Німеччина

За Верденським договором 843 р. Східнофранкська імперія відійшла внуку Карла Великого – Людовіку Німецькому.

Особливістю Німеччини було те, що вона ніколи не входила до складу Риму, а тому вплив його порядків на її розвиток був мінімальним. Вона також не зазнавала руйнівних нападів "варварів". Феодалізм тут розвивався поступово.

Суспільство поділялось на:

- селян: - серви (кріпаки з колишніх рабів -3-х денна панщина в тиждень + оброк);

- кріпаки-общинники (прекаристи), їх більшість – 6 тижнів на рік панщина + натуральну і грошову ренту;

- вільні.

- феодали, церковні і світські, в Х ст. ще не склалась феодальна ієрархія, хоч бенефіціальна система вже існувала. Був також частковий імунітет.

Ще однією особливістю було те, що в Х-ХІ ст. в Німеччині не було умов для централізації країни, за винятком окремих епізодів, коли це було потрібно для агресивних війн чи придушення селян. Феодали були більше зацікавлені в захваті земель сусідніх країн.

Перший король Саксонської династії Генріх І Птахолов (919-936) об’єднав німецькі герцогства в єдине Тевтонське королівство (тевтони – древньогерманське плем’я).

Реформа:

- військова – створив кінноту, зберіг ополчення;

- збудував укріплення (бурги) на кордонах Саксонії і Тюрінгії проти нападів мадярів;

- перейняв їх тактику.

Це дозволило в 933 р. розбити мадярів.

Великі феодали постійно повставали проти короля. В боротьбі з ними Генріх І Птахолов і його син Оттон І (936-973) прагнули опертись на церкву. Зокрема, Оттон І щедро роздавав єпископам і абатам імунні права щодо селян (Оттонівські привілеї). За це він вимагав від них несення військової і державної служби, та, без відому папи, самовільно знімав і призначав єпископів. Але ця "єпископальна політика" успіхів не дала.

Німецька експансія на слов’ян та Італію – хотіли підпорядкувати собі пап, щоб через них підкорити собі духовенство в Німеччині. Оттон І захопив Північну і частину Середньої Італії і в 962 р. коронувався в Римі на імператора. Він створив " Священну Римську імперію німецької нації" (ця назва з’явилась у ХІІ ст.). Ця імперія була досить умовним явищем, оскільки не мала єдиного центру, народи мали різний рівень розвитку, а кожний новий імператор змушений був здобувати корону і владу над Італією новими завойовницькими походами, що виснажували саму Німеччину.

Все це призвело з кінця Х ст. до ослаблення влади імператорів як всередині Німеччини, так в за її межами. Зокрема, спроба короля Генріха IV (1056-1106) через своїх слуг – міністеріалів, перетворити Саксонію в королівський домен шляхом покріпачення вільних селян призвела до повстання 1073-1075 рр. селян і навіть частини феодалів. Придушив. Феодалів вигнав за межі свого домену. Разом з тим, саксонське повстання розкололо феодалів і єпископів на ворожі табори по ставленню до Генріха IV.

Невдовзі після цього загострилась боротьба між папами та імператорами за інвеституру – право призначати єпископів. Папа наполягав, що це має робити або він особисто, або його легати (посланці). Пряма боротьба вибухнула коли папа Григорій VII ("свята сатана") відлучив імператора Генріха ІV від церкви, а той оголосив папу скинутим. Цим скористались феодали і повстали проти Генріха IV і той в січні 1076 р. один поїхав до папи в Каноссу просити пробачення. Прокляття зняли, але це не допомогло Генріху IV. Боротьба продовжувалась ще 50 років і завершилася конкордатом 1122 р. Імператор давав майбутньому єпископу феод, а після цього легат призначав єпископа чи абата.

Ця піввікова боротьба дозволила феодалам зосередити в своїх руках не лише права землевласника, а й в,значній мірі, елементи державної влади. Тобто, в 1-й пол. ХІІ ст. зароджуються передумови створення територіальних князівств, тобто. Економічно і політично обособлені території, на які в ХІІІ ст. розпалась Німеччина. (В інших країнах саме проходили процеси їх централізації). Зокрема, ще в 1170 р. Генріх Лев (Баварія) створив на захоплених землях слов’ян Мекленбургське князівство.

В Німеччині склалась така система державного устрою:

– імператор;

- церковні і світські князі, держателі імперських ленів;

- графи, які тримали імперські лени через посередництво князів;

- "вільні пани" – верхівка дворян та їх васали – лицарі;

- однощитні лицарі не мали права на своїх васалів.

На поч. ХШ ст. територіальні князівства здобули вищу кримінальну юрисдикцію, право чеканки монети, заснування митниць і стягнення податків. Юридично їх права закріпив Фрідрих ІІ (1220-1250), надавши в 1234 р. привілеї не окремим князям, а як жалування всім церковним і світським князям Німеччини. Це було йому потрібно, щоб отримати їх підтримку. Але марно. В середині ХШ ст. Німеччина остаточно роздробилась (в “між царський” період – 1254-1273). Разом з тим, князі хотіли зберегти імператора для боротьби з містами, мирянами та сусідами. Тому в 1273 р. вони обрали імператором князя Рудольфа Габсбургського (1273-1291).

Практично одночасно з цим, князі починають скликати загальноімперські з’їзди – рейхстаги для вирішення важливих питань. Проте, рейхстаг та імператор не мали ніякого виконавчого апарату. Імператор мав лише свій, князівський апарат і військо. В Німеччині не було ні спільного законодавства, ні спільного імперського суду, ні спільних фінансів.

В деяких князівствах існували ландтаги – станово-представницькі органи трьох станів. Але через слабкість міст, вони не могли обмежувати владу князя.

Наймогутніші князі, які отримали право вибирати імператора, стали називатись курфюрстами, тобто – князями-виборцями. Вони ставили на престол лише того князя, який не міг би обмежити їх владу. Тому, як тільки якийсь імператор посилювався, після його смерті нового обирали з іншої династії.

Остаточне юридичне закріплення роздробленість Німеччина отримала в 1356 р. в " Золотій буллі" Карла IV (1347-1378). В королівській грамоті за князями визнавався повний суверенітет: право суду, збору податків, митних зборів, чеканки монети... Узаконювались приватні війни, але не васалів проти сеньйорів.

В кінці 80-х рр. ХV ст. Південно-Західні князівства й імперські міста утворили " Швабський союз" під проводом майнського курфюрста архієпископа Бертольда. На рейхстагах 1495 і 1500 рр. вони оголосили в імперії "земський мир" – заборону внутрішніх воєн, створили загальноімперський суд для розгляду суперечок між князями... Але це не виконувалось.

В 1-й пол. ХVI ст. Німеччину охопила реформація та селянська війна 1525 р. "Швабський союз" відіграв вирішальну роль у її придушенні. Більшість князівств стали протестантами. В результаті міжусобних війн (1618-1648 рр.) Німеччина розпалась більш ніж на 300 самостійних територіальних одиниць, майже незалежних від імператора. За Вестфальським мирним договором (1648 вони отримали право укладати союзи не лише один з одним, а й з іноземними державами. Йде процес централізації і в ХVIIст. в них встановлюється абсолютизм.

Дата добавления: 2015-08-21