Особливості перебігу ВІЛ-інфекції у дітей

ВІЛ-інфекція - захворювання, викликане вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), яке відноситься до інфекцій з повільним перебігом та тривалим латентним (безсимптомним чи малосимптомним) періодом. У латентний період вірус імунодефіциту людини знаходиться переважно у лімфоцитах (так званих CD4+ клітинах), розмножується в них, руйнує їх, виходить у плазму крові, уражаючи нові клітини.

Руйнування CD4+ клітин веде до зниження імунітету. У людини з імунодефіцитом розвиваються опортуністичні інфекції - хвороби, спричинені умовнопатогенною мікрофлорою, здатною викликати захворювання тільки у людей зі зниженим імунітетом. Стадія хвороби, що характеризується суттєвим зниженням кількості CD4+ клітин (нижче 200 кл/мкл) і супроводжується розвитком опортуністичних інфекцій називається СНІДом. Це - термінальна (заключна) фаза захворювання.

Латентний період у деяких дітей при перинатальному інфікуванні ВІЛ буває коротким: перші ознаки хвороби виявляються у 3-9 місяців. На ранніх етапах захворювання для дітей характерні повільні темпи фізичного розвитку, відставання маси тіла і росту, збільшення лімфатичних вузлів (лімфаденопатія). Розвиток СНІДу протягом перших двох років життя спостерігається у 14-25% дітей, інфікованих перинатально. У 54% таких дітей СНІД діагностується до 4-річного віку. У решти дітей клінічні прояви СНІДу розвиваються повільно: у ряді випадків симптоми хвороби не спостерігають протягом 8-10 років.

Специфічне лікування антиретровірусними препаратами зменшує кількість копій вірусу в крові (вірусне навантаження), що призводить до підвищення кількості CD4+ клітин, поліпшує імунний захист організму, віддаляє розвиток опортуністичних інфекцій. Таке лікування може суттєво продовжити життя дитини.

Уточнення діагнозу ВІЛ-інфекції у дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками

Зараження дитини вірусом імунодефіциту людини від інфікованої матері відбувається у 8-41% випадків, у 92-59% діти залишаються неінфікованими. Дуже важливо вчасно уточнити ВІЛ-статус дитини, тобто інфікована дитина вірусом імунодефіциту, чи ні.

У всіх дорослих ВІЛ-інфікованих людей через 3 місяці від моменту зараження в крові з'являються антитіла (імуноглобуліни) до ВІЛ, вони зберігаються у крові протягом всього життя. Під час вагітності у ВІЛ-інфікованих жінок антитіла (імуноглобуліни класу G) проникають через плаценту до плоду. У всіх дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками, протягом перших 9-18 місяців життя у крові визначаються материнські антитіла до ВІЛ.

Антитіла до ВІЛ визначають серологічними методами - імуноферментним аналізом (ІФА) та імунним блотом (ІБ). ІФА дозволяє виявляти сумарні антитіла до ВІЛ у сироватці крові. Ця якісна реакція є першим етапом обстеження на ВІЛ. Тест дуже чутливий, але він може давати удавано позитивні та удавано негативні реакції. Позитивні в ІФА зразки крові обов'язково піддають експертному підтверджуючому дослідженню за допомогою імунного блоту (western blot). Імунний блот дозволяє визначати антитіла до окремих білків ВІЛ.

У дитини, народженої ВІЛ-інфікованою жінкою, перше дослідження на антитіла до ВІЛ (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. N 2026 (2026-98-п) проводять у пуповинній крові відразу після народження. В Україні відповідно до чинного законодавства всі діти, в крові яких виявлено антитіла до ВІЛ, вважаються ВІЛ-інфікованими.

Надалі дослідження крові дитини на антитіла до ВІЛ проводяться кожні 3 місяці до 18 місяців життя або до одержання двох негативних відповідей (у віці до 18 місяців).

- Позитивні серологічні тести у дитини до 18 міс. не підтверджують наявність ВІЛ-інфекції, його ВІЛ-статус залишається не уточненим.

- Позитивні серологічні тести у дитини після 18 міс. остаточно підтверджують діагноз ВІЛ-інфекції.

- Два негативних серологічних аналізи, зроблені з інтервалом 3 місяці у віці від 6 до 18 міс. або 1 негативний аналіз у віці старше 18 міс. дозволяють вважати дитину неінфікованою.

- При інфікуванні через кров чи статевим шляхом позитивний результат у ІФА, підтверджений імунним блотом, є основним методом діагностики ВІЛ-інфекції.

Визначення в крові вірусу або його генетичного матеріалу - антигену р24, ДНК ВІЛ за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) - дозволяють встановити факт інфікування дитини вже у першому півріччі життя, проте таке дослідження в Україні мало поширено. Дитина вважається ВІЛ-інфікованою, якщо у неї виявлені антитіла до ВІЛ чи вона народжена ВІЛ-інфікованою матір'ю, а також отримані позитивні результати (але не дослідження пуповидної крові) у 2 незалежних дослідженнях антигену ВІЛ р24 чи ПЛР ДНК ВІЛ. Найбільш достовірний результат ПЛР (якісна реакція) одержують при дослідженні крові дитини у віці 4-6 міс. і старше (чутливість 100%).

Організація перебування ВІЛ-інфікованих дітей та дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками, в організованих колективах

Для оптимізації надання медичної, психологічної та соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим та народженим ВІЛ-інфікованими жінками дітям рекомендується організовувати окремі групи чи колективи для таких дітей. Доцільність створення окремих колективів обумовлена тим, що ці діти мають потребу в особливій медичній допомозі, догляді, харчуванні, вихованні та психологічній підтримці.

ВІЛ-інфіковані діти без клінічних проявів захворювання або зі слабко вираженою симптоматикою можуть перебувати в дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах різних типів (у тому числі в будинках дитини, дитячих будинках і школах-інтернатах):

- спільно з іншими дітьми, якщо кількість ВІЛ-інфікованих дітей чи дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями (до уточнення діагнозу), менше 6 осіб у групі.

- в окремих групах, якщо кількість ВІЛ-інфікованих дітей чи дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками (до уточнення діагнозу), більше шести.

- у випадку, коли загальна кількість таких дітей більше 50, пропонується виділити для утримання їх окремий дошкільний навчальний заклад, в т.ч. будинок дитини, дитячий будинок або інший заклад.

- ВІЛ-інфіковані діти шкільного віку можуть перебувати на загальних засадах у школах-інтернатах санаторного типу. Якщо кількість таких дітей у класі досягає 15 осіб, їх виділяють в окремий клас.

Медичний працівник навчально-виховного закладу (як закритого, так і відкритого типу) повинен щодня проводити огляд ВІЛ-інфікованих дітей і, при виявленні у них гострих захворювань або уражень шкіри (які не можуть бути закриті пов'язкою або заклеєні пластиром) чи слизових оболонок, відокремлювати таких дітей від колективу. Для цього в будинках дитини, дитячих будинках і школах-інтернатах варто передбачити окремий ізолятор чи карантинне відділення для хворих ВІЛ-інфікованих дітей.

Питання про направлення ВІЛ-інфікованих дітей з сімей, а також дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування до дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, у т.ч. будинку дитини, дитячого будинку, дитячого будинку-інтернату, школи-інтернату, тощо, вирішується за поданням територіального центру профілактики і боротьби зі СНІДом або комісією у складі дитячого лікаря-інфекціоніста, лікаря-педіатра та завідуючого поліклінічним відділенням лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання дитини.

Перед направленням дитини до навчального закладу спеціалісту територіального центру профілактики і боротьби зі СНІДом, лікарю-інфекціоністу або епідеміологу необхідно провести бесіду-роз'яснення щодо перебування ВІЛ-інфікованих дітей та догляду за ними з персоналом закладу.

Батьків (опікунів) попереджують про те, що перебування їхньої дитини в дитячому колективі підвищує ризик його захворювання на будь-яку інфекцію з тяжкими ускладненнями через імунодефіцитний стан.

Дата добавления: 2015-08-18