Розділ 2. Характеристика видів трудового договору

2.1 Контракт один з видів трудового договору.

Контракт (від лат. сontractus) — угода, що має законну силу, між двома і більше сторонами про вчинення чи невчинення певних дій. Контракт є синонімом поняття «договір», що застосовується в цивільних, господарських, сімейних та трудових відносинах

Контракт у трудовому праві за юридичною природою — це угода про працю; від звичайного трудового договору відрізняється тим, що:

— завжди укладається в письмовій формі;

— у ньому можуть установлюватися додаткові (крім тих, які зазначені в трудовому законодавстві) підстави щодо його розірвання;

— зазвичай має строковий характер;

— при його розірванні (відповідно до Положення про порядок укладення контракту при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170) можливе й відшкодування моральної шкоди;

— сфера його застосування визначається законами України.

Особливість контракту в його спеціальному цільовому призначенні як регулятора трудових відносин на ринку праці й робочої сили.

Як особлива форма трудового договору, контракт регулює не лише трудові, а й тісно пов’язані з ними інші суспільні відносини — соціально-побутові та економічні. Таким чином, порівняно з традиційним трудовим договором контракт охоплює ширше коло правовідносин.

Упровадження контрактної форми в трудових правовідносинах обумовлено прагненням роботодавців залучати до роботи найкваліфікованіших і творчо найактивніших працівників, а також захищати більшою мірою проти законодавства власні інтереси. Ця форма трудового договору дає можливість раціональніше регулювати чисельність та якісний склад персоналу, поліпшувати структуру зайнятості, в разі потреби додатково залучати кваліфікованих працівників зі сторони.

Перевага контракту перед звичайним трудовим договором полягає в тому, що контракт дає змогу максимально індивідуалізувати кожну конкретну угоду про працю, наповнити її специфічним змістом: детально регламентувати права та обов’язки сторін, режим праці й відпочинку, соціально-побутові умови, форму й розмір винагороди за роботу та інші додаткові умови.

Частиною третьою статті 21 КЗпП контракт визначається як особлива форма трудового договору, в якому терміни його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (разом з матеріальною), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання трудового договору, зокрема й довгострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Трудовий контракт, як і трудовий договір, — це вольовий двосторонній акт, угода двох суб’єктів, спрямована на виникнення трудових відносин. Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП сторонами трудового договору, а отже, і контракту є працівник і роботодавець.

Таким чином, однією стороною всіх видів трудових договорів незмінно виступає громадянин, що реалізує своє право на працю укладанням договору (ст. 2 КЗпП) і набуває статусу працівника. Працівник повинен особисто виконувати покладені на себе трудові обов’язки. Їх не можна здійснювати через представника.

Серед працівників, з якими відповідно до законів дозволяється укладати трудовий контракт, вирізняється особлива категорія працівників — керівники державних підприємств, з якими, на відміну від інших категорій працівників, законодавство передбачає укладення трудового контракту.

Другою стороною трудового контракту є роботодавець. Згідно зі статтею 21 КЗпП — це власник підприємства чи уповноважений ним орган або фізична особа. Працівник укладає трудовий контракт з власником тоді, коли власник безпосередньо управляє своїм майном. На укладення трудових договорів (контрактів) власник підприємства може уповноважувати відповідний орган. Скажімо, таким органом, уповноваженим державою як власником, є відповідний центральний орган виконавчої влади (міністерство, відомство), який укладає трудові контракти з керівниками підпорядкованих цьому органові підприємств. В інших випадках роботодавцем, а отже стороною контракту виступає саме підприємство, а керівник підприємства, укладаючи трудові договори (контракти) з працівниками цього підприємства, є лише його представником та діє від його імені.

Звернути увагу

Підписання сторонами контракту є правовою підставою для видання наказу (розпорядження) про прийняття працівника на роботу з дати, установленої в контракті за згодою сторін.

Контракт можна укладати на строк, який сторони зазвичай управі визначати самостійно. Тобто контракт може бути укладений як на визначений строк, установлений за погодженням сторін, так і на невизначений строк. Водночас для окремих категорій працівників законодавством прямо вказується строк, на який може бути укладено контракт. Зокрема, у пункті 3 Положення про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що перебуває в державній власності, мовиться, що контракт може бути укладений на строк від одного до п’яти років. Слід зазначити, що ця постанова поширилася й на інші категорії працівників, з якими відповідно до законів може укладатися трудовий контракт

До контракту, крім основних, зазвичай включаються і додаткові (факультативні) умови. До таких умов належать, скажімо, домовленість про: надання працівникові службового транспортного засобу, роботу за сумісництвом, випробовування при прийнятті на роботу, встановлення неповного робочого часу, перепідготовку, навчання інших професій (спеціальностей), підвищення кваліфікації, надання додаткової відпустки, режим робочого часу й час відпочинку, додаткові, попри ті, що передбачені законодавством і колективним договором, обов’язки та взаємна відповідальність сторін, додаткові, тих попри ті, які встановлені законодавством, підстави припинення та розірвання контракту тощо. У контракті також можуть обумовлюватися й соціально-побутові умови, скажімо, забезпечення житлом чи поліпшення житлових умов, продаж акцій за номінальною вартістю, встановлення доплат до соціальних допомог, захист від інфляційних процесів тощо.

Контракт повинен містити зобов’язання роботодавця щодо компенсації моральної та матеріальної шкоди, заподіяної працівникові у випадку дострокового розірвання контракту за ініціативою:

— працівника — в разі невиконання чи неналежного виконання роботодавцем зобов’язань, передбачених контрактом;

— роботодавця — в разі, коли підстави розірвання контракту не передбачені чинним законодавством чи контрактом.

При цьому бажано, щоб були визначені не тільки розміри моральної та матеріальної шкоди, а й обов’язковість їх збільшення (наприклад, на коефіцієнт фактичного підвищення заробітної плати відповідно до рішень уряду).

У контракті можуть бути передбачені й інші пільги та компенсації, не встановлені чинним законодавством, за рахунок коштів роботодавця, а також встановлено додаткові гарантії працівникові на випадок дострокового припинення контракту з незалежних від працівника причин.

Тобто контракт може містити будь-які факультативні умови, що не суперечать чинному законодавству та спрямовані на стимулювання продуктивності праці, створення належного виробничого побуту, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, соціально-побутових запитів працівників та їх родин, та інші умови, потрібні для виконання прийнятих сторонами зобов’язань, з урахуванням специфіки виробництва й фінансових можливостей підприємства.

Контрактом не можуть передбачатися умови, що стосуються змін порядку вирішення індивідуальних трудових спорів і застосування стосовно працівника повної матеріальної відповідальності.

Змінювати умови контракту сторони можуть лише за взаємною домовленістю. Роботодавець не має права вимагати від працівника виконувати роботу, не передбачену контрактом (ст. 31 КЗпП). Не можна також без згоди працівника переводити його на роботу, не обумовлену контрактом (частина перша ст. 32 КЗпП). Якщо згода є, до контракту вносяться відповідні зміни і доповнення, які оформлюють так само, як і контракт.

Роботодавець зобов’язаний забезпечувати конфіденційність умов контракту. Особи, які за посадовими обов’язками мають доступ до інформації, що міститься в контракті, не мають права її розголошувати. Вимоги конфіденційності не поширюються на умови контракту, що регулюються чинним законодавством, та щодо органів, які контролюють їх додержання.

2.2 Договір про сезонну і тимчасову роботу

Трудовий договір із сезонними працівниками — це договір, що уладається із працівниками на певний період (сезон) для виконання певного виду робіт із переліку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 року № 278 (Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 2167 (2167-99-п) від 29.11.99 N 1895 (1895-2002-п) від 12.12.2002 N 35 (35-2012-п) від 25.01.2012)

До сезонних робіт і сезонних галузей належать:

1. Лісова промисловість і лісове господарство.

Добування живиці, барасу і ялинкової сірки.

Заготівля пневого осмолу.

Заготівля лика.

Лісокультурні роботи — підготовка ґрунту, посів і садіння лісу, догляд за лісовими культурами, робота в лісорозсадниках.

лісосозахисні і протипожежні роботи — боротьба зі шкідниками і хворобами лісу, прокладання мінералізованих смуг, чергування на пожежних вежах, наземне пожежне патрулювання лісів.

Заготівля насіння.

збирарання і переробка харчових продуктів лісу.

польові лісовпорядні роботи.

2.Торф'яна промисловість.

болотяно-підготовчі роботи.

Добування, сушіння та збирання торфу.

ремонт і обслуговування технологічного обладнання в польових їй пах.

3.Сільське господарство.

Робота в овочівництві, садівництві, виноградарстві, буряківницттві, хмелярстві, на вирощуванні і збиранні картоплі, тютюну, кор­мів, баштанних культур, лікарських рослин. Робота на інкубаторно-і птахівничих та міжгосподарських інкубаторних станціях.

4 Переробні галузі промисловості.

Робота на підприємствах переробки плодоовочевої продукції. робота на підприємствах цукрової галузі промисловості. Первинне виноробство.

5Санаторно-курортні заклади і заклади відпочинку. Роботи,

повязані з санаторно-курортним обслуговуванням хворих і відпо-

чиваючиху санаторно-курортних закладах і закладах відпочинку.

6. Транспортно-дорожній комплекс.

Авіаційні роботи в сільському та лісовому господарствах.

Сезонними вважаються роботи, які внаслідок природних або кліматичних умов виконуються не цілий рік, а протягом певногоперіоду(сезону), що не перевищує шести місяців.

Особи, які приймаються на сезонні роботи, повинні бути попепопереджені про це при укладенні трудового договору. У наказі (розпорядженні) про прийом на роботу повинно бути зазначено, що цей працівник приймається на сезонну роботу.На працівників, зайнятих на сезонних роботах, поширюється законодавство про працю.

Особливості роботи сезонних працівників установлено Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 вересня 1974 року № 310 «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах». Трудовий договір, укладений із сезонними працівниками має такі особливості:

- не може укладатися на строк, що перевищує тривалість сезону який у свою чергу не може перевищувати шести місяців;

- даний вид робіт має бути визначений у списку сезонних робіт затвердженому Кабміном;

- сезонним працівникам при прийнятті на роботу не встановлюється випробування;

- працівники, зайняті на сезонних роботах, мають право розірвати трудовий договір, попередивши власника або уповновважений ним орган у письмовій формі за три дні;

можуть бути додаткові підстави розірвання, у порівнянні з підставами, перерахованими у КЗпП України, трудового договору із сезонними працівниками, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (у випадку призупинення. робіт на підприємстві, в установі, організації на строк більше двох тижнів із причин виробничого характеру або скорочення! обсягу робіт, у випадку відсутності працівника на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності більше одного місяця).

Тимчасовими працівниками вважаються працівники, прийняті на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутнього працівника (за яким зберігається місце роботи, посада) — на строк до чотирьох місяців. У наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу вказується строк, на який приймається цей працівник.

На тимчасових працівників поширюється законодавство про працю, а особливості їхньої роботи встановлені Указом Президій Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників та службовців» від 24 вересня 1974 року № 311.

Особливості трудового договору з тимчасовими працівниками:

- тимчасовим працівникам при прийнятті на роботу не встановлюється випробування;

- встановлено особливі умови розірвання такого трудового договору з ініціативи працівника (повинен попередити власника або уповноважений ним орган у письмовій формі за три дні);

- існують додаткові, у порівнянні з перерахованими у КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи

власника або уповноваженого ним органу (у випадку призупи­нення робіт на підприємстві, в установі, організації на строк більше одного тижня із причин виробничого характеру або скорочення обсягу робіт, у випадку відсутності на роботі внаслі­док тимчасової непрацездатності більше двох тижнів підряд).

2.3 Договір про роботу за сумісництвом

У п. 1 «Положення про умови роботи за сумісництвом працівники державних підприємств, установ, організацій», затвердженогоНаказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства фінансів в України від 28 червня 1993 року № 43 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року за № 76), дається таке визначення: «Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом». Для роботи за сумісництвом згода власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібна. Така новела в тру­довому законодавстві пояснюється насамперед умовами ринкових відносин, коли зростає мобільність робочої сили, з'являється ри­нок праці й альтернативні джерела доходів. Поширення вторинної зайнятості пояснюється й низькою вартістю робочої сили, різким зниженням матеріального рівня працівників. Заробітна плата не забезпечує простого відновлення робочої сили. Це породжує праг­нення більше працювати, щоб одержати більший заробіток для задоволення необхідних життєвих потреб. Робота за сумісництвом стає звичайним явищем, що може негативно впливати на стан здоров'я працюючих, а тому їхні трудові права варто надійно захищати.

Законодавець останнім часом змінює своє ставлення до сумісництва. Замість усіляких обмежень сумісництва він приймає нормативні акти, що створюють більші можливості для роботи за сумісництвом, за винятком випадків, коли воно може порушити інтереси окремих підприємств, завдати шкоди здоров'ю працівників. Разом з тим, відповідно до п. 4 Положення від 28 червня 1993 року, керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій і т.д.) і їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної й творчої діяльності). У п. 2 цього акта встановлено, що обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ і організацій разом із профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров'я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюється на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок. Окрім цього нормативного акта, є й інші закони, які забороняють сумісництво особам, що виконують важливі державні функції. Згідно зі ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» забороняє сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, установах і організаціях, а також із будь-яким підприємництвом, за винятком наукової й педагогічної діяльності. Згідно зі ст. 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках. Суддю за його заявою може бути відряджено для роботи у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Національній школі суддів України зі збереженням заробітку за основним місцем роботи.

Згідно ст. 3 Закону України «Про статус народного депутата України»

1. Народний депутат не має права:

1) бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади;

2) мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі;

3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;

4) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов'язків народного депутата час;

5) залучатись як експерт органами у кримінальному провадженні, а також займатися адвокатською діяльністю;

6) входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку.

2. Народний депутат зобов'язаний додержуватись інших вимог та обмежень, які встановлюються законом.

3. Народний депутат, призначений (обраний) на посаду, що є несумісною з депутатським мандатом, і повноваження якого не припинено в установленому законом порядку, допускається до виконання обов'язків за такою посадою не раніше дня подання ним до Верховної Ради України заяви про складення повноважень народного депутата України.

Закон України «Про державну службу» забороняє державним службовцям займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де вони працюють, а також виконувати роботу на умовах сумісництва, крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики.

Дата добавления: 2015-08-18