Казашка Катя»(«Молитва за померлих») – казахський обряд поминання, де зображена дівчина у національному казахському одязі біля кулиптаса.

Мистецтвознавці присвоїли назву, посилаючись на спогади доньки Ускових, Наталки: «Усковим на пам'ять про час, з ними прожитий, і про самого себе Шевченко залишив портрети дружини коменданта Агати Омелянівни із старшою дочкою на руках, Каті — няні Наташиної в киргизькому костюмі та п'ять пейзажів». Отже, звідси взято ім'я дівчини — Катя. Але звідки взято слово «казашка»? У шевченкознавстві не має жодного джерела, яке б засвідчувало належність Каті до казахів. Назву «Казашка», певно, визначено в зв'язку із змістом листа Шевченка до Б. Залеського від 20 травня 1857 року, де йдеться про казахські поминки по вмерлих: «Сегодня только отходит почта, и я прибавляю еще две штуки. Я назвал их Молитвою по умершим. Это религиозное поверье киргизов. Они по ночам жгут бараний жир над покойниками, а днем наливают воду в ту самую плошку, где ночью жир горел, для того, чтобы птичка напилась и помолилась богу за душу любимого покойника. Не правда ли, поэтическое поверье».

Отже, ніяких сестер-казашок, які нібито няньчили дітей коменданта Ускова, не існувало в природі. Ми не знаємо, чи Катя доводилася сестрою «няньки Авдотьї, уральської козачки», чи ні, але переконані, що вона була не казашка, а росіянка, яку Усков привіз з Оренбурга, коли одержав призначення до Новопетровського укріплення на посаду коменданта. Скоріше всього, що вона теж із сім'ї уральського козака, як і Авдотья. Немає сумніву, що на малюнку, який фігурує під вигаданою назвою («Казашка Катя»), ми бачимо цю саму дівчину Катю в ролі казашки, яка виконує ритуал «поетичного повір'я», як писав автор. Підтверджується це і вищезгаданим сві дченням: «Катя — няня Наташина в киргизском костюме». Свідченням, яке подала сама Наташа, де ясно сказано, що це портрет Каті в казахському одязі.

Портрет був подарований Шевченком родині Ускових: «Усковым на память о прожитом с ними времени и о самом себе Ш-ко оставил портреты жены коменданта Агафьи Емельяновны со старшей дочерью на руках, Кати — няни Наташиной в киргизском костюме и пять пейзажей...» («Воспоминания Н. И. Усковой о Шевченке», «Киевская старина», 1889, кн. II, с. 304). Попередні місця збереження оригіналу: власність Ускових, Н. І. Смоляк, ІТШ, ГКШ. Нині – ДМШ, інв. № г — 268.

Приїзд до Новопетровського укріплення у квітні 1853 року нового коменданта Іраклія Ускова дещо полегшив перебування Т.Шевченка на засланні. Усков перейнявся щирим співчуттям до Шевченка. Частим гостем був художник у сім’ї коменданта. Про перебування Шевченка у Новопетровському укріпленні, і зокрема, про його стосунки з сім’єю коменданта Агата Омелянівна залишила дуже цікаві та цінні спогади: «Першого враження не пам’ятаю: Шевченко не був світською людиною — він не міг одразу привернути вашу увагу. На зріст був середній, кремезний, трохи вайлуватий, навіть незграбний. Обличчя відкрите, добродушне, високе чоло з великою лисиною, що надавало йому солідного вигляду; рухи неквапливі, голос приємний, говорив чудово, плавно, особливо добре читав уголос. Бувало, довгими зимовими вечорами він принесе журнал і вибере, що йому до смаку, й починає читати; якщо ж твір йому особливо подобається, то він одкладе книжку, підведеться, ходить, розмірковує, потім знову візьметься за неї; а вірші, які йому дуже подобались, він завчав напам’ять і днів по три декламував. Ближче познайомившись із ним, я знайшла в ньому чесну, правдиву, моральну людину. Що ж до релігії — я в церкві його ніколи не бачила і тому про це нічого не можу сказати. У товаристві він тримався скромно, більше любив бувати в нао, коли нікого із сторонніх не було; великого товариства уникав. Карт не любив. Жіночого товариства також не шукав і майже ні в кого з сімейних, крім нас, не бував… Щодо його одягу, то взимку він приходив у солдатській шинелі, а влітку в білому кітелі, таких самих шароварах (здається, з ревендуку), у солдатських чоботях; взагалі щодо свого одягу був швидше нечепурний… Йому хотілося намалювати образ олійними фарбами, та цього йому не дозволили. Він був учнем Брюллова, і його спеціальністю було малювання олійними фарбами. У форті він багато малював портретів сепією, обличчя й руки проробляв пунктиром, а це дуже дрібна робвта, і він боявся, що втратить зір. Згодом він почав займатися скульптурою… Восени 1853 р. виписали багато дерев з Астрахані, з Гур’єва-городка. З Ханга-Баби привезли великі дерева шовковиці; у садінні їх Шевченко брав діяльну участь. У цьому новорозведеному саду для мене було поставлено літній житловий будиночок, неподалік збудували альтанку, де ми обідали, а поблизу поставили киргизьку кибитку, в якій Шевченко міг працювати. Чоловік зробив для себе ще землянку, де відпочивав по обіді, от саме в ній Шевченко й ховав свої малюнки… Спочатку Шевченко боявся мого чоловіка, вважав його деспотом; мені багато доводилося з ним сперечатись, і я нарешті досягла того, що вони зблизились.»

У експозиції – факсимільна копія портрету Іраклія Олександровича Ускова.1853-1854 років. Італійський олівець, білило.(Фр-72). Підтвердженням того, що на оригіналі портрету зображено саме І. О. Ускова, є свідчення його дочки Н. І. Смоляк, від якої придбано цей портрет та фотопортрети Ускова пізнішого часу. Попередні місця збереження оригіналу: власність І. О. Ускова, Н. І. Смоляк, ІТШ, ГКШ. Нині – ДМШ, інв. № г — 272. В обличчі коменданта вбачаємо риси доброї, шляхетної, справедливої людини.

У перші ж роки знайомства Т.Г. Шевченко з дружиной коменданта, митець створив три портрети Ускової. Експонується факсимільна копія портрету Агати Ускової з донькою Наталею.(Фр-73). 1854. Папір, сепія. Попередні місця збереження оригіналу: власність Ускових, Н. І. Смоляк, ІТШ, ГКШ, ЦМШ. 1939 р. експонувався на ЮШ (Каталог, № 254). Нині – ДМШ, інв. № г — 871. У даному творі, окрім глибокого почуття симпатії до цієї жінки, художник втілив вимріяний ним, образ материнства. Портрет Ускової – це опоетизований образ матері. При погляді на нього мимоволі приходять на думку схвильовані слова поезії Шевченка:

У вітрині експонуються фотографії з родини Ускових:

· Батарея артилерійська №2(Б/Н). Видатний об’єкт на околиці форту, яку малював Шевченко(«Новопетровське укріплення. Батарея №2», т.9.№138). Ця батарея стояла на високій, майже конусоподібній скелі на відстані 400 — 500 м від форту. Де-не-де між нею і підступами до форту стояли глиняні будівлі — допоміжні гарнізонні служби, переважно господарчі, крамнички, де торгували головним чином вірмени, зустрічалися іноді і юрти кочових казахів, часом туркменів. Шевченко любив заглянути до цих мешканців, особливо ж до аборигенів цього краю.

· Агата Ускова з доньками Наталею та Надією. 1858-1865рр.(Б/Н). Ускова Агата (Агафія) Омелянівна (1828 — 99) — дружина Іраклія Ускова. Шевченко познайомився з нею у 1853 році, коли сім’я Ускових приїхала до Новопетровського укріплення. У листі до Б. Залеського за 9 жовтня 1854 року поет повідомляв: «Эта прекраснейшая женщина для меня есть истинная благодать божия. Это одно, единственное существо, с которым я увлекаюсь иногда даже до поэзии». В іншому листі до Б. Залеського (10 лютого 1855 року) Шевченко писав: «Я полюбил ее возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодарной моею душою. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей». На фото – молодша донька Іраклія Ускова – Ускова Надія Іракліївна (в заміжжі — Смоляк; 1856 — 1935). Шевченко з любов’ю ставився до Надійки, няньчив її. Згадував про неї в листуванні. У. зберегла вісім оригінальних малюнків Шевченка, багато фотографій членів родини Ускових, краєвидів Новопетровського укріплення та його околиць. Ці малюнки та фотографії Ускова у 1929 році передала на Україну (зберігаються у НМТШ). А також на фото – Ускова Наталія Іракліївна (1853 — 1918) — старша дочка І. Ускова. «Дітей Шевченко дуже любив, — згадувала А. Ускова. — Мою старшу, Наталю, він пестив і завжди шукав нагоди бути з нею». Теплі згадки про «Наташеньку» є в «Щоденнику» поета (16 червня 1857року) та в листах до І. Ускова. У 1854році Шевченко виконав портрет А. Ускової з донькою Наташею (папір, сепія, 27,6 × 21,2, зберігається в ДМШ), а 1857 — портрет У. з собачкою (не розшукано); на цьому портреті був напис Шевченка — «...милой умнице Наташеньке на память от дяди Тараса Шевченка».

· Агата Ускова та лікар Бурцев серед друзів.1858-1865рр.(Б/Н).

БурцевЛев Олександрович — плац-ад’ютант Новопетровського укріплення, підпоручик. У 1856 — 57 роках входив до кола осіб, близьких до сім’ї коменданта укріплення Іраклія Ускова, де зустрічався з Шевченком. Після приїзду до Астрахані поет прожив перші кілька днів у Бурцева, а потім майже щодня відвідував його. Шевченко з вдячністю згадував Бурцева у «Щоденнику» і листах до І. Ускова від 12 листопада 1857 року і 17 лютого 1858 року.

· Три киргизки.1858-1865рр.(Б/Н). Очевидно, одна з киргизок - Забаржада — знайома Шевченка. Поет зустрічався з нею 1849 — 50 роках в Оренбурзі на дружніх вечірках у Федіра Лазаревського. У спогадах Лазаревський писав про Шевченка у Оренбурзі: «Протягом 1849 року я в службових справах надовго залишався в киргизьких степах. Повернувшись якось пізньої осені з відрядження, я застав у себе на квартирі Шевченка й моряка Поспєлова, з яким поет більше року перебував у Аральській експедиції. Тарас, Поспєлов, Левицький і я зажили, як то кажуть, душа в душу: ні в кого з нас не було нічого свого, все було спільне; а з Тарасом у нас навіть одяг був спільний, бо в цей час він майже ніколи не носив солдатської шинелі. Влітку він ходив у парусиновій парі, а взимку в чорному сюртуку й драповому пальті. Інколи заходив до нас і Бутаков, найчастіше за інших гостював К. І. Герн. Матвєев також не цурався нашого товариства. Вечори наші минали непомітно. Пили чай, вечеряли, співали пісень. Тарас із моряком Поспєловим іноді перехиляли чарочку-другу. Зрідка влаштовувалися вечори з дамами, причому незмінною Тарасовою подругою була незвичайної краси татарка Забаржада.».

У експозиції представлена скульптура «Казах на коні».Автор-Торокін В. Розмір- 210х183х94мм. Чавун, лиття.(С-295). Статуетка на овальному випуклому постаменті. Верхи на осідланому коні сидить казах у національному одязі(халат і оторочена хутром шапка). Вершник, тримаючи руками повід, запалює люльку. Закуплено у московського колекціонера М.П.Данилова від 20 грудня 1976року по акту №711.

У вітрині експонуються – казахські прикраси(срібло):

· Ґудзик срібний(елемент казахського народного одягу).ХІХст.Приаралля. Казахстан (з оздобами біля кільця та унизу).(ЕП-39). Ґудзик має ромбовидно-округлу випуклу форму. Верхня частина його завершується кільцем з міді(?) для кріплення. Під кільцем по центру та унизу по колу оздоби зі скані у вигляді перпендикулярних коротких насічок. Весь ґудзик виготовлений із напаяних по колу тоненьких дротинок. Пустотілий. Подаровано Л.В.Сапожніковою (м.Кзил-Орда.Казахстан) через Корнійчук М.А. по акту №11 від 13.02.2001 року у 2001 році. Розмір-40х23х23мм. Срібло, скань, мідь(?).900º.акт апробації від 02.09.2003 року.

· Підвіска срібна з бой-тумар-казахським етнічним амулетом, який носять вагітні жінки для захисту від нечистої сили. Казахстан, Приаралля.ХІХст.(ЕП-41). Підвіска ромбовидної форми, верхня частина якої закінчується кільцем з ланцюжком. Нижня частина підвіски видовжена, унизу – гніздо у вигляді круглої форми. На поверхні – орнамент у вигляді латинської букви S, прикрашеної стилізованими листками. Зворотна сторона – без орнаменту. Передано Л.В.Сапожніковою (м.Кзил-Орда.Казахстан) через Корнійчук М.А. по акту №11 від 13.02.2001 року у 2001 році.Розмір-127х14х2мм. Срібло, ковка, зернь.700º.акт апробації від 02.09.2003 року.

· Перстень срібний (з квіткою). ХІХст. Приаралля. Казахстан.(ЕП-44). Перстень з вінчиком мигдалевидної форми із зображженям квітки та стилізованого стебла, по периметру – орнамент у вигляді коротких насічок. Кільце припаяне до вінчика, на місці паяння – велике нерівномірне заглиблення. Кільце оздоблене орнаментом у вигляді різної форми ланцюгів. Передано Л.В.Сапожніковою (м.Кзил-Орда.Казахстан) через Корнійчук М.А. по акту №11 від 13.02.2001 року у 2001 році. Розмір-25х23х25мм. Срібло, ковка, скань(?), зернь(?).875º.акт апробації від 02.09.2003 року.

· Перстень срібний (з латинською буквою «S»). ХІХст. Приаралля. Казахстан.(ЕП-46). Перстень пустотілий з вінчиком мигдалевидної форми, оздоблений по периметру ланцюжками, у центрі – латинська буква «S», що символізує шию молодого верблюда; точками, що розміщені хаотично. Висота вінчика оздоблена ланцюгами у вигляді колосочків. Кільце роздвоєне на кінцях і припаяне до основи вінчика. Поверхня кільця рельєфна, оздоблена горизонтальними лініями. На основі вінчика – круглий отвір. Передано Л.В.Сапожніковою (м.Кзил-Орда.Казахстан) через Корнійчук М.А. по акту №11 від 13.02.2001 року у 2001 році. Розмір-36х21х30мм. Срібло, ковка, скань, зернь.750º.акт апробації від 02.09.2003 року.

· Перстень срібний казахський. ХІХ.Приаралля. Казахстан. (ЕП-49). Кільце приковане до вінчика мигдалевидної форми. Вінчик об’ємний, пустотілий. Поверхня вінчика прикрашена зерню і рельєфною лінією з насічкою. По центру – зображення у формі видовженої пелюстки. Передано Л.В.Сапожніковою (м.Кзил-Орда.Казахстан) через Корнійчук М.А. по акту №11 від 13.02.2001 року у 2001 році. Розмір-32х23х27мм. Срібло, лиття, карбування, зернь.500º.акт апробації від 02.09.2003 року.

Також експонуються казахські національні побутові речі:

· Посід для води.Схід. Мідь, латунь, чеканка, пайка. Кінець 18-початок 19 століття.(ДМ-726). Посуд у формі кувшину, з високим носиком, опуклою кришкою, припаяною до горлечка і фігурної ручки. У найширшій частині колби та на розширеній підставці – шви від пайки. Знайдено на митниці аеропорту «Бориспіль» у 1987 році. Передано представником Бориспільського міськфінвідділу по акту № 39 від 17.07.1987 року.Розмір-4-х21,6х15,9см.

· Ківш східний металевий. 1пол.19ст. Посередині ківш звужений. Угорі – розширений з припаяною довгою ручкою – рівчаком, злегка загнутою донизу. Ківш прикрашений східним орнаментом. Від правнучки Макшеєва Генкель К.П.по акту від 6 грудня 1973 року. Розмір-140х320мм.Метал, різьблення по металу.

Нижче експонуються книжки, які Шевченко читав на засланні:

· Кароль Лібельт. Естетика, або наука про прекрасне. СПб.1854.Т.2.(КН-5092). Лібельт (Libelt) Кароль (1807 — 1875) — польський політичний діяч і філософ. Учасник польського визвольного повстання 1830 — 31 років. У 1846 році за участь у діяльності Познанського нац. комітету засуджений до смертної кари, яку замінено 20 роками ув’язнення. Звільнений під час революції 1848 року. Після поразки революції обстоював орієнтацію на згортання національно-визвольного руху. Особливо яскраво це виявилося в працях Лібельта з питань естетики. Визнаючи об’єктивність мистецтва, він заперечував матеріальну основу його походження й розвитку. Шевченко був обізнаний з творами філософа і виявляв інтерес до окремих питань, розглянутих Лібельтом, зокрема в праці «Естетика, або Наука про прекрасне» (Познань, 1849), що ввійшла до праці під загальною назвою «Філософія і критика». З цією книжкою, яку йому подарував польський політичний засланець С. Пшевлоцький, Шевченко познайомився в останній місяць перебування на засланні. Поет критично ставився до ідеалістичної філософії Лібельта, про що свідчать записи в «Щоденнику». Шевченко дав негативну оцінку естетичним поглядам його, які суперечили його власному матеріалістичному розумінню мистецтва. Поет вважав, що прекрасне не можна створити без матерії, без природи, бо воно — в самій природі. Критикуючи концепцію Лібельта, Шевченко твердив, що ідеалізм кінець-кінцем ізолює людину від реального світу, що спроби відступити «от вечной красавицы природы» роблять художника «нравственным уродом». Передано з обмінного пункту ГПБ ім.Салтикова-Щедріна по акту від 13.01.1986 року.19,4х13см. Картон, папір, друк.

· Странствования Телемака – сына Улисова. Спб. 1805. Ч.1. Творение г. Фенелона. (КН-4118). Фенелон (Fénelon) Франсуа-Саліньяк Ла Мот де (1651 — 1715) — французький письменник, член французької академії (з 1693 року). За роман «Пригоди Телемака, сина Улісового» (1699 рік; рос. перекл. 1747 року), що містив критику абсолютизму, Фенелона вислано з Парижа. Шевченко був обізнаний з книжкою і у повісті «Музыкант» вживав ім’я Ментор (один з героїв роману Фенелона) у значенні наставник. За мотивами роману Шевченко виконав малюнок «Телемак на острові Каліпсо». Закуплено у Будинку книги у м. Одеса, вул.Дерибасівська, 27 по акту №176 від 20.06.1984 за дручееням №58 від 23.05.1984 року.Розмір-205х125мм.Папір, картон, шкіра, друк. У книзі всього 12 розділів, перед кожним – на окремому аркуші подана гравюра.У кінці книги – карта подорожей Телемака.

У Новопетровському укріпленні Шевченко не напише жодного поетичного рядка, проте в цей час він звертається до прози. Протягом 1852 – 1857 років він написав близько 20 повістей російською мовою, з яких нам відомо лише 9: «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музикант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Ці твори розкривають чимало сторінок життєвого шляху їх автора – дитинство, навчання в Академії мистецтв, поїздки по Україні, роки заслання. Експонується факсимільна копія рукопису першої сторінки повісті «Княгиня».(Фр-348).

У 1855 році помер цар Микола І, а на престол зійшов Олександр ІІ. Зазвичай, коронація нового царя супроводжувалась амністією політичних в’язнів, але Тараса Шевченка звільнили лише через 2 роки за клопотанням його друзів – родини Федіра Толстого.

У експозиції – Карта Російської імперії, де відмічені місця заслання Тараса Шевченка, де окремо виділено: Петербург, Оренбург, каспійське та Аральське море. (Б/Н).

Ще перебуваючи у Новопетровському укріпленні 12 червня 1857 року, письменник розпочав свій щоденник, відомий під авторською назвою «Журнал» (факсимільне видання – у вітрині). Щоденник розгорнений на початку – дата – «1857. іюня 12.». (Бібліотека НМТШ № 23047).

20 вересні 1857 року на пароплаві «Князь Пожарський» митець прибув до Нижнього Новгорода, де він не мав наміру довго затримуватись. Але в місті дізнався, що йому заборонений в’їзд до обох столиць – Москви і Петербурга. «Тепер я в Нижньому Новгороді, на волі, - на такій волі, як собака на прив’язі…» – писав Шевченко у листі до відомого актора Михайла Щепкіна. У відповідь на лист Щепкін приїхав до Нижнього Новгорода, щоб підтримати поета, грав у театрі, який так любив відвідувати митець. Експонується факсимільна копія «Автопортрета 1857 року» італійським та білим олівцем на тонованому папері: на обличчі 43-річного Тараса Григоровича ознаки передчасної старості. Десятирічна каторга забрала надзвичайно багато здоров’я, енергії, душевних сил, але не зламала поета. (Фр-30). І у своєму Щоденнику від 20 червня 1857 року він написав: «Усе це невимовне горе, усі вияви приниження й напруги минули, начебто й не торкаючись мене. Найменшого сліду не залишили по собі. Мені здається, що я нині точнісінько такий же, яким був і десять літ назад. У моєму образі не перемінилась жодна риса. Чи добре се? Добре!..». Поет подарував цей автопортрет Михайлу Щепкіну в день приїзду актора до Нижнього Новгорода.

Тарас Шевченко прожив у Нижньому Новгороді пів року, цікавився життям міста, його історією, архітектурою. Тут художник виконав ряд творів. У експозиції представлена факсимільна копія роботи Шевченка «Благовіщенський собор у Нижньому Новгороді», у якій він проявив себе як майстер архітектурного пейзажу. (Фр-86).Тонований папір, сепія, білило. [1857]. Розмір - 17 × 31см. Оригінал роботи Шевченко виконав 26 вересня 1857 року. Художник наклеїв малюнок на аркуш білого твердого паперу. Ліворуч унизу олівцем напис автора: «N[Нижний] N[Новгород] Собор благовещенія». На звороті аркуша внизу чорнилом авторський напис: «N[Hижний] N[Новгород] Благовещенский Собор. Основан в 1378 году В. К. Дмитріем Константиновичем». Про Благовіщенський собор і роботу над малюнком Шевченко згадував у «Щоденнику» від 26 вересня 1857 року: «Опять дождь, опять слякоть. Настоящее безвыходное положение. Старинны[е] нижегородские цер[к]ви меня просто очаровали. Они так милы, так гармонически пестры, и отвратительная погода не дает мне рисовать их. Я, однако ж, сегодня перехитрил упрямую погоду. Рано поутру пошел в трактир, спросил себе чаю и нарисовал из окна Благовещенский собор. Древнейшая в Нижнем церковь…». Нині оригінал – НМТШ, г-600.

У Нижньому Новгороді, великий шанувальник драматичного мистецтва, Шевченко відвідував театр, де й познайомився з юною талановитою акторкою Катериною Піуновою, красою і грою якої він захоплювався, і навіть зробив спробу запропонувати одружитися, але отримав відмову. Експонується портрет Піунової, написаний Іваном Гнатовичем Журавльовим (1872 рік). Полотно, олія.(Ж-276). М.Казань. Росія. До 1953 року – власність – Войтко Н.Н. З 1953року – ДМШ. Нині-НМТШ.Придбано за 2000карбованців від Войтко Н.Н. у 1953 році по акту №10 від 20.11.1953 року. Розмір-700х650мм. Поясний портрет Піунової молодих років, у овалі. На полотні – актриса Нижньогородського та Казанського театрів Піунова(по чоловіку – Шмідтгоф). Іван Журавльов –випускник Петербузької академії мистецтв, виконав твір у Казані, де жив і, ймовірно, познайомився з актрисою. Експонується – репродукція, на якій зображений міський драматичний театр у Нижньому Новгороді, де митець і познайомився з артисткою. (Б/Н).

Максим Шмідтгоф, син Катерини Піунової залишив спагади своєї матері про Шевченка (епізод репетиції): « Була субота. Моя мати і всі діти були в церкві, спектаклю не було... Вечоріло... Я сиділа у своїй кімнатці, переді мною горіла сальна свічка... Я заглибилася в читання ролі Тетяни. Українські слова були для мене нові й не зовсім зрозумілі... У передпокої пролунав дзвінок. Я побігла відчинити двері. Двері розчинилися, і в передпокій зайшов мій батько, а за ним стояв засніжений Тарас Григорович Шевченко.

— Ось якого вчителя знайшов тобі, Катерино Борисівно, наш старий Михайло Семенович.

Тарас Григорович струшував з коміра свого кожуха сніг, а я кинулась допомагати йому скинути його.

— Не треба, не треба, серденько. Тарас давно сам себе і одягав і роздягає, — весело сміючись і скидаючи свій важкий кожух, сказав Тарас Григорович.

Ми зайшли до кімнати... Батько заметушився...

— Чайку б нам... Матінка, Феона Іванівна, мабуть, з дітьми у церкві? — запитав батько.

Я відповіла, що дома нікого немає.

— От і чудово! Ніхто нам не заважатиме. Будемо вчитися і чаю не треба! — бадьоро й весело сказав Тарас Григорович.

Я принесла свічку. Тарас Григорович розкрив п’єсу, яку він приніс із собою. Я взяла свою роль, і за столом при тьмяному світлі однієї сальної свічки почався мій перший з Т. Г. Шевченком урок української мови для ролі Тетяни у п’єсі «Москаль-чарівник».

Тарас Григорович спокійно прочитував кожне слово і терпляче чекав, коли я правильно вимовлю його. Він працював зі мною довго, свічка нагоріла, чаділа, доводилося зрізати гнота. Схилившись над п’єсою, Тарас Григорович спідлоба поглядав на мене і схвально кивав головою, коли я поступово починала правильно вимовляти українські слова…»

Дата добавления: 2015-08-21