Зонування біосферних заповідників

Біосферні заповідники мають міжнародне значення і є природоохоронними, науково-дослідними установами. Вони створюються з метою збереження найбільш типових природних комплексів, підвищення екологічної освіти та забезпечення збалансованого розвитку регіонів.

Згідно з законом України „Про природно–заповідний фонд” під час зонування біосферних заповідників виділяється три головні зони: заповідна (природне ядро), буферна зона та зона антропогенних ландшафтів. У свою чергу відповідно до Севільської стратегії біосферних резерватів зона антропогенних ландшафтів визначається як перехідна або транзитна зона, але її суть лишається тією ж. Слід зазначити, що біосферні резервати за своєю суттю є аналогічними біосферним заповідникам і можуть створюватися на основі природних заповідників або національних природних парків.

Заповідна зона може складатися з одного або декількох ядер і є основною частиною біосферного заповідника. Вона призначена для охорони, збереження та відновлення найменш порушених природних комплексів. Тут можна проводити лише науково–освітню діяльність за умови, що вона не шкодить природним комплексам. Відвідування заповідної зони туристами не дозволяється. Мінімальна площа заповідної території при крупно мозаїчній структурі має бути не менше 1000 га. Також можуть ще виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких належать регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища. Тобто загадані категорії ПЗФ можуть входити до біосферного заповідника. Зона регульованого заповідного режиму виділяється тоді, коли абсолютно заповідний режим призводить до негативних впливів на заповідні екосистем. Наприклад, якщо ми хочемо зберегти луки, то для цього є необхідним сінокосіння або випасання худоби. Якщо ж ми просто так лишимо луки, то є велика ймовірність заростання чагарниками. У той же час, сінокосіння та випасання теж мають регулюватися, бути помірними і не шкодити збереженню природи.

Ділянки особливо цінних екосистем можуть бути і поза межами заповідної зони. У разі наявності таких ділянок у зоні антропогенних ландшафтів вони оточуються ділянками буферної зони.

Буферна зона зазвичай оточує ядра і слугує для їхньої охорони та нейтралізації діяльності, яка відбувається у перехідній зоні або зоні антропогенних ландшафтів. Саме наявність буферної зони має унеможливлювати контакт заповідної та перехідної зон, що є надзвичайно важливим для збереження біорізноманіття природних ядер. Ширина буферної зони не може бути меншою одного кілометра. У буферній зоні може відбуватися екоосвітня, екотуристична діяльність, а також прикладні та фундаментальні дослідження.

У свою чергу в перехідній зоні або зоні антропогенних ландшафтів вже є населені пункти, відбувається традиційна сільськогосподарська та інші види діяльності (лісокористування, водокористування). Вона слугує для забезпечення раціонального використання природних ресурсів. ЗАЛ оточує буферну зону, не має обмежень у просторі, адже її розміри можуть змінюватися відповідно до потреб.

Трохи про розміри... Розміри заповідної зони відрізняються залежно від стану екосистем та регіону, в якому виділяється заповідне ядро. Так, у відносно екологічно стабільних регіонах та мало порушених екосистемах заповідне ядро становить не менше 50% території біосферного заповідника або 75% від площі його природних територій; у екологічно мало стабільних та середньо порушених природних територіях – 40% від усієї площі; в екологічно нестабільних та сильно порушених природних територіях – не менше третини загальної площі або 25% від площі природних територій.

Структура усіх трьох зон спочатку була задумана як серія концентричних кіл. Однак, далеко не завжди так відбувається внаслідок певних місцевих умов та потреб.

Дата добавления: 2015-08-09