Адміністративні процедури

Як вже зазначалося, адміністративнийпорядок передбачений для вирішення певних категорій спорів. Якщо брати сферу промислової власності, то такі спори виникають, переважно, на стадії набуття прав на об'єкти промислової власності, зокрема, на винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо. Адміністративний порядок має ряд позитивних особливостей, головні з яких – простота і оперативність розгляду справ, що створює об'єктивні можливості для швидкого відновлення порушених прав.

Адміністративний порядок розгляду спорів у сфері промислової власності здійснюється на основі спеціальної проце­дури, яка є більш спрощеною у порівнянні з цивільним судо­чинством та не передбачає здійснення деяких процесуальних дій, що притаманні останньому. Так, не передбачається обов'язкова участь заінтересованих осіб та їхніх представників при розгляді справи. Не є обов'язковим колегіальний розгляд спору. Серед доказів по справі, що розглядається в адміністративному порядку, не є обов'язковими показання свідків. Факти, що роблять можли­вим визначення наявності або відсутності правопорушення при розгляді спорів в адміністративному порядку, встановлюють­ся поясненнями сторін, третіх осіб, службових осіб та грома­дян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів.

Особи, які залучаються до участі в адміністративному про­вадженні справи з правовідносин інтелектуальної власності, не попереджаються про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень.

Головна ж особливість полягає у тому, що відомчі органи, які розглядають справу, не користуються тією мірою автономності, яка надана судам. У своїх діях вони керуються не лише чинним законодавством, але й загальними директивами і конкретними вказівками органів управління.

В адміністративному порядку захисту прав інтелектуальної власності беруть участь органи державної влади, уповноважені спеціальним законодавством на застосування процедур адміністративного характеру. До таких органів можна віднести Антимонопольний комітет України, Міністерство внутрішніх справ України, Державну митну службу України, Державний департамент інтелектуальної власності МОН України та інші органи.

Зокрема, при Держдепартаменті інтелектуальної власності створено Апеляційну палату як колегіальний орган, який розглядає в адміністративному порядку заперечення проти рішень Держдепартаменту щодо набуття прав на об'єкти права інтелектуальної власності та заяви про визнання знаків для товарів і послуг добре відомими в Україні.

Слід зауважити, що при застосуванні адміністративних процедур з метою захисту порушених прав і законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності визначальне місце займають запобіжні заходи, які дозволяють виявити, зафіксувати та припинити порушення. Відповідно до норм міжнародного законодавства можна вимагати застосування заходів примусу до того, як почнеться розгляд справи в суді, і навіть до того, як відбудеться порушення. Ці заходи покликані виконати винятково важливу роль, дозволяючи як не допустити здійснення незаконного діяння, так і зберегти докази, майно або матеріали справи. У світовій практиці досить рідким явищем є випадки пред'явлення позовів про порушення прав інтелектуальної власності (зокрема, авторських або суміжних прав) без попередньої вимоги про застосування заходів примусу (у вигляді проведення попереджувальних або охоронних заходів).

Предметом примусових заходів, їх призначенням виступають, по-перше, заходи, спрямовані на збереження майна: а) для того, щоб перешкодити здійсненню незаконних дій або ж щоб їх припинити; б) для того, щоб гарантувати виконання судового рішення й в) для того, щоб зберегти або попередити правопорушення; по-друге, заходи, спрямовані на збереження доказів. Зрозуміло, що коли є підозри або докази, що акти піратства відбуваються, корисно вжити заходів примусу без змагального розгляду – незалежно від того, чи це передбачуваний порушник або треті особи.

Вживання запобіжних заходів передбачено у ряді спеціальних законів України з питань інтелектуальної власності. Наприклад, практично у всіх положеннях Закону України "Про авторське право і суміжні права" щодо виду заходів примусу як би вже заздалегідь презумується доведеність факту порушення авторського права, у той час як застосування самих заходів спрямовано здебільше на збір доказів, що підтверджують таке порушення.

Можливість застосування запобіжних заходів при порушенні авторського або суміжних прав випливає також з положень ст. 432 ЦК України.

Згідно з частиною другою ст. 432 ЦК суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення про:

- застосування негайних (невідкладних) заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

- зупинення пропуску через митний кордон товарної продукції (насіння або садивного матеріалу), імпорт та експорт якої здійснюється з порушенням прав інтелектуальної власності на зареєстрований сорт рослин;

- вилучення у відповідного суб'єкта підприємництва насіння (садивного матеріалу) зареєстрованого сорту рослин, виготовленого або введеного у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності на нього;

- вилучення у суб'єкта господарювання, що порушує таке право, матеріалів та знарядь, які використовувались переважно для виробництва насіння (садивного матеріалу) зареєстрованого сорту з порушенням прав інтелектуальної власності на нього, з метою його введення у цивільний оборот;

- застосування до суб'єкта господарювання, що порушує зазначене право, разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання сорту рослин, розмір якого визначається відповідно до закону з урахуванням вини зазначеного суб'єкта підприємництва та інших обставин, що мають істотне значення;

- опублікування в засобах масової інформації відомостей щодо порушення прав інтелектуальної власності на зареєстрований сорт рослин та змісту такого порушення, достатнього для сприйняття заінтересованими особами.

Якщо звернутися до закордонного досвіду щодо правового регулювання подібних процедур, то до примусових заходів без змагального розгляду належать заходи наступного характеру:

- накладення арешту або секвестру (заборона або обмеження права користуватися яким-небудь майном за рішенням державних органів) на піратські екземпляри, предмети й засоби, які використовувалися для їхнього випуску або додання їм товарного виду;

- інвентаризація, опис і накладення секвестру на один з контрафактних екземплярів. Якщо це є неможливим у силу їхніх особливих властивостей, то це можна замінити фотографіями вилучених екземплярів, зробленими під всіма необхідними ракурсами, з метою його адекватного визначення без завдання їм шкоди в присутності експертів, що виконують процесуальну дію;

- опечатування приміщень, де виготовляють, доводять до товарного вигляду або зберігають контрафактні екземпляри;

- розпорядження тому, хто зберігає ці предмети, надати наступні дані:

1) прізвище й місце проживання того, хто їх йому замовив, продав або передав, і дата замовлення, продажу або ж передачі із пред'явленням бланка замовлення, рахунки або квитанції про відповідну доставку;

2) кількість витрачених і проданих одиниць і їхню ціну, з наданням рахунку або квитанції про відповідний продаж;

3) відомості про осіб, яким він продав або передав ці екземпляри,

4) накладення арешту або секвестру на документи або бухгалтерські книги, що належать до контрафактних примірників;

5) у розпорядженні повинен бути наказ припинити дії, які ведуть до пред'явлення позову, під страхом застосування каральної пені (астрентів), не кажучи про можливість залучення до відповідальності за неповагу до суду й ризик, якому піддається той, у відношенні кого відданий припис.

Підсумовуючи, слід зазначити, що завданням державної політики у сфері захисту інтелектуальної власності є впровадження комплексного підходу до правового регулювання та відпрацювання узгоджених правових механізмів захисту прав інтелектуальної власності з метою виявлення та усунення існуючих проблем. За останні роки було здійснено ряд заходів щодо комплексного вирішення завдань із підвищення рівня правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності, створення ефективних механізмів правозастосовної практики. Такі заходи стосувалися закладення правових механізмів захисту прав інтелектуальної власності як в адміністративному, так і в судовому порядку. Водночас існує цілий ряд проблем, які вимагають не лише подальшого вирішення на рівні законодавчого регулювання, але й на рівні вдосконалення правозастосовної практики, збільшення ролі громадськості у залученні до процесів реалізації, у тому числі, захисту прав і законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності.

Використана література:

1. Андрощук Г.А., Работягова Л.И. Патентное право: правовая охрана изобретений: Учеб. пособие: 2 –е изд. перераб. и доп. – К.: МАУП, 2001.

2. Андрощук Г.А., Крайнев П.П, Кавасс И. Право интеллектуальной собственности: торговые аспекты. Науч-практ.изд. – К.: Издательский Дом "Ин Юре", 2000.

3. Андрощук Г.А. Судові органи патентної юрисдикції зарубіжних країн // Судоустрій і судочинство. - 2005.- № 1.

4. Господарське судочинство в Україні: Суд. практика. Захист прав інтелектуальної власності / Упоряд. В.С. Москаленко (кер.) та ін.; Від.ред Д.М. Притика. –К.: Концерн "Видавничій Дім "Ін Юре", 2004.

5. Жаров В.О. Захист права інтелектуальної власності: Навч. посібник – К.: ЗАТ "Інститут інтелектуальної власності і права", 2006.

6. Жаров В.О. Інтелектуальна власність в Україні: правові аспекти набуття, здійснення та захисту прав: Монографія. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2000.

7. Загальна теорія цивільного права: Підручник / О.А. Підопригора, Д.В. Боброва, О.В. Дзера та ін.; За ред. О.А. Підопригори і Д.В. Бобрової. – К.: Вища шк., 1992.

8. Конституція України: Офіц. вид. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2004.

9. Коваль А.М. Кримінальна відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав: теорія та практика. – К.: Видавництво "Юстиніан", 2005.

10. Мурадьян Э.М. Истина как проблема судебного права. – М.: Былина, 2002. – С. 29.

11. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2-х т. – 2-е вид., перероб. і доп. / За ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2006.

12. Право інтелектуальної власності: Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України / За заг.ред. М.В. Паладія, Н.М. Мироненко, В.О. Жарова. – К.: Парламентське вид-во, 2006.

13. Право інтелектуальної власності: Академ. курс / За ред. О.П. Орлюк, О.Д. Свя­тоцького. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2007.

14. Правове регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності: галузеві аспекти: Монографія / Кол. авторів: О.П. Орлюк, О.Д. Святоцький, Т.С. Демченко, В.М. Крижна, О.О. Штефан та ін.; Кер.авт. колективу, наук.ред. О.П. Орлюк. – К.: НДІ інтелектуальної власності АПрН України, 2006.

15. Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. – С. 53.

16. Рассахитская Н.А. Проблемы специализации гражданско-процессуальной деятельности // Проблемы доступности и эффективности правосудия в арбитражном и гражданском судопроизводстве: Материалы Всероссийской научно-практ. конференции. – М.: Лиджист, 2001. – С. 212.

17. Штефан О.О. Позовне провадження у справах з авторських і суміжних правовідносин у цивільному судочинстві України: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 2000.

Дата добавления: 2015-08-13