Чехословаччина 1945 – 1990 року.

Вступ радянських військ на територію ЧСР привело до утворення у січні 1945 р. Чеської національної ради, а у квітні уряду Національного фронту чехів і словаків, який очолив соціаліст З.Ферлінгер. У нього увійшло 7 комуністів, 3 соціал-демократи, і по 3 від національно-соціалістичної, народної і демократичної партій.

Завершилась антифашистська боротьба у країні Празьким повстанням. Перший післявоєнним президентом країни став Бенеш. Уряд був коаліційним. Влада на місцях перейшла до рук національних комітетів. Уряд національного фронту провів цілий ряд реформ загальнодемократичного характеру. Була конфіскована власність німців, яких за рішенням союзних держав було переселено в Німеччину, і тих, хто співробітничав з фашистами. У Словаччині було остаточно ліквідовано поміщицьке землеволодіння.

У травні 1946 р. відбулись вибори у Законодавчі Збори, на яких КПЧ набрала 38 процентів голосів. 2 червня 1946 р. був сформований коаліційний уряд, який очолив лідер КПЧ К. Готвальд. В уряді комуністи очолили "силові" міністерства і запропонували програму широкої націоналізації. У лютому 1948 р. вони, спираючись на армію, основна частина якої була сформована у СРСР, і на озброєну робітничу міліцію організували "озброєну" маніфестацію з гаслами усунути міністрів-капіталістів з уряду. У результаті збройного тиску 25 лютого 1948 р. з уряду були усунуті не комуністи, а 7 червня Бенеш подав у відставку. 14 червня президентом ЧСР став К.Готвальд – лідер КПЧ. В цей же час відбулось об`єднання соціал-демократів і КПЧ. Таким чином у до влади у Чехословаччині прийшли комуністи.

Доступившись до влади, комуністи взялися до побудови комуністичного суспільства за радянським зразком. На ІХ з`їзді КПЧ у травні 1949 р. був розроблений перший п`ятирічний план (1949-1953 рр.) і був взятий курс на побудову соціалізму.

Перші виступи проти сталінської моделі соціалізму відбулись у 1953 р. особливо в Моравсько-Остравському промисловому районі, але вони не набули такого розмаху як у НДР. Десталінізація, яка почалась після ХХ з`їзду КПРС, у Чехословаччині прийняла чисто косметичні форми. Реабілітація жертв почалась лише у 1962 р. і проводилась непослідовно.

Тим часом економічне становище у країні погіршувалось. У 1963 р. відбувся навіть економічний спад. Хоча у той же час КПЧ проголосила курс на побудову комунізму.

Але реформи здійснювались непослідовно. Проведення реформи привело до активізації реформаторського крила КПЧ, яке піддавало гострій критиці політику Навотного. У січні 1968 р. на пленумі ЦК КПЧ його було усунуто і першим секретарем обрано А.Дубчека. Нові лідери партії розробили широку програму політичних та економічних реформ, покликаних створити нове обличчя соціалізму, як тоді казали "соціалізм з людським обличчям".

Керівництво СРСР та інші союзники поставились до змін у Чехословаччині різко негативно. На зустрічі керівників п`яти країн ОВД (18 серпня 1968 р.) були схвалені оцінки та пропозиції Брежнєва, згідно з якими необхідно покласти край діяльності реформаторів. Обґрунтовуючи необхідність військового втручання у внутрішні справи країни, керівництво КПРС спиралось на лист, з яким звернулись до нього деякі діячі КПЧ з проханням ввести війська та "захистити соціалізм". Атмосферу загострювали повідомлення засобів масової інформації про підготовку контрреволюційного перевороту в ЧССР. 21 серпня «Звернення до народу Чехословаччини» закликало населення дотримуватись спокою і не чинити опору військам вторгнення. Президент Л.Свобода наказав армії не чинити опору.

Незважаючи на це, за перший три дні на вулицях міст загинуло 30 і поранено 300 чоловік. Загалом в результаті вторгнення загинуло 94 і було поранено 345 громадян Чехословаччини. Були втрати і серед радянських солдатів – 11 чол.

В одному з цехів празького заводу ЧКД у Височанах 22 серпня 1968 р. відбувся надзвичайний ХІV з`їзд КПЧ. Були прийняті резолюції і звернення до комуністичних і робітничих партій світу, в яких засуджувалось введення військ ОВД. Вже 23 серпня, згідно з рішенням з`їзду, було проведено загальнонаціональний одногодинний страйк.

У 70-ті роки був проголошений курс на побудову розвинутого соціалізму, що за оцінкою КПЧ, означало поєднання "переваг соціалізму" з НТР, застосування інтенсивних факторів. Така стратегія дала ефект у першій половині 70-х років, але у подальшому темпи зростання економіки уповільнились. Економіка виявилась не пристосованою до змін у технології, що призвело до падіння конкурентоздатності чехословацьких товарів на світовому ринку.

Єдина організація, яка протестувала проти існуючих порядків стала політична група "Хартія-77". Діячі культури і науки, які входили в цю організацію у січні 1977 р. виступили з маніфестом, в якому, посилаючись Загальну декларацію прав людини і Хельсінський заключний акт, вимагали від керівництва ЧССР додержання конституції, звільнення політв`язнів, виведення радянських військ і т.д.

У першій половині 80-х років економічне становище у країні погіршилось. Не виконувались завдання інтенсифікації виробництва. Вітаючи на словах перебудову, яка почалась у СРСР, керівництво ЧССР практично прагнуло зберегти адміністративно-командну систему, хоча у 1987 р. і були здійснені зміни у керівництві (Генеральним секретарем ЦК КПЧ став М.Якеш.).

У 1988-1989 рр. посилилась критика КПЧ з боку опозиції, яка з кожним роком зростала. Але партійне керівництво відмовлялось йти на діалог з опозицією.

Падіння режиму Е.Хонеккера у НДР прискорило розвиток подій. Опозиція організувала цілий ряд маніфестацій з вимогою відмовити КПЧ від керівної ролі, але всі вони розганялись поліцією.

Революційні події, які отримали назву "оксамитової" революції почались 17 листопада 1989 р., коли в міжнародний день студентів на вулиці Праги вийшло майже 50 тис. студентів. Міліція вдалась до жорстоких засобів при розгоні демонстрантів. Це викликало страйк студентів, до яких приєднались театральні діячі і учні професійних училищ і технікумів. Наступного дня за іциативою "Хартії-77" виник "Громадський форум", який об`єднав ряд опозиційних груп. Підтримку "Громадському форуму" надала Соціалістична партія. Найвищої крапки антиурядовий рух досяг 25 листопада, коли на Летенському полі у Празі зібралось 750 тис. чол. Голова католицької церкви в Чехословаччині кардинал Франтішек Томашек заявив, що церква на боці народу.

У керівництві КПЧ були відразу проведені кадрові зміни. Генеральним секретарем ЦК КПЧ став Карел Урбанек. Але це вже не могло врятувати владу КПЧ.

27 листопада Федеральні збори ЧССР виключили з конституції 4 статтю про керівну роль КПЧ. Було прийнято рішення почати переговори про вивід радянських військ (80 тис. чол.) з Чехословаччини. Був утворений уряд на чолі з Маріаном Чалфою.

У кінці 1989 р. президентом країни став Вацлав Гавел – лідер "Хартії-77" і "Громадського форуму". Головою Федеральних зборів став О.Дубчек.

1990 р. став новим етапом у розвитку Чехословаччини. У травні був прийнятий закон про вільне підприємництво, а в червні були проведені перші вільні вибори і сформовано новий уряд, який здійснив радикальні економічні реформи. Восени 1990 р. був прийнятий закон про реституцію: повернення колишнім власникам націоналізованого майна. Була розпочата мала, а згодом і велика приватизація. У цей час загострилась національна проблема. Словацькі політики були не згодні з існуючою формою федерації, і після тривалих переговорів 1 грудня 1990 р. законодавчим порядком був змінений федеральний устрій, переглянута компетенція федеральних і республіканських органів. Змінилась назва країни – вона стала називалась Чехо-Словацькою Федеративною Республікою (ЧСФР).

Розбіжності у поглядах словацьких і чеських політичних сил привело до нового загострення національних проблем. У Словаччина стали домінуючими погляди про повну незалежність республіки. Після довгих переговорів було прийнято рішення про розділ ЧСФР і 1 січня 1993 р. на карті Європи з`явились дві нові держави.

Дата добавления: 2015-08-13