Формування збалансованого страхового портфеля. Відбір ризиків. Тарифна політика. Перестрахування як метод забезпечення фінансової надійності.

З метою формування збалансованого с. портфелю у процесі андеррайтингу необхідно слідкувати за тим, щоб не відбувалось кумуляції ризику (настання с. випадку по одному ДС веде до настання с. випадків по ін. ДС, або концентрація ризику на окремій території, що може призвести до катастрофіч. збитків, наприклад, внаслідок повені чи землетрусу), щоб забезпечувалась диверсифікація ризиків, та недопущення підвищення рівня збитковості, або взагалі перевищення можливих виплат над надходженням с. премій.

Крім того, андеррайтинг має сприяти зменшенню ризику по конкретному ДС, що у свою чергу також впливає на збалансованість с. портфелю, шляхом визначення оптимальних як для страхувальника так і для страховика умов ДС.

Відбір ризиків — операція, яку здійснює страхова компанія при укладанні договору страхування для вирішення проблеми в кожному конкретному випадку: приймати або відхиляти ризик, поданий до страхового забезпечення. Страховик при цьому керується власними критеріями і нормами укладання договорів. Наприклад, при особистому страхуванні основним фактором відбору ризиків є стан здоров'я застрахованого, але важливі й інші фактори, що впливають на рішення про прийняття або неприйняття ризиків: професія, захоплення, моральні якості, матеріальні засоби, які має майбутній страхувальник. Існують різні методи відбору ризиків, але основа цієї операції — достовірна і своєчасна інформація про об'єкт страхування і ризики, пов'язані з ним. Наприклад, при страхуванні життя деякі компанії при ухваленні рішення обмежуються одержанням анкетних даних, інші — потребують проведення медичного огляду (огляди) майбутнього застрахованого.

Після ідентифікації ризику страхувальником і страховиком сторони приступають до узгодження обсягу покриття. З цією метою необхідно здійснити оцінку ризику, тобто оцінку можливості (частоти) настання небезпеки, прогнозування можливості рівня втрат і, виходячи з цього, визначення їх вартісного розміру.

Найнижчий рівень мають збитки, що відрізняються невеликим розміром, але високою частотою. Такі характеристики визначають їх відносну передбачуваність. Середній рівень — це збитки менш часті, але більш серйозні за розмірами. Верхній шар — збитки катастрофічні. Вони трапляються рідко, але серйозність їх така, що ставить під загрозу життєздатність підприємства Звичайно кількісну оцінку ризику здійснюють на основі методів математичної статистики. їх використання залежить від сфери, галузі, виду підприємницької діяльності. Коли ризикоцінено, можна зробити перехід до процесу управління ризиком.

Фінансування ризику — виділення коштів для самострахування, взаємного страхування і страхування з метою захисту майнових інтересів при настанні визначених подій.

Фінансування ризику за рахунок грошових фондів, сформованих страховиками зі сплачених страхувальниками внесків (страхових премій), є найкращим, тому що носить менш витратний характер. Страхування ймовірних втрат служить не тільки надійним захистом, але й підвищує відповідальність керівників підприємств, примушуючи їх серйозно ставитися до розробки і прийняття поточних рішень, регулярно проводити превентивні захисні заходи у відповідності зі страховим контрактом.

Але фінансування ризиків через страхування не завжди застосовуємо в ситуаціях, із якими зіштовхуються виробничі підприємства. Це, насамперед, притаманно для підприємств, що освоюють нові види продукції або нові технології, тому що страхові компанії ще не мають у своєму розпорядженні статистичних даних, необхідних для проведення акту-арних розрахунків, і тому не страхують ці види ризиків.

Вибір дій для зниження ризику варто починати зі з'ясування того, чи є даний фактор ризику предметом страхування, чи ні. При ризику, який не страхується, переходять до розгляду інших методів нейтралізації ризику.

Переваги страхування особливо можна відчути тільки при настанні страхового випадку з ризику, що забезпечений страховим захистом, тому що страхування пов'язано з компенсацією збитку.

Тарифна політика страховика — цілеспрямована діяльність страховика щодо встановлення, впорядкування й уточнення страхових тарифів в інтересах розвитку страхування та забезпечення прибутковості.

Формуючи тарифну політику, страховик прагне вирішити подвійне завдання: при мінімальних тарифах, досяжних для широкого кола страхувальників, забезпечити достатній обсяг страхової відповідальності. Це зумовлює дотримання страховиком таких принципів формування тарифної політики, як:

— еквівалентність страхових відносин, тобто нетто-ставки повинні максимально відповідати ймовірності шкоди;

— доступність тарифів для широкого кола страхувальників;

— стабільність тарифів протягом певного періоду;

— розширення обсягу страхової відповідальності в межах чинних тарифів;

— самоокупність і рентабельність страхових операцій.

страхується підприємницький ризик самого страховика: він укладає договір страхування із страхувальником, за що одержує від нього відповідну страхову премію, і потім «підстраховує» себе на випадок виплати, розділивши ризик з перестраховиком і сплативши перестрахувальну премію (можливе утримання з перестраховика перестрахувальної комісії).

Процес передачі ризику в перестрахування називається перестрахувальною цесією. Страховик (страхова компанія), який бере на себе ризик за договором страхування і передає його у перестрахування, іменується перестрахувальником, а приймаючий – перестраховиком.

Законодавство допускає послідовне укладання двох або кількох договорів перестрахування: взявши на себе ризик першого страховика – перестрахувальника, перестраховик у свою чергу може передати його іншому перестраховику і далі по ланцюжку. При цьому кожний перестрахувальник може передавати ризик повністю або частково, залишаючи собі частину ризику – так зване власне утримання.

Дата добавления: 2015-08-10