Американська школа історичної етнології

Аж до 90-х років минулого сторіччя етнологічна наука в США розвивалася в рамках еволюціоністського напряму. Але з початком останнього десятиліття XIX століття в Америці зароджується новий напрямок в етнології, засновником якого став великий вчений і громадський діяч Франц Боас (1858-1942). На ім'я свого основоположника цей напрямок получіло назву «школа Боаса», хоча офіційною назвою нового напрямки в історії етнології було «Американська школа історичної етнології».Виникнення нового наукового напрямку в етнології било обумовлено кризовим станом цієї науки, коли ряд учених відкинули панували в ній парадигми і запропонували абсолютно нові підходи до вивчення життя різних народів. Одним з головних ініціаторів перегляду завдань етнології і став Боас. Він відкидав всі традиційні школи етнології (еволюціонізм, диффузіонізм, функціоналізм) як недостаточно універсальні. Перш за все це стосувалося еволюціонізму, тобто вчення про те, що людські істоти, соціальні інстітути і культури розвиваються від нижчих форм до вищих. Фактіческі Боас запропонував створити етнологію абсолютно заново, провозгласів, що всі колишні етнологічні школи мали помилкові посилки і приводили до помилкових висновків. Його ідея полягала в тому, щоб заново накопичувати етнографічні дані, а потім на їх основі робити узагальнення, поступово виробляючи нові методи і нові теорії. Звичайно, метою науки про людину Боас вважав створення целостного уявлення про історію, заснованого на вивченні каждого окремого народу, його мови і культури. Це конкретне вивчення не можна підміняти спрощеними абстрактними схемами, як це робили традиційні школи етнології. Уже в першій своїй принциповій статті «Про завдання етнології» Боас писав, що кінцевою метою цієї науки є побудова єдиної історіі всіх народів; не самих тільки цивілізованих націй, а саме всього людства і всіх періодів його історії, від ледніковой епохи до сучасності. Для цього, вважав він, необхідно вивчити кожен окремий народ в його своєрідності, його культуру і мову. А вже на основі реконструкції всієї історії людства слід виявити всі закони, що керують діяльністю человека. У цьому процесі Боас визнавав наявність загальних законів развітія культури, але закликав до обережності при їх формуліровке, оскільки кожна культура має свій власний, унікальний шлях розвитку.

Науковий авторитет Боаса в американській етнології був необичайно високий; він мав багато учнів і послідовників. З них найбільш відомі К. Уісслер, А. Кребер, А. Гольденвейзер, Р. Лоуи, П. Радін, Л. Уайт. З усієї цієї плеяди відомих вчених, бути може, найпослідовнішим учнем Боаса був Альфред Кребер (1876-1960). У своїх наукових поглядах Кребер послідовно тримався школи Боаса: головний предмет етнології (антропології) - це людська культура, а точніше - культура людських груп. Свої теоретичні погляди з цього питання він вельми обстоятельно виклав у праці «Антропологія» (1912). У ньому він писав, що хоча принципово всі культури світу, колишні і современние, складають один суцільний і нерозривний континуум, ко торий важко ділити на частини, проте склалася традиція ділити всі людські культури на дві категорії: культури народов безписемних і письмових. Етнологія займається ізученіем перше, а історична наука - останніх.

Кребер розумів культуру як систему елементів, зчеплених особливим способом і утворюють цілісність, певну модель, зразок. Форма культури залежить від притаманного їй стилю, який являє собою якийсь особливий відбиток на поведеніі людей, предметах матеріальної культури, особливості которой визначаються, в свою чергу, специфікою духовної культури та її ціннісними орієнтаціями. Кожній культурі притаманна певна домінантна ідея, що підкреслює її видатні досягнення та унікальність.

Особливу роль в теорії Кребера грає поняття «етос» - всеобщее якість культури, що пронизує її, подібно запаху. Етос - це також система ідеалів, цінностей, домінуючих в кожній конкретній культурі і контролюючих поведінку її членів. Етос, таким чином, є квінтесенція ідеальної культури. Серйозний теоретичний інтерес Кребера до проблем культури спонукав його вийти за межі чисто етнологічної тематікі. Одну зі своїх фундаментальних робіт - «Природа культури» - він присвятив історії світової культури, яку рассматрівал у вигляді послідовності культурних моделей в соответствіі з основними етапами - від Стародавнього Сходу до современності. Пізніше, в іншій праці, написаному спільно з К. Клакхон, він остаточно узагальнив і систематизував основні положення свого вчення про культурні моделях.

1.Формування польської народності.

Поляки (самоназва - поляці) - основне населення Польщі. Чи­сельність 38,6 млн. в Польщі (на 1992 рік). У країнах СНД - 1 млн. 151 тис, США - 9,4 млн.(1990р.), Франції - 300 тис, Канаді- 255 тис, Великобританії- 130 тис. Польська мова належить до західної підгрупи слов'янської групи індоєвропейської сім'ї. Письменність - на основі латинського алфавіту. За релігією католики, є протестанти.

Польська народність складалась в процесі формування й розвитку давньопольської держави (10-11 ст.). її основу склали об'єднання західнослов'янських племен полян, слензан, віслян, мазовшан, поморян.

Процес консолідації населення Помор'я з іншими польськими землями був загальмований нестійкістю політичних зв'язків його із давньопольською державою і своєрідністю соціально-економічно­го й культурного розвитку (зокрема тривалим поширенням язичництва). В період феодальної роздрібленості (11-13 ст.) деякі польські землі політично відокремились, але культурні й економічні зв'язки між ними не припинялися. За часів опору німецькій феодальній агресії (13-15 ст.) зміцнилась тенденція до об'єднання польських земель, посилилися зв'язки між ними. В цей же час відбувавася процес гер­манізації захоплених німцями західних і північних земель (Нижньої Силезії, Помо­р'я, Мазовії), особливо посилившийся у 18-19 ст. Утворення в 14-15ст. єдиної польської держави сприяло процесу націо­нальної консолідації поляків, яка активізувалася у 17 ст. У рамках багатонаціональної держави - Речі Посполитої, створеної 1569 р. внаслідок об'єднання з Великим князівством Литовським, відбувався процес консолідації польської нації, який ускладнився з кінця 18 ст. у зв'язку з трьома поділами Речі Посполитої (1772,1793 й 1795) між Росією, Австрією та Прусією й ліквідацію польської державності. На­прикінці 18-19 ст. у піднесенні національ­ної самосвідомості поляків провідну роль відіграли національно-визвольні рухи, зок­рема повстання 1794, 1830-31, 1846,1848 і 1863-64 років; польський народ зберігав свою мову, звичаї, любов до батьківщини. Але політична роздрібленість поляків помітно вплинула на їхню етнічну історію. Ще в 19 ст. зберігалися декілька груп поляків, які відрізнялися діалектами й деякими етнографічними особливостями.З розвитком капіталізму відмінності між цими групами почали зникати. Після Першої світової війни виникла Польська держава, до складу якої не увійшли західнопольські землі. Державне возз'єднання польських земель відбулось лише після Другої світової війни.

Одночасно мали місце значні переміщення населення. В західних районах Великопольщі, в частині Силезії, Помор'я й Мазовії, звідки виїхали німці, серед місцевих поляків оселились поляки з інших регіонів Польщі, СРСР, Югославії, Румунії та західноєвропейських країн. Польща стала моноетнічною країною: з 38,6 млн. чол. - 97,6 % становлять поляки, 1,3% - німці, 0,6% - українці, 0,5% - біло­руси.

2.Матеріальна і духовна культура поляків

Оновною традиційною галуззю господарства Польщі було сільське господарство, передусім культивування зернових. У ранньофеодальну епоху на польських землях існувала перелогова система землекористування. Поле засівали кілька років поспіль, а коли воно втрачало врожайність, обробляли інше, підготовлене. Згодом перейшли - до двопілля і трипілля (ХІІІ ст.).

Культивували просо, пшеницю, овес, ячмінь, жито, пізніше гречку. З XIX ст. почали вирощувати кукурудзу. З бобових поширені горох, боби, сочевиця, квасоля. У феодальний період основною культурою була ріпа, а з XIX ст. - картопля, а також овочеві - капуста, буряк, цибуля, часник, морква, кріп, помідори, огірки тощо. Садівництво - яблуні, груші, сливи, черешні, вишні. В XIX ст. - розведення абрикосів, персиків, грецьких горіхів, порічки, аґрусу, з XX ст. - полуниці, малини. Найдавнішим орним знаряддям було рало- від часів раннього середньовіччя. Плуги - дерев'яні, колісні і безколісні плужиці. Тяглові тварини - воли. Пізніше з'явилися плуги з залізною полицею. В північних та східних районах Польщі основним орним знаряддям була соха з двома полицями. Найпримітивніша борона - у вигляді зрізаної верхівки дерева зустрічалася до кінця XIX ст. Збір врожаю здійснювався серпами та косами. Жниварки з'явились в кінці XIX ст. Молотили ціпами. З кінця XIX використовуються молотарки.

Основні види тваринництва - розведення великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней, коней і домашніх птахів. У старовину з'явилось бортництво; яке проіснувало до кінця ХІХст., згодом бджіл почали розводити на пасіках у вуликах. Давні традиції мало рибальство. Ще XIII ст. у Польщі були відомі професійні групи рибалок, які обслуговували князів, можновладців, церкви, монастирі. Використовувалися різні засоби лову: руками, глушіння та бій палками й камінням, пізніше - вудочками, одно-або двозубцевими остенями, списами, різновидом залізного якоря, знаряддям у вигляді залізного гребеня, плетеними вершами, чотирикутними сітями тощо. Ще в XII ст. селяни полювали на диких птахів, білок, куниць, зайців, вовків, косуль. Існувала особлива категорія людей, які займалися полюванням у феодальних вотчинах.

Використовувалися різні мисливські знаряддя і засоби, наприклад: ями для вовків, турів, зубрів, лосів, оленів. Для вовків робили загорожі у вигляді кіл та спіралей. У лісові водоймища, де купалися олені, вбивали гострі дубові стовпи. На куниць і білок ставили пастки з підпоркою - "вартовим". В XIX ст. вовків, лисиць, ведмедів, куниць почали ловити у залізні капкани (пастки). На птахів ставили сіті. Згодом почала використовуватися вогнепальна зброя. З сільських ремесел здавна поширені: ткацтво, обробка дерева: будівництво житла, бондарство, виготовлення меблів, землеробських знарядь і господарського начиння, плетіння з коріння й гілок дерев.

З VII ст. в Польщі поряд з сільськими поселеннями з'являлися укріплені - зародки майбутніх міст. З XIII ст. у містах Польщі почалося перепланування. Торговий майдан переносився в центр міста. Забудова здійснювалась прямокутними ділянками. В XIV ст. навкруги міст будують кам'яні мури, укріплення. Архітектурні ансамблі міст являють собою зразок художньої майстерності зодчих, наприклад, Краків.

Основні типи старовинних сільських поселень Польщі це: окольниці; вуличні й рядові села; овальниці; однодвірні й малодвірні поселення. У селянських садибах, крім житлового будинку, були приміщення для хліба, для худоби, повітка, сарай для возів, приміщення для обмолоту зерната інші. Житло найчастіше зводили з дерева. Переважала стовпова або зрубна техніка. Найдавнішими були - землянки, напівземлянки або плетені будинки, обмазані глиною. Були два основні типи селянського будинку: 1) з вузьким фасадом; 2)з широким фасадом.

У повсякденному раціоні найбільш поширеним були борошняні юшки, овочеві страви, молоко, картопля. Доповненням до раціону були гриби, ягоди, щавель, горіхи. На Різдво на стіл подають якомога більше страв, щоб й весь рік їх багато було. На Великдень - крашанки, м'ясні страви. Однією з улюблених шляхетських страв вважається бігос, який роб­лять з кислої й свіжої капусти з цибулею, лавровим листом, грибами, м'ясом. Традиційні страви широко побутують і в сучасному харчуванні поляків.

Християнство в Польщі з'явилося у X ст. В 966 р. польський король Мешко І вступив до шлюбу з чеською княжною Дубравкою й разом зі своїм двором прийняв християнство у формі католицизму. Християнська церква запозичила багато язичницьких вірувань, обрядів, увівши їх до складу християнської обрядності. Найбільш святково й зараз відзначаються саме ті свята католицької церкви, які випадають на переломні моменти сільсько­господарського календаря: Новий рік, Різдво, свято св. Яна (24 червня), Великдень, Успіння Богородиці. Поряд з аграр­ним культом існував культ померлих. День 2 листопада - поминання померлих, у всій Польщі - цвинтарі у квітах, вогнях.

Величезну роль у суспільному і культурному житті Польщі відіграє католицька цер­ква. У країні діє 6 архідіоцезій, дві з яких охоплюють територію України і Литви. Цер­ква має 48 вищих духовних семінарій, в тому числі 22 заклади чернечих орденів, мільйон­ними тиражами виходять понад 12 католицьких газет і журналів. Греко-католиків у Польщі близько 400 тис, понад 1%(в основному українці). Од­нак греко-католицька церква фактично не має власної організаційної структури.

Православні, серед яких також більшість українців, становлять 2,63% населення. Священики об'єднані в чотири єпископії на чолі з митрополитом Варшавським; протестанти, переважно німці, належать до лютеранської євангелічної церкви. Інші протестанти нечисленні. Мусульмани (близько 3 тис.) живуть найбільше у Білостоцькому воєводстві, представники іудаїзму (2 тис.) - у містах.

3.Поляки в Україні.

З давніх-давен поляки селилися на українських землях. За часів Ярослава Муд­рого в XI ст. вони займали місцевості вздовж р. Рось. їхнє організоване пересе­лення в Україну почалося XIV ст і особливо після Люблінської (1569) та Берестейської (1596) уній, коли українські землі опинились у складі Речі Посполитої. Тоді посилилося соціальне, національне та релігійне гноблення українського населення, частина якого була полонізована.

Після приєднання України до Росії там зберігалися маєтки польської шляхти і залишилися польські поселення. Три поділи Польщі у XVIII ст. (1772,1793 та 1795) за участю Росії сприяли міграції поляків в Україну.

В Україні у 1897р. тоді проживало понад 2 млн. поляків, що становило 4,5% всього населення. Більшість їх мешкала на Правобережжі та Галичині.

В Україні проживали різні етног­рафічні і соціальні групи поляків:

· Мазури - етнографічна група з Мазовії

· Магнати.

· Ходачкова шляхта - орендарі, заставники (віддавали гроші пану за користу­вання землею), дворжани (службовці при дворі феодала). Дрібна польська шляхта. Всі переважно католики.

· Офіціалісти - державні службовці, додержувалися польських звичаїв, носили лише польський одяг. Католики.

· Околична шляхта, яка прийняла пр­вослав'я. Сюди належали як поляки, що попали в Україну ще до Люблінської Унії, так і українці - нащадки знатних фамілій, полонізовані в XVII - XVIII ст.

За даними перепису 1926 р. - в Україні налічувалося 467,4 тис поляків (третє місце за чисельністю після росіян та євреїв). Більшість поляків мешка­ла у сільській місцевості (80,3%) і лише 19,7% у містах.

Дата добавления: 2015-08-13