Зонування національних природних парків

Національні природні парки мають загальнодержавне значення і є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами. До їхніх завдань належить збереження, відтворення і ефективне використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливе природоохоронне, оздоровче, історико-культурне, наукове, освітнє та естетичне значення.

В Україні при зонуванні національних природних парків виділяють чотири зони: заповідну, зону регульованої та стаціонарної рекреації і господарську зони.

Заповідна зона, як і у випадку біосферного заповідника призначена для охорони, збереження та відновлення найбільш цінних природних комплексів.

Зона регульованої рекреації грає роль захисту для заповідної зони, оберігає її від негативного впливу людини чи природних чинників, а також слугує для регулювання рекреаційного навантаження. Зона регульованої рекреації, як і буферна зона, в ідеалі оточує заповідну зону. Ширина такої оточуючої смуги має бути не меншу 1 кілометра, але площа зони регульованої рекреації не має перевищувати площі заповідної зони. До зони регульованої рекреації належать території, які мають рекреаційне, еколого-освітнє, культурно-виховне та науково-пізнавальне значення. У цій зоні є екологічні стежки, а також маршрути екологічного туризму та постійних екскурсій. У той же час тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство і мисливство. Дозволяється ведення господарства, але за умови, якщо воно не здійснює негативний вплив на екосистеми.

Зона стаціонарної рекреації слугує для розміщення готелів, кемпінгів, інших об’єктів рекреаційної інфраструктури. Зона стаціонарної рекреації межує із зоною регульованої рекреації та господарської зоною і є найменшою за площею серед усіх зон національного природного парку. Вона не може перевищувати 10% національного природного парку. Іноді зона стаціонарної рекреації межує із заповідною зоною, якщо вона на межі із заповідною зоною представлена природними ділянками не менше одного кілометра.

Господарська зона призначена для проведення на її території господарської діяльності з метою виконання покладених на парк завдань. Також на території господарської зони можуть розміщуватися населені пункти і відповідно землі інших землевласників та землекористувачів. Господарська діяльність має здійснюватися з додержанням вимог охорони довкілля. Господарська зона може оточувати зони регульованої та стаціонарної рекреації, а її розміри змінюються в залежності від потреб, які виникають.

Трохи про розміри... Розміри заповідної зони в НПП також залежать від регіону, де знаходиться парк, та стану природних територій даного регіону. У екологічно стабільних регіонах та на мало порушених територіях площа заповідного ядра складає більше третини від усієї площі; у екологічно мало стабільних та середньо порушених природних територіях – більше 20% від усієї площі; в екологічно нестабільних та сильно порушених природних територіях – 15% від загальної площі національного природного парку або 10% від площі його природних територій.

Важливо те, що функціональне зонування національного природного парку, як і біосферного заповідника, є передумовою його подальшого розвитку, збереження біорізноманіття та раціонального природокористування. Власне зонування НПП здійснюється з метою забезпечення таких функцій: збереження біорізноманіття, забезпечення наукової, еколого-освітньої, культурно-виховної, рекреаційної діяльності та раціонального, екологічно-збалансованого природокористування.

Підсумовуючи, слід зазначити, що розробку зонування доцільно починати вже із самого початку проектування природно-заповідної території. Для забезпечення якісного зонування необхідно дослідити природні комплекси майбутньої природно-заповідної території, провести ряд наукових досліджень з метою визначення необхідного природоохоронного режиму для певних типів екосистем. Крім цього, при розробці зонування важливо залучати усіх зацікавлених сторін і особливо спілкуватися із місцевим населенням. Це забезпечить уникнення конфліктів у майбутньому. Зонування біосферних заповідників та національних парків є надзвичайно важливим сьогодні, адже біосферні заповідники сприяють забезпеченню сталого розвитку регіону, а національні природні парки виконують різноманітні функції, для забезпечення яких необхідним є впровадження кваліфікованого зонування. Щодо туристичної діяльності, то вона не забороняється і розвивається у буферній зоні біосферних заповідників, зонах регульованої та стаціонарної рекреації у національних та регіонально-ландшафтних природних парках. У природних заповідниках туристична діяльність не дозволяється.

42/Серед інших спеціальних принципів міжнародного права навколишнього середовища слід відзначити:
- принцип неприпустимості нанесення транскордонного збитку;
- принцип екологічно обгрунтованого раціонального використання природних ресурсів;
- принцип неприпустимості радіоактивного забруднення навколишнього середовища;
- принцип заборони воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище;
- принцип міжнародно-правової відповідальності держав за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу;
- принцип захисту екологічних систем Світового океану.
Формулювання всіх цих принципів, з одного боку, говорять самі
за себе, з іншого - на розвиток ряду з них ухвалені спеціальні міжнародно-правові акти (наприклад, Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 p., або Європейська конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 p.).
Поряд із цим, щодо принципу захисту екологічних систем Світового океану варто дати невеликий коментар.
З одного боку, Світовий океан являє собою одне ціле, з іншого - він розділений на цілком визначені, чітко окреслені простори, де діють надто відмінні один від одного правові режими (наприклад, територіальне море, економічні зони, відкриті моря). Що стосується територіального моря й економічних зон, то вони в економічному відношенні повністю перебувають під безпосереднім контролем-і відповідальністю прибережних держав, у той час як води відкритого моря є простором, у якому діє міжнародний правовий режим і який розглядається як спільна спадщина людства, і внаслідок цього має використовуватися на його благо.
З огляду на це і беручи до уваги те, що цей простір надто великий і займає близько 40 % поверхні нашої планети, здається дещо нелогічним, що в умовах величезного значення вод відкритого моря у вирішенні загальної екологічної проблеми світового океану і дуже детальної правової регламентації його правового статусу і режиму, серед основних принципів, що регулюють використання вод відкритого моря, немає принципу, який би стояв на сторожі його екологічного захисту. У цьому виявляється певна нелогічність. У загальному плані, відносно всього Світового океану, принцип екологічного захисту є, а що стосується вод відкритого моря, де він необхідний насамперед, то тут увага на екологічний захист формулюванням спеціального принципу не акцентується.

Дата добавления: 2015-08-09