За тобою чимчикую.

Саме у Нижньому Новгороді Шевченковперше побачив літературно-політичний альманах «Полярная звезда», який видавали у 1855 — 1869 роках за кордоном О. Герцен і М. Огарьов російською мовою (8 книжок: 7 вийшло в Лондоні, вісім — у Женеві; окремі книжки виходили повторними виданнями). На обкладинці альманаху було зображено профілі п’ятьох страчених декабристів, і цим підкреслювався зв’язок журналу з декабристським альманахом, що виходив під такою самою назвою. 3 жовтня 1857 року він зробив схвильований запис у «Щоденнику»: «Обертка, т. е. портреты первых наших апостолов-мучеников, меня так тяжело, грустно поразили, что я до сих пор еще не могу отдохнуть от этого мрачного впечатления». Після заслання Шевченко читав цей альманах, як і інші безцензурні лондонські видання О. Герцена й М. Огарьова. Через альманах поет ознайомився з уривками з «Минулого і дум» О. Герцена, з забороненими в Росії поезіями О. Пушкіна, К. Рилєєва, М. Лермонтова та інших передових російських письменників. Експонується обкладинка «Полярної звезди» на 1855 рік, Лондон, з профілями страчених(повішених)декабристів, про яку писав Шевченко. (КН-4623). 1858 рік. 252с. Передано з наукової бібліотеки ДМШ по акту №216 від 28.05.1985 року. Київ. 1985рік. Розмір-196х130мм. Папір, картон, коленкор, друк.

Усе життя він наполегливо займався самоосвітою, творчо черпав із вселюдської скарбниці знань. Шевченко казав, що «книги для меня, как хлеб насущный». Широко відомий заклик поета: «Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь» («І мертвим, і живим...»). На шляху Шевченка до опанування передової науки й культури стояв царський уряд, який переслідував і душив усе прогресивне, тому митець на 10 років був відірваний від тогочасного літературного процесу. І нарешті, отримавши омріяну волю, він з пристрастю надолужував прогаяне: перебуваючи в Нижньому Новгороді, Шевченко не встигав нотувати в своєму «Щоденнику» усіх вражень від прочитаного. В листі до А. Толстої від 12 листопада 1857 року він писав: «Завален книгами и запоем читаю, или, правильнее, отчитываюсь...Я прочитал уже все, что появилось замечательного в нашей литературе в продолжение этого времени. Теперь остались мне одни журналы за нынешний год, и я наслаждаюся ими, как самым утонченным лакомством». У вітрині експонується лектура Тараса Шевченка. У лютому 1856 року вийшли Кулішеві «Записки о Южной Руси», де анонімно вміщено поему «Наймичка», нібито знайдену в альбомі якоїсь хуторянської панночки (а насправді скопійовану А. Лизогубом для Л. Жемчужникова, котрий, переписавши поему, передав її Кулішу). Куліш був автором першого україномовного історичного роману «Чорна Рада» (1846 р.) У романі автор відтворив відомі історичні події — чорну раду у Ніжині, яка відбулася 1663 року. Але саме «Записки о Южної Руси» — двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів, Пантелеймон Куліш вважав найбільшим своїм творчим успіхом. Шевченко одержав від Куліша 1-й том збірника у квітні 1857 року у Новопетровському укріпленні (згодом він подарував його астраханським землякам), а 2-й том, разом з першим — у листопаді того самого року в Нижньому Новгороді. Поет не раз згадував «Записки» у «Щоденнику» й листах до А. Маркевича та М. Лазаревського, оцінював книжку як «бриллиант в современной исторической литературе» («Щоденник», від 17 квітня 1857 року). 5 грудня 1857 року митець писав Кулішеві: «Як би мені хотілося, щоб ти зробив свої „Записки о Южной Руси’’ постоянным периодическим изданием на шталт журнала». Експонуються дві книжки: «Записки о Южной Руси.Издал П.Кулиш.Том 1.Спб. В тип.Александра Якобсона, 1856.»(КН-1419). 235х155мм, папір,друк, картон.324с.та «Куліш П.Чорна Рада. Хроніка 1663року.Спб.,1857».428с. Закуплено у кн. «Букініст» №41, рах.410051,26.10.1985 по акту №237 від 31.10.1985 року. Київ,кн. «Букініст», №41 у 1985 році. 225х155мм. Папір,друк,картон. (КН-4995).

У кінці лютого 1858 року, завдяки клопотанням друзів, поет нарешті одержав дозвіл на проживання у Петербурзі.

10 березня він приїхав до Москви і оселився на квартирі Михала Щепкіна. Експонується листівка кінця ХІХстоліття(№69), на якій зображено місто Москва. Листівка поштова(открытое письмо) «Москва. Палацова площа.» -Москва: фототипія Шерер,Набгольц і Ко», 1903р.№69.Російською і французькою мовами. На листівці зображена палацова площа у Москві. Ліворуч – Спаська башта з годинником, архітектурна пам’ятка ХV-ХVІІ ст.. Праворуч від башти – Собор Василя Блаженного.Ліворуч – візник, що керує екіпажем. Знайдено у Києві, на Куренівському ринку у березні 2009року. Розмір-8,8х13,9см. Подаровано головним зберігачем НМТШ Шиленко Ю.А. по акту №23 від 07.04.2009року. Фототипія, друк, кольоровий друк, папір. (Д-6977).

Такий вигляд мала столиця,коли туди прибув Тарас Григорович. В дорозі Тарас Григорович занедужав і його перебування в Москві затяглось. Та незважаючи на хворобу, Шевченко продовжує творити. Експонується копія портрета Михайла Щепкіна (1858 року) виконаний митцем в той час. Автор-Вербицький Юрій Миколайович(1920р.н).1967рік. Придбано по акту від 6 травня 1968 року. 340х280мм. Тонований папір, італійський та білий олівець. (Г-2044). Про оригінал портрета Михайла Щепкіна є запис у «Щоденнику» поета від 16 березня 1858 року: «Нарисовал портрет, не совсем удачно, Михайла Семеновича. Причиной неудачи были сначала Максимович, а потом Маркович. Пренаивные посетители. Им и в голову не пришла поговорка, что не во-время гость — хуже татарина». Оигінал зберігається у НМТШ. Шевченко захоплювався грою геніального актора, читав його «Записки артиста», високо шанував його як людину, листувався з ним. У листі від 6 грудня 1858 року з Санкт-Петербурга митець писав актору: «Де доткнеться до користі, до грошей, то я бачу, що твоя натура моїй сестра рідна, і соромлива, і боязлива. Чого се воно так? Мабуть, того, що гроші душу холодять, а наші душі бояться холоду. Повинно буть так…».

Перебуваючи у Москві 25 березня 1858 року, Шевченко познайомився з рідним братом свого знайомого князя Миколи Рєпніна – Волконським Сергієм Григоровичем (1788 — 1865) — декабристом, генерал-майором та князем. З 1820 року — членом «Союзу благоденства», з 1821 — Південного товариства. 17 січня 1826 року Волконського заарештовали й засудили до смертної кари, яку потім замінили 20-річною каторгою. У 1856 році князь повернувся з Сибіру. Восени 1843 — в січні 1844 року Шевченко жив у сім’ї його рідного брата — М. Рєпніна-Волконського і, ймовірно, чув розповіді про князя, зокрема від В. Рєпніної. Про Волконського поетові міг розповідати й М. С. Щепкін, у викупі якого з кріпацтва Волконський брав активну участь. Волконський «кротко, без малейшей желчи» розповів поету епізоди з свого заслання. Цей факт Шевченко занотував у «Щоденнику». 21 березня 1858 року дружина Є. Якушкіна подарувала поетові портрет Сергія Волконського. У вітрині експонується портрет Сергія Григоровича Волконського.(Б/Н).

Експонується – шарф початку ХХ століття.(ЕП-193). Шарф прямокутної форми. З обох боків оверлочений. Краї виторочені. На обох кінцях – набивний малюнок: у обрамленні різнокольорових прямих смуг – рослинний орнамент(пряме стебло з квітами та листям).м.Київ.2009рік. Подаровано Гайжевською Любов’ю Олександрівною по акту №24 від 08.04.09. Розмір-119х23,2см. Шовк, ткацтво, набивний малюнок, оверлочування. А також у вітрині представлені – рукавички жіночі. Іпол.ХХ століття.(ЕП-162). Ліва і права рукавички зшиті машинкою; верх – із білого прозорого капрону, який у нижній частині посередині при зібраний двома вертикальними швами; низ – із тонкої, жовтуватого кольору шкіри. Знайдено у м.Києві, на антикварному ринку у 2008 році. Подаровано заввідділом НМТШ Калініною Т.В. Дарча від 15.01.08р.по акту №9 від 05.02.08. Розмір-ліва:28,5х11см; права:28,3х11,5см. Шкіра, капрон, машинне шиття.

Дата добавления: 2015-08-21