Страхування відповідальності за забруднення довкілля.

Забруднення — це викид та нагромадження шкідливих речовин в обсязі, який не може більше поглинатися навколишнім середовищем. Забруднення можна класифікувати на випадкові, на ті, що настали в результаті непередбачених подій, та на навмисні. Страхування відповідальності за шкоду, заподіювану навколишньому середовищу, базується сьогодні на таких умовах:
· компенсувати страхувальникові усі суми, присуджені за законом постраждалим третім особам у зв’язку з настанням страхового випадку. До суми компенсацій вносяться також судові витрати;
· страхуванням покриваються лише випадкові забруднення. Навмисні дії або помилки, які можуть збільшити ймовірність шкоди третім особам, страхуванням виключаються;
· суми штрафів не включаються у страхове покриття.

Винятки з договору страхування. Формулювання винятків можуть варіюватись у кожному конкретному випадку. Поліси страхування відповідальності за екологічні забруднення не покривають шкоди внаслідок навмисного порушення страхувальником законодавчих актів, постанов, розпоряджень та інших нормативних документів, що регулюють питання екології.
Строк страхування. Хоч договір укладається на рік, розуміється продовження його в того самого страховика. Через високі страхові премії, великі адміністративні витрати при розробці умов страхування та укладанні договору чи програми превентивних заходів та здійсненні контролю і страховикові, і страхувальникові вигідно партнерство на строк не менш як 5— 10 років.
Територіальні межі страхування. Географічні ліміти чітко обумовлюються, особливо в разі використання транспортних засобів, наприклад при перевезенні шкідливих речовин.

Ринок екологічного страхування в нашій країні тільки починає розвиватися і проводиться в добровільній формі.

Відповідальність за забруднення довкілля виникає як юридичний наслідок викиду шкідливих речовин, що забруднюють атмосферу, водні і земельні ресурси. Ця відповідальність базується на законодавстві кожної конкретної країни щодо охорони навколишнього природного середовища.

Основна мета такого страхування полягає у компенсації шкоди за позовами, висунутими третіми особами за шкоду, заподіяну їх здоров’ю та майну внаслідок забруднення довкілля з вини страхувальника.

Страхування відповідальності за забруднення довкілля базується сьогодні на таких умовах:

• компенсувати страхувальникові усі суми, присуджені за законом постраждалим третім особам у зв’язку з настанням страхового випад­ку. До суми компенсацій вносяться також судові витрати;

• страхуванням покриваються лише випадкові забруднення. Нав­мисні дії або помилки, які можуть збільшити ймовірність шкоди тре­тім особам, страхуванням виключаються;

• суми штрафів не включаються у страхове покриття.

Договір укладається терміном на рік, але передбачається продовження його в того самого страховика, бо і страховикові, і страхувальникові вигідно партнерство на строк не менш як 5-10 років.

Територіальні межі чітко обумо­влюються, особливо в разі використання транспортних засобів, напри­клад при перевезенні шкідливих речовин.

Страховики обмежують мак­симальну відповідальність грошовою сумою та періодом часу. Висока вартість страхування не дозволяє придбати страхування з великими лімітами.

Страхове покриття надасться для відшкодування збитку третім особам. Тому страховик не відшкодовує витрати страхувальникові на превентивні заходи або на очищення його власного майна. Проте компенсуються витрати третіх осіб щодо мінімізації збитку, прийняті після настання нещасного ви­падку.

Необхідність і сутність перестрахування, стан і перспективи його розвитку. Суб'єкти перестрахування. Ринки перестрахування. Вимоги, що ставляться до перестрахування ризиків у нерезидентів.

В період індустріалізації та науково-технічної революції ризики нестримно примножуються, а це, у свою чергу, збільшує як кількість, так і розміри збитків.

Якщо страхова компанія утримуватиме на своїй відповідальності ризики з високою страховою вартістю, то можлива ситуація, коли створені страхові резерви не відповідатимуть ступеню ризику і в разі настання страхової події компанія не зможе виконати своїх фінан­сових зобов'язань. Страховій компанії загрожують також великі збит­ки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій терито­рії.

Отже, потреба в перестрахуванні виникає за таких обставин.

Ø Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком. До цієї кате­горії згідно з правилом, прийнятим ЄС, належать підприємства, що відповідають двом з трьох наведених далі умов:

• сума балансу перевищує 6,2 млн екю;

• товарообіг більший за 12,8 млн екю за рік;

• число зайнятих понад 250 осіб.

Ø Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

Ø Перевищується середня частота збитків.

Перестрахування – це страхування одним страховиком (цвден-том, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика).

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перєстрахо-виком договір про перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, – ретроцесіонарієм.

Перестра­ховуючи дорогі ризики часто звертаються до послуг брокерів.

За свої послуги (представлення клієнта; консультування; ведення переговорів; розподіл ризиків) брокер отримує комісію (10-15% нетто-премії).

При проведенні перестрахувальних операцій спира­ються на ті самі принципи, що й при страхуванні.

Стра­ховик передає перестраховику частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди.

Існують такі види комісій:

Оригінальна комісія – відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в перестраховувальній цесії.

Перестраховувальна комісія – відрахування з премії на користь ретроцедента. Використовується при ретроцесії.

Брокерська комісія – відрахування з премії на користь брокера.

Страховик (цедент) має також право на тантьсму — комісію 'з при­бутку, що його перестраховик може отримати за результатами прохо­дження договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку Із суми чистого прибутку, який отримує перестрахову вальна компанія.

Цедент - страховик, що передає за плату частину прийнятого за договором зі страхувальником ризику на перестрахування іншому страховику або професійному перестраховику.

Цесія - процес передання застрахованого ризику в перестрахування.

Перестраховик - страхова організація, яка приймає об¢єкти в перестрахування. Компанія, яка здійсн. виключно операції з перестрахування, називається професійним перестраховиком.

Ретроцесія - процес подальшої передачі раніше прийнятих у перестрахування ризиків іншим перестраховикам. Ретроцесія досягається дробленням великих ризиків, розподілом відповідальності між дедалі більшою кількістю страховиків.

Сліп - страховий документ, що використовується для попереднього розміщення ризику. Містить дані про цедента, короткий опис ризику, страхову суму, умови страхування і перестрахування, ставку премії, власне утримання цедента тощо.

Власне утримання - обгрунтований рівень страхової суми, в межах якої страховик залишає на своїй відповідальності частину страхових ризиків, а решту передає на престрахування. Це частина ризику, яку залишає собі страховик згідно зі своїми фінансовими можливостями.

Комісія – узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання договорів страхування.

Тантьєма - комісія з отриманого прибутку, яку перестраховик щорічно виплачує цедентові за наслідками проходження договорів перестрахування.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника.

Перестрахування - це система економічних відносин, в процесі яких страховик, приймаючи на страхування ризики, передає повністю або частково відповідальність по них на узгоджених умовах іншим страховикам з метою створення збалансованого портфеля договорів страхування, забезпечення фінансової стійкості і рентабельності страхових операцій. Об'єктом перестрахувальних операцій є майнова ситуація в даному

страховому товаристві, що виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав чи обов'язків, що витікають з укладених цедентом договорів страхування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з операціями перестрахування, які підписані цедентом відносно передачі ризиків. Страховик не зобов'язаний повідомляти страхувальника про свій намір передати взяті ризики повністю або частково в перестрахування. Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл ризику, завдяки чому відбувається кількісне і якісне вирівнювання портфеля. зважаючи на стан страхового ринку України, можна назвати плюси та мінуси страхової діяльності. Серед позитивних моментів – стійка тенденція до зростання капіталу, обсягів активів, зобов‘язань страховиків, що є необхідною умовою їх стабільного функціонування та розвитку. Однак актуальним залишаються проблеми підвищення рівнів капіталізації та ліквідності активів, платоспроможності, поліпшення якості страхових послуг, активів і пасивів, та збільшення обсягів інвестування реального сектора економіки.

Дата добавления: 2015-08-10