Спасибі, друже!..

Прощаючись з Косаралом, Шевченко висловлює йому свою вдячність. Перебування на острові, взагалі в Аральській експедиції, було сповнене знегод, тривог, риску, але було й те, що втішало, розважало «нудьгу заклятую».

У експозиції представлено факсимільну репродукцію рапорту Аральської експедиції 1948-1948 років.(Фр-464,465). «Вона й понині є, — писав Макшеєв через 40 років, — єдиним описом Аральського моря, але далеко незадовільним. По-перше, для історичних відомостей у мене під рукою було лише дві книжки: Гумбольдта «Asie centrale» та Левшина «Описание киргиз-казачьих орд и степей». По-друге, для складання самого опису я міг користуватися лише працями нашої описової експедиції, які, при всьому своєму сумлінні, були далеко не повні, а можливо, і не досить точні.». Крім повного звіту, надісланого в Петербург, було спеціально виготовлено для оперативних повідомлень «Краткое извлечение из описания Аральского моря, произведенного капитан-лейтенантом Бутаковим». В ньому подано відомості про склад експедиції, час, місце та результати досліджень, особливості моря, його навігаційні властивості, геологію, ботаніку, метеорологію.

Саме в Оренбурзі, окрім опрацювання матеріалів експедиції. користуючись прихильністю начальника експедиції О. Бутакова, Шевченко був звільнений від казарменого режиму: жив на приватній квартирі, носив цивільний одяг, а також виконував портрети.

«Живя у меня, — читаємо в листі К. Герна до М. Лазаревського, — он много рисовал, в особенности портреты, и сделал несколько превосходных пейзажей акварелью из привезенных с Аральского моря эскизов; начал масляными красками писать портрет мой и жены моей». Портрет К. Герна, за його ж свідченням, був спалений перед арештом поета 1850 року. Збереглися портрети Т. Вернера, О. Бларамберг, братів Ф. і М. Лазаревських. Шевченко дуже дорожив дружбою братів Федора та Михайла Лазаревських.

У спогадах Михайла Лазаревського читаємо: «Через месяц после приезда Шевченко я был в Орской и провел несколько дней с ним. Жизнь его, при участии Исаева, была довольно сносная; он большею частию время проводил или в чтении книг, или в разговорах с поляками». Виїхавши в кінці 1847 році у відпустку на Україну, а потім до Петербурга, М. Лазаревський клопотався там про поета. Йому 20 грудня 1847 році Шевченко написав листа, перейнятого щирою повагою і вдячністю за дружбу. У експозиції – «Портрет Федіра і Михайла Лазаревського». Копія роботи Т.Г.Шевченка 1849 року. Папір, сепія, акварель.Автор-Сергій Георгійович Вербицький. Москва, 1987 рік.(Г-2947).Виконано на замовлення ДМШ. Розмір-278х211(мм). Закуплено по акту ККМДИ УССР від 16.12.1987року. Акт № 59 від 18.12.1987року. У листі до своєї сестри Г.Огієвської від 6 грудня 1849 року Ф.Лазаревський писав: «...вместе с Михайловым нарисован мой портрет нашим знаменитым Шевченком; мой портрет, говорят, удивительно похож — он уже кончен. Михайла еще не кончен; когда будет кончен и его, я пришлю их домой, позабочусь выписать и рамки для них» (ж. «Україна», К., 1928, кн. 4, с. 49; М. Мацапура, Нове у спадщині Тараса Шевченка, ж. «Україна», 1951, № 8, с. 30). Оригінал у Музеї Пушкінського будинку(інв.59062).

Експонується книга одного з найулюбленіших поетів Шевченка – Лермонтова М. Ю. (1814-1841) Стихотворения. СПб.1842.Ч.1. тип.Глазунова и комп.1842. З бібліотеки Державного музею Т.Шевченка по акту №1 від 26 травня 1976року. Папір, ледерин, тканина, друк. Розмір-14х12,7, 18х12см. (КН-199). Лермонтов Михайло Юрійович (1814 — 1841) — російський поет. Один з найулюбленіших поетів Шевченка. Перебуваючи на засланні, поет писав у Петербург М. Лазаревському від 20 грудня 1847 року: «Пришліть ради поезії святої Лермонтова хоч один том, велику, превелику радість пришлете з ним...». З таким самим проханням звертався він і до А. Лизогуба та Ф. Лазаревського. 12 лютого 1848 року М. Лазаревський писав Шевченкові, що надіслав твори Лермонтова (видання 1847 року); у 1850 році під час обшуку в Шевченка відібрано дві книжки російського поета. Шевченко кілька разів згадував Лермонтова і цитував його твори в «Щоденнику», називав його — «наш великий Лермонтов». Своє ставлення до поезії Лермонтова поет висловив у вірші «Мені здається, я не знаю»,

Де ж ти?

Великомучениче святий?

Пророче Божий? Ти меж нами,

Ти, Присносущий, всюди з нами

Витаєш ангелом святим.

У експозиції представлено запит командира Окремого оренбурзького корпусу В. Обручова шефу жандармів О.Орлову про дозвіл Т.Шевченкові малювати під наглядом. 30 листопада 1849 року.(Фр-448). На цьому документі рукою Орлова написано: «Можно, но работу предъявлять на просмотр генерал-губернатору. 5 декабря 1849». 12 грудня граф Орлов надіслав Обручову в Оренбург лаконічну відповідь: «Я входил со всеподданнейшим докладом к государю императору о дозволении рядовому Оренбургского линейного батальона Шевченко заниматься рисованием, но высочайшего соизволения на такое мое представление не последовало».

Про запрестольний образ розп’яття, який Шевченко мав бажання виконати для оренбурзького костьолу, він згадує в листі до В. М. Рєпніної від 7 березня 1850 року: «Новый Завет я читаю с благоговейным трепетом. Вследствие этого чтения во мне родилась мысль описать сердце матери по жизни Пречистой Девы, матери Спасителя. И другая, написать картину распятого сына ее. Молю Господа, чтобы хоть когда-нибудь олицетворились мечты мои! Я предлагаю здешней католической церкви (когда мне позволят рисовать) написать запрестольный образ (без всякой цены и уговору), изображающий смерть Спасителя нашего, повешенного между разбойниками, но ксендз не соглашается молиться перед разбойниками! что делать! поневоле находишь сходство между 19 и 12-м веком…». Після оренбурзького арешту малюнок міг зберігатись у Карла Герна, який пізніше повернув Шевченкові всі його речі: «Все бывшие у меня на сохранении эскизы, бумаги я ему возвратил» («Письма К. И. Герна к М. М. Лазаревскому о Шевченке», «Киевская старина», 1899, кн. 2, с. 69). В описі Шевченкових речей Г. М. Честахівського (№ 57) помилково зазначено, що малюнок виконано в Новопетровському укріпленні, тобто в 1850 — 1857 pp. В «Каталоге шевченковской выставки в Москве по поводу пятидесятилетия со дня его смерти» (М., 1911, с. 12, № 180) зареєстрований під назвою «Смерть спасителя», у О. Новицького («Тарас Шевченко як маляр», Львів — Москва, 1914, с. 73, № 524, табл. 68) має назву «Смерть Христа». Попередні місця збереження: власність Д. Л. Мордовця, ЧМТ, ЧІМ, ГКШ. 1929 р. експонувався на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові (Каталог, с. 17, № 10). В літературі є згадка про виконання самої ікони розп’яття (К. Шероцький, Шевченко — художник, «Русский библиофил», 1914,№ 1, с. 42). Експонується факсимільна копія з роботи Шевченка «Розп’яття».[ІІІ.1850]. Папір, сепія.(Фр-161¹ˉ²).

У квітні 1850 року на Т. Шевченка поступив донос командиру Оренбурзького корпусу від брата Миколи Ісаєва про те, що Тарас Григорович живе не в казармі, ходить у цивільному, а не в солдатській формі і порушує царську заборону писати й малювати. На квартирі поета було здійснено обшук, його заарештували. Майже півроку тривало слідство, після чого Шевченка було переведено під найсуворіший нагляд до Новопетровського укріплення на суворому й дикому півострові Мангишлак, яке розташувалось на північно-західному узбережжі Каспійського моря, нині територія Казахстану.

У вітрині експозиції представлена інсталяція казахської юрти, у якій представлені українські (жупан, рушники) та казахські національні речі (бау, кошма, коржун, дутар, домбра, акбаскур), які були привезені співробітниками нашого музею.

Експонуються:

· два килими (кошма: М-462,М-463).1974 рік. На білому тлі червоними та синіми кольорами вибитий орнамент у східному стилі. На М-462, по довжині кошми слова: «Для музея Шевченко.Ф.Шевченка.1974». Подарунок музею Міською радою Форту Шевченка по акту від 20 лютого 1974 року. Розмір-160х103 см(М-463); 155х100см(М-462). Матеріал-бита вовна. Кошма — повстяний килим з овечої або верблюжої вовни. Кошма виробляється та широко застосовується в побуті у народів, що займаються скотарством..Повстини бувають прості (служать головним чином для покриття юрт) та орнаментовані. Останні виготовляють шляхом вкатування пофарбованої вовни в основний фон кошми, зшиванням кольорових шматків, аплікація, візерунковим стьобанням або вишиванням по кошмі. Такі повстини служать для внутрішнього оздоблення житла.

· Дві домбри (ДМ-740; ДМ-817)-казахські народні (національні) щипкові музичні інструменти. Під номером ДМ-740-домбра І пол.ХІХстоліття. Корпус опуклий грушоподібної форми, з довгою шийкою, яка закінчується голівкою з двома ключами. На ключі закручені дві міцні нитки (замість струн), які тягнуться по шийці і корпусу до кілочка, на якому закріплюються струни. На шийці різьбою позначений гриф. На корпусі – дірка, всередині якої шелестять дерев’яні палички. З внутрішнього боку, шийка з корпусом з’єднана металевою пластиною, скріпленою цвяхами. Інструмент переданий з м.Аральськ Кзил-Ординської обл., Казахської РСР, Сапожниковою Людмилою Володимирівною музею через Корнійчук М.А. по акту № 48 від 06.10.1988 року у 1988 році. Розмір-94,5х17,5 см.Матеріал і техніка – дерево, метал, шнур, ручна робота. Під номером ДМ-817 – домбра, виготовлена із світлого і темного порід дерева. Нижня частина опукла, верхня – пласка. Має дві струни з ліски. Подаровано музею 2 липня 1989 року на відкритті Першого казахсько-українського походу(пів-в Куланди) по Шевченківських місцях.Передано через Корнійчук М.А. по акту № 132 від 09.11.1989 року. Розмір – e=96см, d= 23,5 см. Матеріал і техніка – дерево, ліска, платмаса, різьба, інкрустація.

· Дутар(національний струнний інструмент таджицького народу).(ДМ-213). Двострунний дерев’яний інструмент, інкрустовано білою та чорною пластмасою. Подарунок музею від таджикських письменників по акту від 1 червня 1962 року. м.Київ.Розмір – 800х120 мм. Матеріал та техніка – дерево, пластмаса, струна. На основі народного дутару в Узбекистані сконструйовано сімейство оркестрових (дутар, прима, альт, бас та контрабас), яке увійшло до складу узбецького оркестру народних інструментів.

· Коржун(ДМ-458) ІІ пол.ХІХстоліття. Коржун-сакви з витканого килима у вишнево-чорній гамі. Коржун – це два квадратні конверти, з’єднані тканою килимовою смужкою в 10 см і підшиті унизу мішковиною. Краї коржуна на обшиті вовняним коричневим шнурком, який у серединій частині нашитий петлями. Передано на основі рішення Форта Шевченко по акту від 20 лютого 1974 року. Розмір – 1 м 8 смх 49 см. Матеріал та техніка – тканина, вовна, ткацтво.

· Ак баскур казахський. ХІХстоліття. Казахстан .(ЕП-64). Ак баскур – декоративна стрічка для прикрашання юрти всередині (рушник). Стрічка білого кольору, оздоблена орнаментом, у якому переважає вишневий колір з вкрапленням зеленого, чорного та жовтого кольорів. Елементи орнаменту: зооморфний – шия верблюжа ти у вигляді латинської літери «S»(по всьому периметру), голова верблюда(по горизонталі внизу), мурав’їна талія (по горизонталі внизу); рослинний – святе дерево з вилкоподібними гілками, пелюстки водяної лілії; геометричний – ромби у вигляді раковин, трикутники, пряма лінія(ланцюжок), гребінь. Передано М.А.Корнійчук з м. Форт Шевченка Мангистауської обл., Казахстан у 2001 році. Службова записка від 9.10.2001 року по акту № 89 від 25.12.2001 року. Розмір – 236 см х 26,5 см. Матеріал і техніка – шерсть, бавовна, ручне ткацтво.

· Килим великий(ДМ-536). Верес Валентина Іванівна, ткаля, майстер народної творчості «Рушник щастя» («І на оновленій землі…»).[1976]. Рушник перетканий поперечними різнокольоровими вузькими смугами, перебрані орнаментом. Виділяються широкі білі смуги з орнаментом червоного й чорного кольорів. Акт № 687 від 28 червня 1976 року. Дар музею. Знайдено на Виставці «Т.Г.Шевченко у народно-декоративному мистецтві», ДМШ, 1980 рік. Розмір – 3850х750 см. Матеріал і техніка – шпатель, вовна, муліне, ткацтво.

· Килимок(ДМ-1076). Гобелен «Птах». Майстриня-авангардистка Марія Банник[1980-ті роки]. Гобелен білого кольору з білими китицями внизу. Угорі(до верхнього краю) пришита білими нитками(вовняними подвійними) дерев’яна палиця, яка теж обмотана білими нитками, щоб гобелен гарно і рівно тримався на стіні. На гобелені – абстрактне зображення великого птаха(виконано в червоних та чорних кольорах).Знайдено – м.Київ, вул.Костянтинівська, 1, кв. 4. Подарунок Руно Руслана Валерійовича по акту № 99 від 28.11.2012 року у листопаді 2012 року. Розмір – 107,5х65,5см. Матеріал та техніка – ткацтво, вовна, дерево.

· Килимок(ДМ-651). Недосєнко Неоніла Петрівна(р.н.1951 рік.). Гобелен «В сім’ї вольній,новій». На тлі поперечного смугастого орнаменту: угорі – на стилізованій квітці червоного кольору виткано: «СРСР 60 років», нижче – бахрома, під якою виткано: «В сім’ї вольній, новій». Ще нижче виткано: «Черкащина». м.Київ. 1982 рік. Передано головним режисером Палацу культури «Україна» Шарварком Б.Г. по акту № 977 від 08.07.1982 року. Розмір – 1150х670мм. Матеріал та техніка – вовна, ручне ткацтво.

· Килимок(ДМ-666). Друченко Михайлина Петрівна. Доріжка «Сонце заходить, гори чорніють».1980 рік. м. Львів. Доріжка, на сірому тлі якої геометричний триколірний(сірий,чорний, жовтий кольори) поперечний орнамент, характерний для Лвівщини. По нижньому і верхньому краях доріжки – жорті китиці. Знайдено на Виставці ДМШ «Увічнений народом». Закуплено у автора по акту № 991 від 28 вересня 1982 року. Час надходження – 1981 рік. Розмір – 1400х550 мм. Матеріал та техніка – вовна, ручне ткацтво.

· Жіночий верхній одяг.(ЕП-34). Чекан(Лук’яненко) Параска Дорофіївна. Юпка(свитка), 70-ті рр.ХІХст., Київщина, с.Гореничі, Києво-Святошинського р-ну. Юпка – верхній жіночий одяг бордового кольору, по краю схожий на керсетку, але довший з рукавами на ваті. Сатин, вата, оксамит(плис), ручне та машинне шиття. Розмір-40-42, 102 см-висота, ширина плеч з внутрішнього боку-3,5х3,01см. Передано – Кононенко(Ткаченко) Ніною Харитонівною. м.Київ, пр-т Правди, 70-А, кв.36 по акту №32 від 24.05. 2000року.

· Шапан(ДМ-459). Шапан-казахський одяг ІІ половини 19 століття. Шапан з верблюжої шерсті – верхній одяг казахів. Це довгий халат вишневого кольору у білу смужку. З підсподу шапан підшитий темною, орнаментованою коричневим, тканиною. Своєрідний крій рукав, шальовий комі, на якому нашитий тканий орнамент яскраво-національного характера. Рукава і поли обшиті вишневою вовняною ниткою. Передано на основі рішення міськвиконкому Форта Шевченко по акту від 20 лютого 1974 року. Розмір – l=127,5(см), шир.у грудях – 73 см, l рук(від шиї) – 79 см. Матеріал та техніка – тканина, ткацтво, шиття.

· Три Бау(ДМ-460; ДМ-461; Б/Н)(казахські рушники). Бау з орнаментом ІІ пол.ХІХстоліття. Бау – ткана полотняна смужка світлого кольору, оздоблена геометричним орнаментом. У орнаменті переважають вишневі кольори з вкрапленням сірого і жовтих кольорів (ДМ-460), а також червоні, жовті, де місцями використані сірий, чорний, зелений кольори (ДМ-461). По краям зигзагоподібний орнамент. Бау використовувалось для прикрашання казахської юрти. Передано на основі рішення міськвиконкому Форта Шевченко Мангишлацької обл. по акту від 20 лютого 1974 року. Розмір – 2 м 13 см х 20 см (ДМ-461) та 2 м 16 см х 20 см (ДМ-460). Матеріал і техніка – полотно, ткацтво.

· Казахська сумка для посуду(ЕП-63). Аяк капи казахський(підвісна сумка для посуду) ХІХ ст.Мангишлак. Казахстан. Аяк капи – підвісна сумка для посуду. Сумка білого кольору, оздоблена орнаментом, в якому переважає коричневий колір із вкрапленням вишневого, зеленого і жовтого кольорів. По краю – китиці з різнокольорових ниток. Елементи орнаменту: геометричний – трикутники, прямокутник, ромби; космогонічний – хвилясті лінії, зигзаги, які символізують річку, воду. Лицева сторона сумки виготовлена з двох частин прямокутної форми(бавовняне ткацтво ручнї роботи), обрамлені з двох сторін по вертикалі і угорі, по горизонталі смужками малинового кольору. У центрі, по вертикалі – аплікація з такої ж тканини. По низу – стежка з ниток зеленого і коричневого кольору, виготовлені з шерсті. З правої сторони, на звороті – заплатка білого кольору. Угорі, з обох сторін сумки, пришиті дві петлі(вушка) з тканини у клітинку. Знайдено у м. Форт Шевченка Мангистауської обл., Казахстан у 2001 році. Передано М.А.Корнійчук за службовою запискою від 9.10.2001 року по акту № 89 від 25.12.2001 року.Розмір – 23,5х 32 см, h=55 см(з китицями і петлями). Матеріал та техніка – шерсть, бавовна, ворсове ткацтво, аплікація.

· Фляга Макшеєва(М-252). Баклажка Макшеєва, якою на засланні у експедиції користувався Т.Шевченко(фляга для зберігання пороху). Баклажка кругла на чотирьох ніжках. Угорі – невеликий отвір. По боках, за формою баклажки, намальовано по три концентричні чорні кола. На середньому – вирізьблений рослинний орнамент. Баклажка обперезана похідним шкіряним ремінцем. Прибано від правнучки Макшеєва Гемкель К.П. по акту від 6 грудня 1973 року. Розмір – 220х300х105 мм. Матеріал та техніка – дерево, фарби.

· Ріг сайгака(?)(НД-2477). Ріг муфлона(дикого барана).ХХст. Приаралья. Ріг товстий, трикутний у поперечному перерізі, зі складками, зігнутий по спиралі. Передав з Приаралья у 2010 році Віктор Павлович Кожевніков через зав.фондами Шиленко Ю.А. по акту № 39 від 05.07.2010 року. Розмір – 17,8х21,4х17 см. Матеріал та техніка – ріг. Можливо, це ріг архару тому що, арха́р (аргалі) — збірна назва кількох рас муфлона, козла (лат. Ovis ammon), поширених в горах Алтаю, Алатау, Паміру та інших хребтів Середньої і Центральної Азії. Шляхом гібридизації А. з мериносами в Казахстані виведена велика високопродуктивна гірська порода овець — казахський архаромеринос.

· Гірська порода(НД-2467). Порода геологічна(шматок) з Аралу. Частина скам’янілої породи з гористої місцевості, округлої форми. Всередині – заглибина. Поверхня нерівна, ребриста, з гострими виступами та вм’ятинами. м.Київ. Передано у 2010 році Кожевніковим В.П.,доктором географічних наук через гол.зберігача Шиленко Ю.А. по акту №39 від 05.07.2010 року. Матеріал – вапняк. Розмір – 7,2х30,3х25,5 см.

· Гірська порода(НД-2468). Порода геологічна(шматок) з Аралу. Частина скам’янілої породи з гористої місцевості, округлої форми. Поверхня нерівна, ребриста, з гострими виступами та вм’ятинами. Колір сірий. м.Київ. Передано у 2010 році Кожевніковим В.П.,доктором географічних наук через гол.зберігача Шиленко Ю.А. по акту №39 від 05.07.2010 року. Матеріал – вапняк. Розмір – 6,1х13,6х8,1 см.

· Гірська порода(НД-2469). Порода геологічна(шматок) з Аралу. Частина скам’янілої породи з гористої місцевості, прямокутної форми. Поверхня нерівна, рельєфна. Усередині – наскрізний отвір. Широкий з одного боку, вужчий – з іншого. м.Київ. Передано у 2010 році Кожевніковим В.П.,доктором географічних наук через гол.зберігача Шиленко Ю.А. по акту №39 від 05.07.2010 року. Матеріал – вапняк. Розмір – 3,5х9,2х5,8 см.

· Кумган для умивання(М-249). Має вигляд глечика східного зразка з колпачком. З одного боку припаяна ручка, з іншого-видовдений металевий отвір для виливання води. Річ прикрашена різьбленим східним орнаментом. Надійшло від правнучки Макшеєва Гемкель К.П. по акту від 6 грудня 1973 року. Розмір – 465х115мм. Матеріал та техніка – метал, різблення по металу.

· Уламок казана.Раїм.(М-463). Відламок казана, знайдений на території колишнього Раїмського укріплення, де Т.Г. Шевченко був тричі протягом 1848-1849 років. Відламок неправильної форми, розширений доверху. Передано Жосаном М.Т. – учасником експедиції, що плавала по Аральському морю за маршрутом експедиції О.І.Бутакова з с.Раїм Аральського р-ну Кзил-Ординської області у травні 1989 року по акту №5 від 16.01.1990 року. Розмір – h=14,2 см, ширина- 11,4 см. Матеріал та техніка – метал, лиття.

· Черепки тарілки.Раїм.(М-464а-б). Черепки посуду, знайдені під час розкопки могили на території колишнього Раїмського укріплення, де Т.Г. Шевченко був тричі протягом 1848-1849 років. Два черепки трикутної форми(на білому тлі – зелений орнамент), очевидно, з тарілки. Передано Жосаном М.Т. – учасником експедиції, що плавала по Аральському морю за маршрутом експедиції О.І.Бутакова з с.Раїм Аральського р-ну Кзил-Ординської області у травні 1989 року по акту №5 від 16.01.1990 року. Розмір – а) 3х3см, б) 3,8х4,2см. Матеріал та техніка – фарфор, лиття.

· Казахський пояс

· Натуральне перламутрове намисто, яке подарувала музею Л.П.Скорик.

· Гілочка саксаулу - куща, який росте тільки в пустелі. Саксаул (лат. Halóxylon) — рід рослин родини амарантові (іноді відносять до родини лободових). Чагарники, або невеликі дерева (висотою 1,5-12 м) з вилкоподібним розгалуженням і членистими ламкими молодими пагонами. Листя у вигляді супротивних дрібних безбарвних лусок або горбків (фотосинтез здійснюють зелені гілки). Коренева система потужна, досягає 10-11 м в глибину. Поширені 10 видів саксаулу, у напівпустелях і пустелях Азії. У Казахстані та Середній Азії росте 3 види: саксаул чорний, саксаул білий, саксаул Зайсанський. Найрозповсюдженіший у Казахстані – чорний. Використовується для розпалювання багаття(для пікніку).

· Кулиптас(С-354). Надмогильник туркменський(кулиптас, койтас) ХVІІ-ХІХст. Кулиптаси(култипаси, клуп-таси) – надмогильний пам’ятник у вигляді кам’яної різьбленої стели; характерний для мистецтва Західного Казахстану. Прямокутної форми у вигляді стели, з розширеним загостреним верхом, світло-сірого кольору. З усіх чотирьох сторін прикрашений геометричним орнаментом. На лицьовій та зворотній сторонах, орнамент відрізняється від бокових, де він більш спрощений. На похилій площині загостреного трикутника зображено стилізовані фігури людей. Знайдено на кладовищі біля м.Форт Шевченко. Надіслано на прохання Зінчук Л.Д. з Літератерно-меморіального музею Т.Г.Шевченка м.Форт Шевченка у 1985 році по акту № 55 від 9.08.1994 року. Розмір – 89,5х22,7х12 см. Матеріал та техніка – пісковик, вапняк, крейда, різблення.

· Кулиптас(С-355). Надмогильник туркменський(кулиптас, койтас) ХVІІ-ХІХст. Прямокутної форми у вигляді стели, з розширеним заокругленим верхом, світло-сірого кольору. З усіх чотирьох сторін прикрашений геометричним орнаментом. На лицьовій та зворотній сторонах, орнамент відрізняється від бокових, де він більш спрощений. Знайдено на кладовищі біля м.Форт Шевченко. Надіслано на прохання Зінчук Л.Д. з Літератерно-меморіального музею Т.Г.Шевченка м.Форт Шевченка у 1985 році по акту № 55 від 18.10.1994 року. Розмір – 96х23,7х13,4 см. Матеріал та техніка – пісковик, вапняк, крейда, різблення. Це той надмогильний пам’ятник, який змалював Шевченко на кладовищі в Ханга-Баба. Він виріблений із жовто-сірого вапнякового каменю. Художник обмежився замальовкою двох з п’яти повторюваних елементів, які ми бачимо в натурі. Саме култипаси або ж кулиптаси привернули особливу увагу Тараса Шевченка. Як зазначає Людмила Куфльовська у своїй статті» «Кулиптаси на малюнках Тараса Шевченка», митець вперше побачив такі надмогильники на Мангишлаці. Недалеко від Новопетровського укріплення було мусульманське кладовище, яке він часто відвідував. У спогадах Агати Ускової читаємо: «Шевченко часто гуляв зі мною; я була рада такому співбесідникові; ми найчастіше ходили на киргизьке, воно ж і туркменське, кладовище, яке було недалеко від городів. Тут він розбирав викарбувані на пам’ятниках знаки, — знаряддя, інструменти, з яких визначав, чим займався за життя небіжчик».

Анатоль Костенко і Есбол Умірбаєв(тодішній директор Літературно-меморіального музею Тараса Шевченка у місті Форт Шевченка) побували в урочищі Ханга-Баба у 70-х.рр.минулого століття. Вони описали це місце у книжках «Оживуть степи і озера» та «За морями, за горами». Відшукав тут пам’ятник, який служив Шевченкові за натуру, Володимир Яцюк. Він побував там через 10 років після Костенка та Умірбаєва. Спочатку на цьому кладовищі йому вдалося знайти верхню(більшу) частину стели, а потім за кільканадцять кроків – нижню частину, міцно закріплену на кам’яному цоколі. З’єднавши їх, він побачив надмогильний пам’ятник таким, яким понад півтора століття тому змалював його Шевченко.

Агата Ускова у своїх спогадах пише, що Шевченко розумів вирізьблені на кулиптасах орнаменти. Це наводить на думку, що йому були відомі ці знакові елементи. Саме за зображеним орнаментом розрізняли, хто похований на цьому місці(стать, рід занять покійного).

Деякі подібні речі оточували митця під час Каратауської експедиції навесні 1851 році під керівництвом гірничого інженера Олександра Антипова, яка займалася пошуком покладів кам’яного вугілля в горах Каратау. За клопотанням друзів (Людвіга Турно, Броніслава Залеського) Шевченка було включено до складу експедиції, де він знову отримує напівлегальну можливість малювати. Експонується робота «Серед товарищів», яка дає уявлення про умови життя художника під час експедиції. (Фр-69). Кольоровий папір, сепія, китайське білило. 1851 рік. На сепії «Серед товаришів» праворуч за столом художник зобразив себе, ліворуч – польського політичного засланця Людвіга Турно, у центрі – Броніслава Залеського, який тримає в руці контурний ескіз малюнка «Циган». Останнє переконує, що обидва твори близькі за часом виконання і що «Циган» створений першим.

Інший дослідник, Глафіра Паламарчук у своїй роботі «Нескорений Прометей», стверджує, що натурник, який стоїть посередині кибитки – Людвіг Турно, а на долівці, на килимі, третій учасник експедиції – Броніслав Залєський з казахською піалою та люлькою в руках. Біля нього розгорнена книжка, на титульній сторінці якої вкомпонована дата виконання сепії – «1851».

Цей малюнок бачив у Шевченка у 1852 році в Новопетровському укріпленні М. Ф. Савичев: «...под мышкой у Т.Г. портфель, который он не торопился открывать, но когда открыл — я впился глазами в первый рисунок. Он представлял внутренность киргизской кибитки. Внизу свода кибитки вделано русское окно, пропускающее солнечный луч, отраженный микроскопическими пылинками. Понятно, что окно было в натуре приспособлением для того, чтобы рисующему давалось выгодное освещение сверху. Под окном, за столиком, сидит, осененный полутонами, как аксессуар, сам Шевченко, с рейсфедером в руке (а не с кистью), и пристально устремленным взглядом на «натуру». Натура эта стояла на середине кибитки, — мужчина полуобнаженный, в кожаных киргизских шароварах, спиной к зрителю. Художнику, вспомнившему в степи про академические занятия, понадобился торс... Уж и устроил он этот торс! — Рисунок сделан сепией, на цветной бумаге, а блики пройдены китайскими белилами... Анатомия, рельєф — прелесть! — Этот рисунок получил бы в академии высший бал, а знаток-любитель дал бы за него щедрые деньги. Натурщиком служил поручик Турно, член Мангишлакской ученой экспедиции» (г.«Казачий вестник», Новочеркасск, 1884, № 53 — 54).

Згадку в описі про вікно, якого насправді немає на малюнку, можна пояснити тим, що Савичев написав свої спогади через довгий час після зустрічі з Шевченком і міг сплутати деталі цієї сепії з сепією «Т. Г. Шевченко малює товариша», репродукованою 1876 роком у ж. «Пчела», № 6 (див. т. VIII, прим. до № 35). Для зображення в малюнку інтер’єра використано, очевидно, внутрішній вид казахської кибитки, в якій Шевченко, Турно і Залеський, за свідченням останнього, прожили втрьох літо 1851 року Малюнок виконано не раніше липня, коли у Шевченка могла вирости борода. У літературі цей малюнок невірно датувався 1856 — 1857 pp. Попередні місця збереження оригіналу: власність В. М. Лазаревського, Є. М. Тевяшова, А. Фельтена, РМ, ІТШ, ГКШ.У 1909 — 1910 pp. експонувався на виставці рисунків та естампів в Академії художеств (Каталог, № 200), 1951 рік — на виставці образотворчого мистецтва УРСР в Москві (Каталог, с. 105).

7 довгих років провів Тарас Шевченко у Новопетровському укріпленні, це були роки жорстоких моральних й фізичних мук. Різкоконтинентальний клімат, постійна муштра, заборона писати і малювати згубно позначилися на здоров’ї поета. Солдатів тут міняли кожні 2 роки, а митця за сім років не змінили жодного разу. Ось як у білій сорочці, з бородою, з передчасно постарілим обличчям, смутком в очах зобразив себе митець на «Автопортреті 1851року»:

Дата добавления: 2015-08-21