Ох, не однаково мені.

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині

Однаковісінько мені…

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять лукаві

І в огні її, окраденою, збудять

Ох, не однаково мені.

(«Мені однаково, чи буду…»)

Слідство не встановило формального членства у ньому Шевченка, але його поезії були вагомим приводом до занепокоєння. Після розгляду справи начальник ІІІ Відділу у доповіді Миколі І писав: «…стихи его вредны и опасны по возмутительному духу и дерзости, выходящей из всех пределов, … он должен бать признаваем одним из важних преступников…». Саме тому Тарасу Шевченкові 30 травня 1847 р. було оголошено конформацію: «Колишнього художника Петербурзької академії мистецтв Тараса Шевченко за складання обурливих віршів визначити в окремий Оренбурзький корпус рядовим, з правом вислуги, під суворий нагляд». Затверджуючи вирок Микола І власноручно додав: «з забороною писати й малювати». У екрані експонується літографія І половини ХІХ ст., на якій зображений імператор Микола І. Сатиричний образ Миколи І знаходимо — у поемі «Сон». У творах «А. О. Козачковському», «Юродивий», «Слава», «Я не нездужаю, нівроку» Миколу І згадано як душителя волелюбних прагнень народів. «Фельдфебель-цар», «безбожний цар», «лютий Нерон», «творець зла», «правди гонитель жестокий» — такими епітетами наділив поет царя. У «Щоденнику» Шевченко не раз згадував імператора, називаючи його «палачом-христианином», «коронованным палачом», «неудобозабываемым фельдфебелем» і, слідом за О. Герценом, «тормозом» (Б/Н).

За вісім діб, подолавши 2500 км, Шевченка доставили до Оренбурга, (експонується копія з літографії Олексія Чернишова «Плац-парад в Оренбурзі».1851 рік.(Б/Н), таким бачив це місто Тарас Шевченко, коли прибув туди.) А згодом його доставляють – до Орської фортеці. У експозиції – типологічна рушниця ХІХстоліття. З такими тоді солдати відбували муштру.Тула.1813рік. (сталь, мідь, дерево).(М-35). Така зброя використовувалась в царській армії до середини ХІХ століття. Рушниця з дерев’яним ложем і прикладом. На дуло рушниці насаджений багнет трикутної форми. До рушниці прикріплений червоний ремінь із мідними ґудзиками. Не вистачає багатьох деталей. Передано по акту від 02.01.1934року з Державного художнього історичного музею м. Харкова до ГКШ, до ДМШ у 1950 році.

Про автопортрет Тараса Шевченка, де він зображений солдатом на муштрі, довгий час було відомо лише за згадками сучасників митця. Експонується репродукція В.Воронцова з карикатурного зображення (автопортрету) Тараса Шевченка «Отак, як бачите!».Репродукція з журналу «Сяйво» (К.,1914. – № 2. – С.49.)(Б/Н). Володимир Яцюк у своєму дослідженні «Віч-на-віч із Шевченком» зазначає, що цей малюнок художник надіслав з Оренбурга з листом від 29 грудня 1849 року своєму седнівському приятелю Андрієві Лизогубу. У листі, зокрема, є такі слова: «Ще посилаю Вам оцього гарнадера (це я); згадуйте мене, дивлячись на нього, друже мій добрий». Про те, що такий портрет був у поетового адресата, писала й Варвара Репніна: «Я знаю, що Шевченко надіслав А.І.Лизогубові свого портрета в солдатськім мундирі з однією ногою носком уверх і підписав під ним: «Отак, як бачите!»

Благаю Бога, щоб смеркало,

Дата добавления: 2015-08-21