Середньовічна культура та ідеологія в країнах Західної Європи.

Релігійний світогляд легкий зайняло пануючі позиції, коли не були відомі точні науки й сили природи видалися грізним і незрозумілим явищем; на цій базі виникали марновірства, а важке життя народних мас вселяло віру й надію в те, що за всі страждання людей буде нагороджений у потойбічному світі.Особливо сильним був вплив церкви на світогляд людини в раннє середньовіччя (V-VIII вв.), коли в суспільстві встановилася монополія церкви на інтелектуальний утвір. Церква підкорила своєму пануванню всі області знання. Світобудова розглядалася у світлі положень священного писання. Всесвіт, як і людей, уважалася утвором бога;заперечувалася вічність існування миру, про що говорилося в античній філософії. Панувала геоцентрична теорія будови всесвіту, але й вона була наведена у відповідність із навчанням церкви. Всесвіт представлявся як система концентричних сфер, у центрі якої розташовувалася нерухлива земля, а навколо неї оберталися сонце, місяць і планети; потім випливали нерухливі зірки, а в самій верхній сфері перебували бог і ангели. Ця картина ігнорувала наукові вистави про світ, сложившиеся ще в античності. Вище всіх наук ставився авторитет священного писання й деяких шанованих церковних діячів, таких, як Августин Блаженний, Исидор Севильский і ін.Усі, про що говорилося у священнім писанні, ухвалювалося на віру, яку ставили вище розуму.Вивчалися не конкретні реальні предмети і явища природи, а символи, схований зміст кожного явища як прояв божої мудрості. Символізм пронизував усю середньовічну культуру.Прийняття християнства сприяло поширенню писемності, грамотності, тому що для християнського богослужіння потрібно було читати церковні книги. При монастирях створювалися скриптории, де листувалися книги. Запис робився на пергаменті, тобто особливим образом обробленій телячої шкірі (іноді овечої), так що на переписування однієї Біблії йшла велика кількість шкурок (300). Тому книги були дуже дорогі, їх було мале. У бібліотеках книги приковувалися до столів ланцюгами.Однак вплив церкви на світогляд середньовічної людини поступово слабшало. Стала розвиватися культура світського характеру. У Європі поширювався шкільний утвір, з'являлися університети, створювалася система схоластичного навчання. Складалася міська культура з її світським характером і реалістичними тенденціями. Усе це привело до появи опозиції ідеологічному впливу церкви.У середні століття в Західній Європі було кілька типів шкіл. Церковно-монастирські школи готовили кліриків; увесь утвір у них зводилося до вивчення молитов і текстів священного писання латинською мовою, на якій відбувалося богослужіння. Інший тип шкіл створювався при єпископських кафедрах; тут-вивчали «сім вільних мистецтв». В XIII в. з єпископських шкіл іноді виникали університети (у тому випадку, якщо в школах були великі професори богослов'я, філософії, медицини й римського права). В 1200 г. у Франції був заснований Паризький університет, який мав чотири факультети:молодший (артистичний) і три спеціальні-медичний, юридичний і богословський. В XII в. в окремих випадках роль університетів відіграли вищі італійські школи, такі як Болонська юридична школа й Салернская медична школа.В XIII в. з'явилися університети й в інших країнах: Оксфордский і Кембриджський в Англії, Саламанкский в Іспанії, Неаполітанський в Італії. В XIV в. були засновані університети в Чехії (Празький), у Польщі (Краківський), Німеччини (Гейдельбергский, Кельнський і Ерфуртський). Наприкінці XV в. у Європі налічувалося 65 університетів.Середньовічна університетська наука одержала назву схоластики (від слова schola-школа); найбільше яскраво схоластика відбилася в середньовічнім богослов'ї. Схоластика не ставила мети відкрити щось нове, а тільки систематизувала те, що було у священнім писанні й було змістом християнської віри. Вона прагнула обпертися на авторитети, причому положення священного писання й священного переказу схоласти прагнули підтвердити посиланнями не тільки на церковні авторитети, але й на прадавніх філософів, головним чином Аристотеля.Основу лицарського епосу складала відданість васала сеньйору. Лицар постійно прагнув слави і намагався бути першим у лицарських заповідях — бути хорошим воїном, вірно служити сюзерену, боротися з «невірними», захищати слабких та скривджених. Оригінальним явищем лицарської культури стала музично-поетична творчість трубадурів, труверів, мінезингерів. Так називалися благородні лицарі, сеньйори Провансу, півночі Франції, Німеччини, що писали пісні та вірші. Центрами їх творчості були замки.У ліриці трубадурів домінувала тема кохання. «Висока» любов протиставлялась «безглуздій» любові — долі «дурних багачів», старих і скупих. В XI ст. центрами культурного життя у Західній Європі стали міста. Міська культура була вільнодумною та антицерковною і тісно пов´язаною з народною творчістю. Найяскравіше ці риси проявилися у міській літературі, яка створювалася на основі народної мови на противагу латиномовній літературі.Улюбленим фольклорним жанром став міський сатиричний епос. У його основі були казки, що зародилися у період раннього Середньовіччя. Досить поширеним був «Роман про Лиса», у якому винахідливий та сміливий лис Ренар (образ розумного та практичного городянина) перемагає тупого та кровожерного Вовка Ізенгріна, сильного та дурного ведмедя Брена. Це образи лицаря та феодала. Для розвитку середньовічної культури велике значення мала творчість видатного поета і мислителя, флорентійця Данте Аліг´єрі (1265—1321). Кращим його твором є «Божественна комедія», у якій автор створив величну картину світу, природи, буття суспільства та людини. Він веде читача через пекельні муки, чистилище, до бажаного раю, щоб знайти мудрість, зміцнити людський дух заради ідеї добра.Середньовіччя створило свої особливі форми художнього вираження, що відповідали світогляду даної епохи. Мистецтво було одним із засобів осягнення абсолютної ідеї, божественної істини. Тому йому характерні такі риси, як символізм та алегоричність.Середньовічне мистецтво не знало поділу на професійне та народне. Пам´ятки мистецтва створювали безіменні майстри, що були ремісниками. Основним видом мистецтва у романський період була архітектура. її можна назвати церковною, тому що церква була головним замовником шедеврів мистецтва. Велику роль у музичному житті країн Західної Європи відіграла римо-католицька церква, яка використовувала емоційну силу музичного мистецтва для впливу на прихожан. Стиль церковної католицької музики склався у IV—VII ст. Намагання церкви відділити церковні наспіви від мирського життя породило таке явище у церковному житті, як Григоріанський спів. Кодекс під назвою «Григоріанський антифонарій» містив зібрання церковних хорових наспівів, основою для яких була Біблія. Культура Середньовіччя, що проіснувала тисячу років, породила нові ідеї та образи, нові естетичні ідеали та нові художні форми. Надихаючись духом християнства, мистецтво цього часу глибоко проникло у внутрішній світ людини. Мислителі і художники прагнули гармонії, замислювалися над влаштуванням світу. Творцями культурних шедеврів були прості майстри, що уміли відтворити багатство внутрішнього світу людини, її душевні пориви. Середньовічна культура досить різноманітна, їй властиві внутрішні протиріччя, вона зазнала розквіту і занепаду. Разом з тим їй властива ідейна, духовна та художня цілісність, що визначалась історичною реальністю, яка лежала в її основі.

Дата добавления: 2015-08-21