Тема 1. Предмет і функції економічної теорії.

План лекції та семінару:

1. Зародження й основні етапи розвитку економічної теорії як науки.

2. Предмет економічної теорії та еволюція його визначення різними школами.

3. Закони та функції економічної теорії.

1. Зародження й основні етапи розвитку економічної теорії як науки.

Економічна думка зародилась ще в стародавньому світі. Зокрема, перші спроби з’ясувати загальні принципи економічного розвитку зробили давньогрецькі мислителі Ксенофонт, Платон, Аристотель, а також філософи стародавнього Риму, Індії, Китаю, Єгипта. І сам термін “економіка” вперше вжив Аристотель (384 – 322 р.р. до н.е.). Походить цей термін від давньогрецьких слів “ойкос”, тобто дім, домашнє господарство, господарство, і “номос”, що в перекладі означає вчення, закон. Отже, термін “економіка” можна перекладати як вчення про домашнє господарство, або ж як вчення про господарство взагалі. Причому Аристотель поділяв науку про багатство людей на економіку і хримастику. Під першою він розумів виробництво благ для задоволення потреб людей, під другою – нагромадження грошей, до якого ставився негативно.

Проте в умовах рабовласницького та феодального суспільства не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Економічні знання виступали в той час лише як елементи єдиної, але ще нерозчленованої науки. та й потреби в самостійній економічній науці практично не було. Така потреба з’явилася в умовах капіталістичних відносин, коли високими темпами почали розвиватися продуктивні сили й широкого розповсюдження набули товарне виробництво і обіг. В суспільства з’явилася потреба в дослідженні джерел багатства націй і народів, груп людей та окремих осіб. Саме тоді й відбулося становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін уперше застосував французький економіст Антуан Монкретьєн у праці “Трактат політичної економії” (1615 р.). Назва походить від грецьких слів “поліс” – місто, суспільство, держава; “ойкос” – дім, господарство; “номос” – вчення, закон. Таким чином, політична економія – це наука про закони суспільного господарства.

Оскільки капіталістичні відносини почали складатися передусім в торгівлі, то й перша школа буржуазної політекономії виходила з того, що джерелом багатства суспільства є торгівля, головним чином зовнішня. Ця школа відома під назвою “меркантелізм” (від італійського слова “мерканте” – торговець, купець). Вчення зародилось у XVI – XVII ст. у країнах Західної Європи і виражало інтереси торгової буржуазії. Меркантелісти об’єктом дослідження обрали обіг (передусім зовнішню торгівлю), вважаючи, що суспільне багатство створюється у сфері обігу. А тому вони й не створили і не могли створити наукову систему поглядів на економічні процеси.

З проникненням капіталу у сферу виробництва погляди ідеологів буржуазії істотно змінилися, що й обумовило виникнення класичної буржуазної політичної економії. Її першими представниками були Вільям Петті (1623-1687 рр; Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр; Франція). Вони вважали, що джерелом багатства є природа і праця в сільському господарстві. Крім того, Ф. Кене в “Економічній таблиці” (1758 р.) вперше зробив спробу розглянути процес суспільного відтворення як цілісну систему виробництва, обміну і споживання. Однак вчення фізіократів носило обмежений характер, оскільки виходило з того, що тільки сільськогосподарське виробництво є джерелом багатства. Все інше виробництво і невиробничу сферу фізіократи вважали безплідними, а зайнятих в них людей – паразитами.

Цю обмеженість подолали інші представники класичної буржуазної політекономії, зокрема такі, як А. Сміт (“Дослідження про природу та причини багатства народів”, 1776 р.) і Д. Рікардо (“Начала політичної економії та оподаткування”, 1817 р.). Вони вважали, що багатство суспільства створюється у виробництві незалежно від його галузевих особливостей, а прибуток підприємця втілює неоплачену працю найманих робітників. Крім того, Д. Рікардо відкрив закономірність, яка виражає співвідношення між оплаченою працею (заробітною платою робітників) та неоплаченою (прибутком підприємця), і довів, що прибуток буде високим або низьким у тій самій пропорції, в якій буде низька або висока заробітна плата. Отже, класична буржуазна політекономія започаткувала трудову теорію вартості.

2. Предмет економічної теорії та еволюція його визначення різними школами.

У вивченні політичної економії, як і кожної науки, велике значення має визначення її предмета, тобто того кола питань, які вона досліджує. Причому слід розрізняти предмет і об’єкт політичної економії. Об’єктом політекономії є економіка в цілому. Об’єкт вивчення може бути спільним для багатьох споріднених наук. В даному випадку він є спільним для всіх економічних наук, скажімо, для економічної історії та історії економічних вчень, економіки сільського господарства і багатьох інших. Проте кожна із названих економічних наук має свій особливий предмет дослідження. Предметом ОЕТ є відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання благ та послуг в нинішньому нашому суспільстві

Як відомо, суспільне виробництво має дві сторони: технічну та суспільну. Технічну виражають продуктивні сили, до складу яких входять засоби виробництва і люди, які приводять в дію ці засоби виробництва, коли створюють матеріальні та духовні блага. Продуктивні сили виражають відносини “людина-природа”. Ці відносини вивчаються природничими і технічними науками.

Суспільну сторону виробництва виражають виробничі, економічні відносини, тобто відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ. Ці відносини вивчаються політичною економією.

У системі виробничих відносин можна виділити організаційно-економічні та соціально-економічні відносини. Організаційно-економічні відносини виникають у процесі обміну засобами виробництва, трудової діяльності, кооперації праці, тобто стосуються організації та управління економікою на різних рівнях. В сукупності організаційно-економічних відносин можна виділити:

- загальні організаційно-економічні відносини, які охоплюють сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям народного господарства (організація підприємництва, фінансів, кредитування і т.п.);

- конкретно-економічні відносини, що охоплюють господарський механізм окремих галузей (промисловості, будівництва, сільського господарства тощо).

Загальні організаційно-економічні відносини вивчаються політекономією, а конкретно-економічні відносини – галузевими економічними науками.

Соціально-економічні відносини являють собою відносини, що виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ. Їхню основустановлять відносини власності на засоби виробництва і виготовлений продукт. Соціально-економічні відносини показують, хто привласнює засобивиробництва; за яких суспільних умов і яку частку робочого дня трудівник працює на себе та на інших членів суспільства; хто привласнює результати виробництва. Все це означає, що вивчення соціально економічних відносин має надзвичайно важливе значення. Соціально-економічні відносини так само, як і загально-організаційні економічні відносини, вивчаються політичною економією.

Усі названі групи економічних відносин взаємозв’язані. І завдання політичної економії полягає в тому, щоб з’ясувати існуючі тут причинно-наслідкові зв’язки, закони і закономірності, які характеризують функціонування цих відносин як цілісної економічної системи. Як вже говорилось, політична економія склалась спочатку як наука про закони виробництва, розподілу, обміну і споживання в капіталістичному суспільстві. Цю науку Ф. Енгельс називав політичною економією у вузькому розумінні слова. В широкому розумінні слова політична економія, вказував Ф. Енгельс, це наука про закони виробництва, розподілу, обміну, і споживання матеріальних і духовних благ у різних людських суспільствах.

Дата добавления: 2015-08-21