Драчинський Теофіл Миколайович

Драчинський Теофіл Миколайович Народився12 лютого 1862 року Погорилівка, Австро-Угорщина Національністьукраїнець Віросповіданняправославний ГромадянствоRumania. gif Румунія Рід діяльності священик Відомийосвітній та громадський діяч Помер21 червня 1929 року. Мамаївці  

Теофіл Миколайович Драчинський –

(12 лютого 1862 року, село Погорилівка

21 червня 1929 року, Мамаївці) –

громадський, культурний і освітній

діяч Буковини. Був активним учасником

українського національного руху на

Буковині в кінці ХІХ – першій половині

ХХ століття разом з такими видатними діячами як Володимир Залозецький,

о. Євген Семак, Василь Сімович, Теодот Галіп, Лев Когут. Народився у сім'ї священика Миколи Драчинського 12 лютого 1862 року. Це підтверджує запис у церковній «Книзі народжених» (1803-1866 рр., том 1) села Погорилівка, яка сьогодні зберігається в сільському музеї. Мати Гликерія із раннього дитинства прививала синові любов до науки, рідної землі, а батько Микола, перебуваючи постійно в колі селян, намагався й Теофілові передати простоту спілкування, щирість у стосунках з простими людьми.

Згодом родина Драчинських переїхала до сусіднього села Товтри. Тут ще більше зростає культурно- просвітницька діяльність сім'ї Драчинських. 1 листопада 1868 року в домі Драчинських владика Василь Продан благословив створення товариства «Руська Бесіда», яке стає на захист буковинського народу. Свого часу це товариство відіграло велику роль у суспільно-політичному житті Буковини. Воно стало ластівкою в розвитку освіти і культури краю.

Вихований на кращих традиціях родини, Теофіл Драчинський вирішив продовжувати справу життя свого батька. Він навчається в Сучаві та Чернівцях і в 1885 році дістає парафію в Руськім Банилові, а з 1889 року по 1892 рік Драчинський – душпастир карної установи в Станіславі.

У 1892 році він повертається до села Товтри, де проживає до 1912 року. Згодом був направлений у Нові Мамаївці Кіцманського району. З відкритою душею, священик дуже швидко здобув повагу серед товаришів і любов серед парафіян, для яких він був щирим порадником і духовним батьком.

Пригноблення буковинців у часи панування Австро-Угорщини викликало спротив серед тих, кому доля рідного народу не була байдужою. Є. Пігуляк, М. Галіп, О. Купченко, Т. Бриндзан – уродженець села Товтри, ̶ це люди, з якими Теофіл Драчинський співпрацював у товаристві «Український народний дім» у Чернівцях.

У 1907 році утворилося ще одне товариство – «Православна академія», біля витоків якого теж стояв уродженець Погорилівки Теофіл Драчинський. Воно відігравало велику роль в релігійно-освітньому житті молоді, гуртуючи студентів-богословів. Майбутні священики їздили по селах з духовними бесідами, концертами, організовували змістовне дозвілля молоді. За мету ставилося підняти національну свідомість селян. Згадане товариство видавало ще й журнал «Канделя». В роки Першої світової війни отець Теофіл Драчинський з Омеляном Поповичем відновлюють у Відні газету «Буковина».

Драчинського любити і поважали друзі. У Дніпровськім деканаті його вибрали навіть проти волі консисторії своїм протоєрейським асистентом. На останніх виборах вийшов отець Теофіл послом, обраний переважною більшістю заступниками українського священицтва. Великий прихильник школи Драчинський не міг бути осторонь вчительства. Як член шкільної повітової ради, працює на користь школи і вчительства, за що здобув велику повагу. Майбутнє українського народу він вбачає в просвіті і науці. Для того й підтримує бурси та інші просвітні установи щедрими внесками, посилає за свій кошт сільських хлопців до середніх шкіл та гімназій на навчання.

Драчинський був безкорисливим діячем на народній ниві, за що й був нагороджений золотим хрестом та одержав звання віце-маршалка краю.

Життєвий шлях Теофіла Драчинського завершився 21 червня 1929 року в Мамаївцях, де він до останнього дня був священиком. Там і похований у родинній гробниці. У некролозі, надрукованому в ілюстрованому календарі «Порада й розвага», йшлося: «Відійшов від нас віце-маршалок, протопресвітер і парох у Нових Мамаївцях о. Теофіл Драчинський. Один по одному відходять від нас ті, що клали угольні камені до нашої будівлі на Буковині, що клали основи до українського національного життя».

Як бачимо, національна свідомість наших прадідів спалахнула з маленької іскорки, як тоді казали, «з каганця»,що його запалили свідомі діячі національного відродження, засновники «Руської Бесіди». Ця маленька іскорка переросла в «велике огнище»,яке існувало понад сім десятиліть. Ці сім десятиліть були «епохою національного відродження» Буковини. Адже завдяки діяльності товариства «Руська Бесіда» та інших,які утворились на її основі, був піднятий рівень освіти, життя буковинців, а головне, «визріло» почуття самовизначення. І завдяки їхній важкій, наполегливій, титанській праці,ми живемо у новій незалежній державі і твердо знаємо,що ми ̶ українці! І горді цим! І за все ми щиро вдячні їм. Їхні подвиги ми пам'ятатимемо завжди, а їхні імена ніколи не струться з нашої пам'яті.

Перших першопрохідців високо шанують і пам’ятають у селі Товтри. Товтрівчани горді тим, що саме на їхній землі вперше пролунав заклик до згуртування просвітителів.

У 1968 році у селі Товтри відбулось велике свято – 100-річчя з дня створення першого просвітницького вогника – товариства «Руська Бесіда». Так цього дня в будинку культури був проведений святковий концерт. Перед присутніми виступали: шкільний учнівський хор та фольклорний колектив «Товтряни». На вечорі присвяченому діяльності «Руської Бесіди» ділились спогадами: 85-ти літня Софія Дущак, Ганна Мякота. Сільський поет,етнограф Дмитро Бугайчук розповів про дослідження діяльності товариства «Руська Бесіда». У Товтрах впродовж багатьох років діяв драматичний гурток, керувало яким подружжя Катерина та Теодор Радейчуки, а також славилися сільський та церковний хори, танцювальний колектив. Культурно-просвітницькі заходи проводилися на толоці,лісовій галявині,в стодолах, оборогах… Танцювальним гуртом керував Василь Бойчук. У репертуарі були різні танці. Та щоб задовольнити пануючу владу(австрійську, а потім румунську)виконували «Зітцен польку»,яку танцювали зі стільцями, «Гора-Маре», «Триндахір-польку»,але в основному,глядачів зачаровували буковинські: «Косарі», «Аркан», «Гайдучок», «Буковинська полька», «Краков'як» та інші. Танець «Сербин» хлопці виконували з приспівом:

̶ Ой, Сербине, Сербиночку,візьми мене за жіночку.

̶ Узяв би тя, та сибою.

̶ Маєш брата до розбою.

̶ Зчаруй брата рідненького,

̶ Будеш мати миленького.

̶ Ліпше тобов погордую,

̶ Свого брата не зчарую.

Варто віддати шану колишнім товтрянським калфам – Степану Кінащуку, Івану Бойчуку, Василю Шкварчуку, які у свій час організовували культурно-просвітницькі заходи.

Про значний внесок просвітянина, релігійного і політичного діяча, посла від Буковини до сейму у Відні, вихідця з села Теофіла Драчинського і його родини присутні дізналися від старшокласника Дмитра Спіжавки.

Згадали й про сільських священиків Василя Фарлієвича, який за свої кошти видав книгу псалмів тисячним тиражем і офірував громаді, та Миколу Драчинського.

До їх могил було поставлено квіти, і вшановано їхню пам'ять хвилиною мовчання.

І так щороку збираються товтряни в пам’ятний день 1 листопада і гомонять,згадують тих хто боровся за наші свободи, за світле майбутнє Буковини. А все заради нащадків своїх!

Вчені,культурні діячі, освітяни Буковини завдячують станом сьогоднішнього високого рівня в своїх галузях саме невтомним першопрохідцям,які пробивачись крізь «тьму» вивели нас на світлий путь відродження. Тому створення «Руської Бесіди» в Чернівцях мало велике значення для Буковини. Саме життя змушувало задуматися над своєю історією, нацією, над майбутнім життям народу, який населяв тоді наш край.

Всім було зрозуміло, що тільки будучи незалежними, ми зможемо створити державу наших мрій – вільну, незалежну і соборну Україну, з якою буде рахуватися весь світ. І тільки завдяки спільності дій вони досягли своєї мети. Тож єднаймося і ми та спільно відроджуймо духовні здобутки наших славних попередників,і збережім їх для нащадків своїх, для прийдешніх поколінь.

Дата добавления: 2015-08-18