Країнах Європи

Тема IX. Станово-представницька монархія в середньовічних

ПЛАН

1. Франція. Королівська влада та Генеральні штати.

2. Зміни в суспільно-політичному та економічному устрої Англії в ХІ-ХV ст.

3. Виникнення та особливості станово-представницької монархії в Німеччині.

4. Реконкіста. Державність у середньовічній Іспанії.

1. Існування Франції, як самостійної держави, ведеться з 843 р., коли за Верденським договором імперія Карла Великого була поділена між його внуками. Однак, власне Франція в той час називалась лише північ Західно-франкської держави.

До середини Х ст. франки асимілювались серед місцевого галло-римського населення, сприйняли його мову. Утворилось дві близьких народності з яких пізніше склалась французька нація – провансальська і північно-французька.

В Х-ХІ ст. – феодальна роздробленість. Остаточно зміцнився феод, а їх власники – герцоги, графи та їх васалами – барони і віконти, а також архієпископи, єпископи та абати великих монастирів фактично не залежали від короля і вважали його лише першим серед рівних – пером і часто воювали з ним..

Остаточно завершилось покріпачення селян. До того ж, на кінець Х ст. сеньйори привласнили собі право баналітетів: тобто монополію феодала на помол зерна, випікання хліба, вижимку винограду.(це можна було робити лише в маєтку пана). У відповідь – селянські повстання: одне з найбільших в Нормандії в 997 р.; Бретані в 1024 р.; хрестовий похід бідноти в 1096 р. (всі загинули).

З ХІ ст. – будуються кам’яні феодальні замки.

Політичний лад.

Фактично самостійні герцогства:

- Нормандія;

- Фландрія;

- Анжу, з сер. ХІІ ст. – Генріх Плантагенет (1154 р.) та його нащадки стали королями Англії;

- Бретань (населення етнічно відрізнялось від решти);

- Шампань (ярмарки);

- Бургундія;

- Пуату;

- Аквітанія;

- Тулузьке графство.

В 987 р. династія Каролінгів припинилась і королем світська і церковна знать обрала графа Гуго Капета. Проте його влада поширювалась лише на королівський домен - Іль-де-Франс до якого входили Париж і Орлеан. Але щоб остаточно зміцнитись навіть тут Капетинги потратили майже 100 років.

Посилення королівської влади припадає на ХІІ ст. Опорою короля стали середні і дрібні феодали, церква і міста, які вели боротьбу з сеньйорами за самоврядування – комуну. Це дозволило Людовику VI Товстому остаточно розправитись з непокірними феодалами в королівському домені. Але практично відразу виникла нова небезпека – в 1154 р. герцог Анжуйський став англійським королем Генріхом ІІ і розпочав Анжуйську династію або династію Плантагенетів. Його володіння в ХІІ ст. у 6 разів перевищували розміри Іль-де-Франсу і відрізали королівському домену вихід до моря. Після тривалої боротьби король Філіп ІІ Август в 1214 р. остаточно переміг і встановив свою владу в Нормандії, Анжу, Мені, більшій частині Пуатьє...

Величезне значення для встановлення єдності Франції мав хрестовий похід північно французьких феодалів у 1209 р. на південь Франці ї (благословив папа Інокентій ІІІ). Син Філіпа ІІ Людовик VIII приєднав ще й Тулузьке графство. Як наслідок – королівський домен в кілька раз перевищував кожне з великих феодальних володінь у Франції..

Велике значення для зміцнення королівської влади мали реформи Людовика ІХ (1226-1270).

Судова: - важливі кримінальні, а особливо політичні справи мали розглядати не феодальні суди, а лише платний королівський суд;

- на території королівського домена заборонялось вирішувати судові справи з допомогою поєдинків (дуелі);

- феодалам заборонялось починати військові дії для вирішення між собою спірних питань раніше ніж за 40 днів після оголошення війни, щоб слабша сторона могла звернутись до суду короля;

- кріпаки і залежні селяни не мали права звертатись до суду короля.

- Фінансова: -в королівському домені запроваджувалась єдина золота монета;

- феодалам заборонялось чеканити свої гроші;

- королівська монета поступово витіснила більш слабкі гроші в інших феодальних володіннях;

- це сприяло розвитку товарно-грошових відносин, торгівлі та міст, а заразом і королівської влади;

- Військова: - створив наймане військо.

Все це посилило значення центрального державного апарату, сприяло подоланню феодальної роздробленості.

Філіп IV Красивий (1285-1314) шляхом династичного шлюбу приєднав до королівського домена Шампань. Але спроба підкорити Фландрію закінчилась вигнанням французів внаслідок народного повстання 1302 р. ("Фламандська заутреня"). Боротьба за Фландрію була однією з причин Столітньої війни (1337-1453) між Францією і Англією.

Ведучи боротьбу за об’єднання Франції, король потребував грошей. Тому він: - брав позички в міст, а потім перетворював їх у постійні податки;

- зменшив вміст золота в монеті; (тому Філіпа IV ще звали "король-фальшивомонетник");

- брав чисельні позики в Ордена тамплієрів...

Коли він обклав без згоди папи римського Боніфація VIII податками церкву, папа, противник об’єднання Франції, виступив проти. Філіп IV послав своїх людей в Рим, захопив папу і той помер. Новим папою "обрали" Климента V (француза) і перенесли резиденцію пап з Риму до Авіньйону (1309-1377 – " авіньйонський полон" пап).

В 1307 р. король арештував всіх лицарів тамплієрів, а в 1312 р. заборонив їх Орден і привласнив його багатства. Ця перемога, як і над папою Боніфацієм VIII свідчила про зміцнення королівської влади та остаточний провал планів папства не допустити об’єднання Франції та інших держав.

Величезне значення мало скликання Філіпом IV для підтримки проти папи в 1302 р. Генеральних штатів з представників від усіх трьох станів: 1-й – духовенство; 2-й феодали; 3-й – міста. Селян у Генеральні штати не допускали. (Були ще й місцеві штати, тобто збори).

Кожен стан у Генеральних штатах складав окрему палату і вирішував справи окремо. Кожна палата мала один голос. Спільне засідання було лише для вироблення спільної відповіді королю. Відсутність єдності між першими двома і третім станом, економічна й політична строкатість областей Франції були причиною відносної слабкості Генеральних штатів. Головною їх функцією була видача дозволу королю на збір нових податків.

Поступово Генеральні штати увійшли в практику управління державою, а французька держава набула форму феодальної монархії із становим представництвом.

В 1328 р. династія Капетингів закінчилась (по прямій лінії, бо в синів Філіпа IV не було своїх синів). До влади прийшла нова династія – молодша гілка Капетингів – Валуа. Претензії на французький престол англійського короля Едуарда III (внук Філіпа IV по материнській лінії) та боротьба за Фландрію призвели до Столітньої війни (1337-1453 рр.). Вона почалась з нищівних поразок французів при Кресі (1346) і Пуатьє (1356р.). В останній битві загинув цвіт французького лицарства, а король Іоан ІІ Добрий потрапив у полон. У Франції настав безлад – загони дезертирів (як французів так і англійців) бродили по країні ц грабували селян. Уряд, який очолив син Іоана ІІ, принц (дофін) Карл вимагав запровадження нових податків для викупу короля з полону. Все це викликало обурення народу. Повстали північні міста на чолі з Парижем з вимогою

Передати владу Генеральним штатам. Дофін Карл не підкорився і розпустив їх. У відповідь – повстання в Парижі під проводом старшини купців Етьєна Марселя. Переляканий Карл в 1357 р. скликав нові Генеральні штати. Через різні причини, більшість у них мав 3-й стан, Генеральні штати вимагали докорінної реформи державного управління. Карл змушений був видати "Великий березневий ордонанс" (указ), яким:

1)урядові функції фактично передавались Генеральним штатам;

2) Генеральні штати отримали право збиратись навіть без санкції короля для обговорення державних справ два рази в рік;

3) збір податків без дозволу Генеральних штатів заборонявся;

4) Генеральні штати отримали право призначати королівських радників.

Карл уклав перемир’я з Англією і заборонив населенню Франції коритись комісіям, створеним Генеральними штатами. У відповідь – нове повстання в Парижі в лютому 1358 р. Дофін Карл, захоплений повстанцями, підтвердив Великий березневий ордонанс. Але звільнившись, зібрав війська і блокував місто з півночі, загрожуючи йому голодом.

Париж врятувала селянська війна – Жакерія 1358 р. (дворяни презирливо називали селян – Жак-простак). Воно тривало два тижні й охопило шосту частину Франції. Але міста його не підтримали. Дворяни, переживши перший страх, зорганізувались, придушили повстання. Загинуло біля 20 тис. повстанців. Після цього Дофін Карл придушив повстання в Парижі та він уклав перемир’я з Англією в 1360 р. За ним англійці отримували Кале і весь південний захід Франції.

В 1364 р. Дофін став королем – Карлом V. Він провів реформи:

- впорядкував податкову систему;

- найняв нове військо;

- вдосконалив артилерію.

На кінець його правління (1380 р.) володіння англійців обмежувались лише 5 приморськими містами.

Після смерті Карла V– упадок центральної влади, викликаний втратою розуму королем Карлом VІ Безумним (1380-1422) і боротьбу за владу феодалів. Боролись дві групи: "партія бургундців" і "партія арманьяків" на чолі з герцогом Орлеанським. Це майже повністю зруйнувало й спустошило Францію. Повстання в Руані і Парижі в 1382 р., "рух тюшенів" у 80-х рр. ХIV ст. в Центральній і Південній Франції проти феодалів, в Парижі в 1413 р.

В 1415 – 1428 рр. англійці захопили північ Франції, осадили Орлеан. Жанна Д’Арк(1429-1431рр.). – спалили англійці. Коронування Карла VII.

Дата добавления: 2015-08-21