталей (гальма, захисні пристосування від сліпучого світла й ін.).

До показників екологічної безпеки відносяться наступні: вміст шкідливих домішок, що виділяються в навколишнє середовище при збереженні, транспортуванні і споживанні товарів. При цьому необхідно виходити з норм, що регламентуються стандартами й іншими нормативно-технічними документами.

Ергономічні властивості характеризують відповідність конструкції виробу особливостям людського організму (антропометричним, фізіологічним, психофізіологічним, психологічним, гігієнічним).

Антропометричні властивості визначають відповідність конструкції виробу розмірам і формам тіла людини:

фізіологічні - силовим і швидкісним можливостям;

психофізіологічні - особливостям органів почуттів людини;

психологічні - можливостям сприйняття, пам'яті, мислення.

Естетичними називають властивості виробів, що характеризують зовнішній вигляд. Предметне оточення повинно викликати в людини почуття прекрасного, задовольняти духовні потреби. Естетичну гідність виробу визначається його формою, кольором, малюнком, що у сукупності характеризують комплексні властивості: раціональність форми, цілісність композиції, інформаційну виразність, досконалість виробничого виконання.

3. Маркування товарів

Класифікація товару — розподіл множини об'єктів на підмножини за схожістю чи відмінністю відповідно до прий­нятих методів.

Об'єкт — елемент чисельності, що класифікується.

Класифікаційна ознака товару — об'єктивна особливість товару, що використовується як основа для впорядкування роз­поділу товарів на незалежні один від одного підрозділи або такі, що перебувають в логічній послідовності і супідрядності.

Ознаки, які найчастіше застосовуються серед безлічі інших: призначення; сировинний; технологічний; конструкторський; рецептурний; компонентний; структурний.

Методи класифікації — сукупність прийомів (способів) розподілу множини об'єктів, планомірний підхід до їх роз­поділу на підмножини.

Розрізняють два основних методи класифікації: ієрархічний та фасетний.

1. Ієрархічний — характеризується послідовним розподілом заданої кількості об'єктів на підпорядковані множини (рис. 2).

2. Фасетний передбачає паралельний розподіл великої кількості об'єктів за однією ознакою на окремі незалежні один від одного підрозділи (групи) — фасети.

Товари можуть класифікуватися за рядом ознак основною з яких є призначення. За призначенням усі товари діляться на роди (рис.4):

1. Споживчі товари — призначені для індивідуальних спо­живачів та для особистого користування.

2. Товари промислового призначення — призначені для ви­робництва інших товарів і створюють сировинне та технологічне забезпечення.

3. Організаційно-технічні товари — призначені для покращення ор­ганізації адміністративно-управлінської діяльності.

Кожен рід товарів підрозділяється на класи.

Рід споживчих товарів ділиться на три класи:

1) продо­вольчі (або харчові продукти);

2) непродовольчі;

3) медичні.

Класи в залежності від сировини та призначення діляться на підкласи, групи, підгрупи, види, різновиди. Різновиди складаються безпосередньо з найменувань товарів – це товари одного виду, що відрізняються від товару того ж виду назвою та індивідуальними особливостями (матеріалом, конструкцією, технологією).

Найменування може бути номінальним і марочним.

Номінальне – має загальну назву товару, який може бути виготовлений різними виробниками.

Марочне найменування – індивідуальна назва товару, яку дає їй виробник (наприклад, торт «Київський», ігристе вино «Абрау Дюрсо»).

Кодування товарів — присвоювання товарам умовних по­значень у вигляді цифрового, буквено-цифрового та штрихового коду для їх ідентифікації.

Мета кодування — систематизування об'єктів через їх ідентифікацію, ранжування і присвоєння умовного позна­чення (коду), за яким можна знайти та розпізнати будь-який об'єкт серед багатьох інших.

Необхідність кодування товарів існувала давно, а особливо стала актуальною в останні десятиліття, що пов’язано з впровадженням ЕОМ, яке дало змогу налагодити ефективну АСУ. Кодування здійснюється на основі певних правил та методів.

Правила кодування:

1. Код повинен мати певну структуру побудови.

2. Код може бути виражений за допомогою різноманітних завчасно обумовлених знаків.

3. Код повинен сприяти упорядковуванню об'єктів.

Структура коду – умовне визначення складу і послідовності розміщення знаків в ньому. Структура коду складається з алфавіту, основи, розряду і довжини.

Алфавіт коду – система знаків, прийнятих для утворення коду. В якості алфавіту найчастіше використовують цифри, букви, їх поєднання та штрихи.

Основа коду – число знаків в алфавіті коду.

Розряд коду – позиція (послідовність розташування) знаків в коді.

Довжина коду – число знаків в коді без врахування пробілів.

Наприклад, 54 3121 1211

Алфавіт коду – цифровий.

Має три розряди (54; 3121 та 1211). Перший розряд (54) зазвичай означає країну, або промисловість.

Основа – 12 знаків, а довжина – 10 (без пробілів).

В структуру коду, для виключення помилки, зазвичай вводять контрольне число, яке використовується для перевірки запису коду (як правило це остання цифра).

Кодування товарів здійснюється декількома способами, що є різновидами методів кодування: порядковий, серійно порядковий, послідовний та паралельний. Два останні методи тісно пов’язані з методами класифікації (ієрархічним та фасетним). Методи класифікації і кодування спільно застосовуються у класифікаторах, хоч сфера їх використання значно ширша.

Класифікація і кодування товарів відображені в сучасних класифікаторах.

Класифікатор — офіційний документ, який являє собою систематизований перелік найменувань і кодів кла­сифікаційних групувань і (чи) об'єктів класифікації. Класифікатори підрозділяються на категорії, виділяють: державний, галузевий та класифікатор підприємства.

Штриховий код товару (ШК) — комбінація послідовно розташо­ваних паралельних штрихів та проміжків між ними, розміри та розташування яких встановлені певними правилами. При­значений для автоматизованої ідентифікації товару та іншої інформації.

Структура ШК:

Перші 2 (іноді 3) цифри означають код країни, де знаходиться підприємство-виробник.

3-5 цифра – код виробника, присвоєний централізовано державою конкретному підприємству виробнику.

6-7 (6-12 при ЕАN-13) цифра – інформація про товар, присвоюється підприємством-виробником самостійно у вигляді реєстраційного номера в рамках свого підприємства.

8-13 цифра (при ЕАN-14) – інформація про упакування товару.

Останні цифри (8, 13 або 14) – контрольне число, визначається послідовністю арифметичних дій, для перевірки правильності зчитування коду сканером.

4. Якість товарів

Якість товарів визначається за нормативними документами – стандартами.

10.05.93 в Україні був прийнятий Декрет “Про стандартизацію і сертифікацію”. По цьому Декрету створені Державний комітет стандартизації, метрології і сертифікації – Держстандарт України. Центральними інститутами Держстандарту стали УкрЦСМС (м. Київ). Центр Метрології (м. Харків) та центр “Система” (м. Львів). Вони займаються питаннями стандартизації, метрології і сертифікації продукції товарів.

Згідно з Декретом нормативні документи зі стандартизації розподіляють по категоріях на державні стандарти України (ДСТУ), галузеві стандарти (ГСТУ), стандарти підприємств (СТП) і технічні умови (ТУУ).

Стандарти колишнього СРСР застосовуються як державні стандарти - ГОСТ.

Всі ці нормативні документи містять вимоги, що регулюють відносини між постачальниками і споживачами товарів. І різниця між ними в масовості споживачів.

Державні стандарти затверджуються без обмежень строків дії. Також зняті всі обмеження на міжнародні стандарти (ГОСТи). А необхідна інформація про дію стандартів, ДСТУ, ГОСТ, зміни до них та скасування друкуються у щорічному та щомісячному інформаційному показчиках, які мають назву “Стандарти”.

Сучасні засади управ­ління якістю продукції в Україні базуються на міжнародних стандартів. Згідно з За­коном України "Про захист прав споживачів" та Декретом КМ України "Про стандартизацію та сертифікацію" в нашій державі запроваджено обов'язкову сертифікацію широкої номенклатури продукції, яка використовується в Ук­раїні, на відповідність вимогам державних стандартів щодо безпечності для життя і здоров'я людей, їх майна, а також довкілля. З першого липня 1994 р. в Україні заборонено реалізацію продукції, котра підлягає обов'язковій сертифікації, але не пройшла її. Сьогодні обов'язковій сертифікації підлягає ши­рока група товарів, в тому числі і ТПП, зокрема, ручні електромеханічні ма­шини та переносні верстати; електричний будівельно-монтажний інструмент; технологічне обладнання для харчової і м'ясо-молочної промисловості; двигуни тракторів і сільськогосподарських машин; метало - і деревообробне облад­нання, зварювальне обладнання; зварювальні матеріали; нафта та нафтопро­дукти. Сертифікація продукції проводиться в регіональних органах серти­фікації продукції та випробувальних лабораторіях (центрах), уповноважених Національною системою сертифікації УкрСЕПРО, наприклад, при Львівському центрі стандартизації, метрології і сертифікації. Для інформування споживача про сертифікацію продукції згідно з правилами системи вона маркується націо­нальним знаком відповідності. Форма, розміри, технічні вимоги до нанесення, а також правила застосування знака відповідності встановлені Державним стандартом України ДСТУ — 2296 — 93, згідно з яким встановлено такі зо­браження національного знака відповідності:

• для продукції, яка відповідає обов'язковим вимогам нормативних до­кументів та вимогам, що передбачені чинним законодавством, актами України, за якими встановлено обов'язкову сертифікацію (рис);

• для продукції, яка відповідає усім вимогам нормативних документів, що поширюються на цю продукцію;

• для продукції, яка не підлягає обов'язковій сертифікації, проте сертифікована з ініціативи виробника, постачальника чи продавця продук­ції (добровільна сертифікація), для підвищення її конкурентоспроможності.

при обов'язковій сертифікації; при добровільній сертифікації

Знак відповідності наноситься на незнімну частину виробу, тару, упа­ковку, рекламні матеріали. Виробник має право використовувати знак відповідності при одержані сертифіката, який видається на певний період.

Дата добавления: 2015-08-21