Основний зміст теми

Програмний зміст

На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазнавав якісних змін під впливом різних чинників: соціально-економічних відносин, рівня розвитку виробництва, науки, техніки і культури, розвитку освіти та педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство перед школою.

Зміст освіти визначають такі нормативні документи, як навчальний план, навчальна програма, підручник і навчальний посібник.

складником навчально-виховного процесу є контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів чи студентів.

Мета:

· Ознайомитися зі змістом освіти і контролем навчання.

· З’ясувати основні документи змісту освіти.

· Виявити, які вимоги існують до контролю навчання.

План

1. Поняття про зміст освіти.

2. Державні нормативні документи, які відображають зміст освіти в школі.

3. Програмоване навчання.

4. Контроль навчання.

Основні поняття і ключові слова: зміст освіти, державний стандарт, навчальний план, навчальна програма, підручник, навчальний посібник, програмоване навчання, дистанційне навчання, контроль навчання.

Основний зміст теми

1. Поняття про зміст освіти.

Зміст освіти - система наукових знань, умінь І навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових І фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазнавав якісних змін під впливом різних чинників: соціально-економічних відносин, рівня розвитку виробництва, науки, техніки і культури, розвитку освіти та педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство перед школою.

В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до визначення змісту освіти. Наприкінці XVIII - в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної освіти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоцільно давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності.

Її прибічники вважали за необхідне вивчення латинської та грецької мов, математики, які, на їхню думку, тренували розум учнів.

Цю теорію було покладено в основу змісту класичної освіти в гімназіях. Помітний вплив теорії формальної освіти і в сучасних французьких ліцеях, покликаних давати "загальну культуру за допомогою тренування мислення".

З розвитком капіталізму, потребою озброєння людей практично корисними знаннями, з'явилася й набула розвитку теорія матеріальної освіти, згідно з якою головним критерієм визначення змісту освіти є практичне значення, а не розвиваючий характер знань, її прихильники вважали, що в процесі засвоєння корисних знань здійснюватиметься розвиток мислення і розумових здібностей учнів, озброєння їх методами наукового пізнання.

Відповідно до Закону України "Про освіту" система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Встановлено й відповідні освітні рівні: початкова освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. До освітньо-кваліфікаційних рівнів віднесено такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр; спеціаліст, магістр.

Система освіти в Україні будується згідно з принципами, сформульованими у ст. 6 Закону України "Про освіту", зокрема: доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв'язок зі світовою і національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і спадкоємність системи освіти; неперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Зважаючи на завдання всебічного розвитку особистості й потребу вдосконалення освіти в сучасній національній школі, у процесі формування змісту освіти виходять з того, що загальна освіта покликана давати знання, що сприяють розвитку мислення, і знання, потрібні для життя, які можна застосовувати у практичній трудовій діяльності.

Вагомого значення для української національної школи набуває оновлення її змісту відповідно до прийнятих державних документів про школу і державні стандарти освіти. Залежно від мети і характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.

Зміст освіти полягає у забезпеченні передання та засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до довколишнього світу, інших людей.

Зміст освіти повинен відповідати соціальному замовленню суспільства (завданням всебічного розвитку людини), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні можливості процесу навчання (закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціальне детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції навчальних предметів, що вивчаються в школі.

У Державній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття") окреслено стратегію розвитку освіти на найближчі роки і на перспективу, визначено курс на створення життєздатної системи неперервного навчання й виховання, забезпечення можливості духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як вищої цінності нації. Передбачено такі основні шляхи реформування загальної середньої освіти: визначення державних стандартів усіх рівнів загальної середньої освіти; визначення змісту загальноосвітньої підготовки і відповідних базових дисциплін, упровадження інтегрального і варіантного принципів навчання; реформування структури загальноосвітніх навчально-виховних закладів відповідно до рівнів освіти та потреб регіонів; кооперація загальноосвітніх навчально-виховних закладів з вищими навчальними закладами; розвиток мережі загальноосвітніх навчально-виховних закладів, заснованих на різних формах власності; формування мережі навчально-виховних закладів з дво-, трирічними термінами навчання загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та професійного спрямування; наукове та методичне забезпечення загальної середньої освіти, підготовка і впровадження нових навчальних планів і програм, підручників, посібників тощо; проведення науково-дослідної та експериментальної роботи щодо впровадження педагогічних інновацій, інформатизація загальної середньої освіти; впровадження у загальноосвітніх навчально-виховних закладах психологічної та соціально-педагогічної служб; пріоритетне фінансування, кадрове та матеріально-технічне забезпечення сільської школи; розширення можливостей здобуття загальної середньої освіти для тих, хто працює, через систему шкіл, класів, груп з очною, заочною, вечірньою формами навчання або екстерном; розроблення науково обгрунтованих методик оцінки якості діяльності навчально-виховних закладів загалом та кожного педагогічного працівника зокрема; державна атестація та акредитація загальноосвітніх навчально-виховних закладів усіх типів незалежно від форм власності.

Загальноосвітня школа стає національною, тобто школою держави Україна. Свідченням цього є зростання контингенту дітей, які навчаються українською мовою. Тому одне з найвідповідальніших завдань - визначення національного компоненту навчання й виховання. Розширюється мережа закладів освіти для дітей інших національних спільнот, які проживають в Україні, що забезпечує їм вивчення рідної мови, літератури, культури

2. Державні нормативні документи, які відображають зміст освіти в школі.

Зміст освіти визначають такі нормативні документи, як навчальний план, навчальна програма, підручник і навчальний посібник.

Навчальний план.

Він є головним для навчального закладу документом, який визначає зміст і структуру навчального процесу.

Навчальний план - документ про склад навчальних предметів, які вивчають у певному закладі освіти, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, що відводяться на кожний навчальний предмет, і про структуру навчального року.

Навчальний план має відповідати таким вимогам:

- спрямованість на всебічний розвиток особистості учня;

- забезпечення виховання підростаючого покоління;

- орієнтація на досягнення вітчизняної і зарубіжної науки, здобутки національної культури і національні традиції;

- урахування рівня розвитку учнів, їхніх навчальних можливостей, потреб та інтересів.

Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів визначає структуру та зміст середньої освіти через інваріантну і варіативну складові, які встановлюють погодинне та змістове співвідношення між освітніми галузями. Він регулює також гранично допустиме навчальне навантаження учнів і загальну кількість навчальних годин. Інваріантна складова змісту загальної середньої освіти формується на державному рівні, вона єдина для всіх закладів загальної середньої освіти, визначається через освітні галузі базового навчального плану. Варіативну складову формує загальноосвітній навчальний заклад з урахуванням особливостей регіону та індивідуальних освітніх запитів учнів.

На основі Базового навчального плану Міністерство освіти і науки України затверджує типові навчальні плани для загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

У навчальних планах усіх типів закладів освіти, в яких враховано вітчизняний, зарубіжний досвід і результати наукових експериментів в Україні, нині виділено два компоненти: державний і шкільний.

Державний компонент забезпечує необхідний для кожного учня обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Він охоплює мовно-літературну освіту (рідна, державна й іноземна мови талітератури), математику, основи інформатики, суспільні предмети (історія, правознавство), географію, природничі дисципліни (фізика, хімія, біологія), естетичні предмети, трудове навчання, фізичну культуру і допризовну підготовку юнаків.

Шкільний компонент охоплює вибірково-обов'язкові предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за вибором, профільне навчання, факультативи. Він повинен враховувати регіональні особливості й умови, в яких працює школа, зокрема мову національностей у місцях їх компактного проживання відповідно до Закону України «Про освіту».

Навчальний план профільного навчання (10-12 класи) складається із трьох частин: циклу профільних предметів; загального циклу предметів; курсів за вибором. Група профільних предметів має інваріантну і варіативну складові. До інваріантної частини належать українська мова, історія України, іноземна мова, інформатика і комп'ютерна техніка. Варіативна частина охоплює предмети, які є основою профілю. Наприклад, історико-філологічний профіль: українська мова, українська література, історія України, всесвітня історія, зарубіжна література; історико-правознавчий: історія України, всесвітня історія, правознавство; фізико - математичний: фізика, алгебра, геометрія.

Загальний цикл предметів викладається учням оптимально інтегрованим на рівні ознайомлення та розуміння. Його завдання полягає в забезпеченні достатнього загальноосвітнього і загальнокультурного рівня випускників середніх навчальних закладів. Додаткові години за вибором учнів можуть бути використані на поглиблення вивчення профільних предметів або опанування наближених до них спецкурсів.

На основі типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік, в яких відображаються особливості організації навчально-виховного процесу.

Зміст освіти у вищих навчальних закладах визначається освітньо-професійною програмою підготовки майбутніх фахівців, структурно-логічною схемою їх підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними актами органів державного управління освіти та вищого навчального закладу і відображається у відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах.

Освітньо-професійна програма підготовки - це перелік нормативних і вибіркових навчальних дисциплін із зазначенням обсягу годин, відведених для їх вивчення, форм підсумкового контролю.

Структурно-логічна схема підготовки - наукове методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми підготовки.

Зміст освіти вищого навчального закладу складається з нормативної та вибіркових навчальних дисциплін.

Нормативна частина змісту освіти є гарантованим мінімумом до відповідного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня. Вона визначається державним стандартом освіти і є обов'язковим компонентом реалізації освітньої (освітньо-професійної) програми.

Нормативні навчальні дисципліни визначає державний стандарт освіти (освітньо-професійна програма підготовки). Дотримання їх назв є обов'язковим для вищих навчальних закладів, а обсяг не може бути меншим від обсягу, встановленого державними стандартами освіти.

Вибіркові навчальні дисципліни вводяться до навчального плану вищим навчальним закладом для більш повного задоволення освітніх і кваліфікаційних запитів особи та потреб суспільства, ефективного використання можливостей закладу освіти, врахування регіональних потреб тощо. Вони можуть бути як обов'язковими для всіх студентів, так і обраними студентами індивідуально. Вибіркові навчальні дисципліни запроваджуються, як правило, у формі спеціальних навчальних курсів для поглиблення загальноосвітньої, фундаментальної і фахової (теоретичної і практичної) підготовки.

Державний стандарт освіти.

Він охоплює структуру, зміст, обсяг навчального навантаження, рівень підготовки учнів, студентів. Визначає обов'язковий мінімум змісту навчальних програм, максимальний обсяг навчального навантаження учнів і студентів, вимоги до рівня підготовки випускників і є основою нормативних документів (навчальних планів, програм тощо).

Державний стандарт освіти - сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Він розробляється для кожного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня та напряму підготовки (спеціальності) і затверджується Кабінетом Міністрів України. Підлягає перегляду та перезатвердженню не рідше, як один раз на десять років.

Складовими державного стандарту освіти є освітня характеристика (основні вимоги до якостей і знань особи, яка здобула певний освітній рівень), освітньо-кваліфікаційна характеристика (основні вимоги до професійних якостей, знань і вмінь фахівця, необхідних для успішногои конання професійних функцій), нормативна частина і місту освіти і тести.

Навчальна програма.

Зміст навчального предмета, передбаченого навчальним планом, визначається його навчальною програмою.

Навчальна програма - документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, уміння і навички, яких необхідно набути, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. Кожна навчальна програма починається з пояснювальної записки, в якій викладено мету і завдання певного курсу, особливості його побудови і методичні вказівки. Після неї подається власне програма, в якій вказано теми і кількість годин, відведених на їх вивчення у кожному класі. Коротко охарактеризовано також зміст теми.

Система викладу змісту навчального матеріалу в навчальній програмі з предмета може бути:

а) лінійною - розміщення матеріалу від простого до складного відповідно до принципів послідовності, систематичності й доступності;

б) спіральною - неперервне розширення і поглиблення знань з певної проблеми;

в) концентричною - повторне вивчення певних розділів, тем для глибшого проникнення в сутність явищ і процесів;

г) змішаною - комбінування різних систем викладу змісту навчального матеріалу.

Навчальні програми повинні мати високий науковий рівень, генералізувати навчальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій, не містити надто ускладненого та другорядного матеріалу, забезпечувати міжпредметні та внутріпредметні зв'язки, реалізувати ідею взаємозв'язку науки, практики і виробництва, формувати вміння і навички учнів із кожного навчального предмета, а також втілювати виховний потенціал.

Підручники і навчальні посібники.

Відповідно до навчальних програм створюють підручники і навчальні посібники.

Підручник - книга, яка містить основи наукових знань із певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики.

У навчальному процесі підручник виконує такі функції: а) освітню - полягає в забезпеченні засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань, формуванні у них пізнавальних умінь та навичок;

б) розвивальну - сприяє розвитку перцептивних, мнемічних, розумових, мовленнєвих та інших здібностей учнів;

в) виховну - забезпечує формування світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості школяр;

г) управлінську - полягає в програмуванні певної типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях;

ґ) дослідницьку - спонукає учня до самостійного ви рішення проблем, навчає методів наукового пошуку.

Підручник повинен відповідати сучасному рівню науки, забезпечувати потреби національного виховання, зв'язок теорії з практикою. Він має бути написаним простою і доступною мовою, чітко формулювати визначення, правила, закони, ідеї, містити ілюстрації, схеми, малюнки, виділяти шрифтом важливий матеріал. Не менш суттєвим є і його художнє оформлення.

Навчальний матеріал підручника складається з емпіричного, теоретичного і практичного компонентів.

Емпіричний (грец. empeiria - досвід) компонент. Він містить в абстрактній формі інформацію про чуттєвий досвід. Емпіричні знання відображають поверхові зв'язки і відношення між предметами, явищами. Цей компонент навчального матеріалу підручника застосовується тоді, коли учні вчаться упорядковувати спостережувані факти і явища, класифікувати їх, використовувати ці класифікації. Емпірично утворені абстракції (відображення окремих сторін предметів) є тим обов'язковим «матеріалом», на основі якого здійснюється перехід від чуттєво-конкретного до конкретного (сутності).

Теоретичний компонент.До нього належить інформація про відношення речей. Цей компонент представляє наукові поняття, які відтворюють ідеалізований предмет і систему його зв'язків, що відображають у своїй єдності спільність, сутність руху матеріального об'єкта. Він є сферою об'єктивно взаємозв'язаних явищ, які утворюють цілісну систему. Без неї і поза нею ці явища можуть бути предметами лише емпіричного компонента.

Практичний компонент. Це важливий засіб розвитку творчих здібностей школярів, формування рис характеру, поглядів і переконань, інтересу до знань, підготовки учнів до життя. Практичний компонент включає інформацію щодо організації засвоєння навчального матеріалу (запитання, пізнавальні завдання, проблемні ситуації, зразки розв'язання завдань, таблиці, пояснення до тексту та ілюстративного матеріалу), інформацію про способи діяльності або творчості (опис творчої діяльності, проблемно-пошукові завдання теоретичного і прикладного характеру, правила, рекомендації, послідовність малюнків, які ілюструють окремі прийоми трудової діяльності тощо).

Навчальний матеріал підручника важливо розглядати у єдності всіх його компонентів, оскільки вони, доповнюючи один одного, сприяють ефективному засвоєнню завдань.

Працюючи з підручником, викладач повинен доповнювати його матеріал додатковою інформацією, використовувати під час занять місцевий, краєзнавчий матеріал. Педагог мусить маневрувати методичними прийомами під час викладу матеріалу підручника з огляду на те, що для одних учнів він може бути надто складним, для інших - легкодоступним, занадто простим.

Удосконаленню навчального процесу сприяють інформаційні технології, зокрема електронні підручники, створення і використання яких є актуальним для сучасної школи. Однак відсутність єдиних стандартів методики підготовки таких електронних засобів навчання, їх програмного забезпечення ускладнює цю роботу.

Розроблення сучасних електронних підручників має ґрунтуватися на таких принципах:

- відображення інформації з використанням різних даних: тексту, графіки, аудіо, відео, анімації (мультиплікації);

- забезпечення можливостей пошуку і вибору довідкової інформації:

- об'єктивність і різнобічність системи контролю знань;

- можливість інтерактивного зв'язку учня з учителем за допомогою «сітьових» технологій.

Основною проблемою використання електронних підручників є складність читання великих текстів. Для вирішення цієї проблеми підручники містять текстовий і звуковий режими навчання. Текстовий режим можна вважати вдосконаленим аналогом книги, а звуковий - аналогом добре проілюстрованої лекції або навчального відеофільму. Обидва вони є різними способами відображення навчального матеріалу.

У текстовому режимі матеріал ілюструється схемами, графіками, діаграмами, картами, фотографіями, анімацією та відео. У звуковому режимі відтворюється дикторський текст, який супроводжується озвученими слайд - шоу (послідовна зміна ілюстрацій). Відображений матеріал покликаний концентрувати увагу користувача на найважливіших думках автора. Поєднання візуальної й аудіо інформації значно поліпшує ефективність навчання. Узгодженість режимів навчання дає змогу оперативно переходимо від одного до іншого без утрати контексту.

Навчальний посібник - книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін. Ці допоміжний дидактичний матеріал сприяє зміцнені пізнавальних і практичних умінь, прищеплює навички самостійної роботи.

Важливе значення для ефективної організації навчального процесу мають призначені для вчителів посібники закритого і відкритого типу. Головними завданнями посібника закритого типу є допомога педагогові у використанні на занятті усіх можливостей підручника для учнів. Такий посібник є додатком до підручника, він дає чіткі настанови щодо проведення уроку.

Посібник відкритого типу пропонує вчителеві додаткову (наукову та педагогічну) інформацію, містить загальні пропозиції щодо організації процесу навчання, к обмежуючи педагога надто детальними інструкціями і настановами. Методичні вказівки такого посібника численні та різноманітні, і вчитель має можливість вибору. Завданням посібника відкритого типу є стимулювання педагогічної творчості вчителя.

Незалежно від типу посібник для вчителя повинен містити важливу інформацію, відсутню у підручнику для учнів, а також додаткову інформацію, з якою вчитель, можливо, не знайомий або малознайомий і яка може збагатити навчальний процес (документи, архівні матеріали то що), педагогічну інформацію (методичні рекомендації).

3. Програмоване навчання.

У сучасній психологічній науці співіснують дві основні парадигми навчання: навчання як формування та навчання як управління. Навчання як формування зосереджене на формуванні системи знань, умінь і навичок учня через передавання змісту навчання. Навчання як управління передбачає педагогічне керівництво навчальною активністю учнів з метою розвитку ментальних структур, необхідних для оптимізації засвоювання науково-практичної інформації, передбаченої програмою навчання. Категорія управління виступає центральною для теорії програмованого навчання.

Ідея програмованого навчання пов'язана з проникненням у середині 50-х років XX ст. положень загальної теорії управління й кібернетики в психологічну науку (категорія управління є центральною для програмування) і асоціюється з ім'ям Б. Скінера - автора теорії лінійного програмованого навчання. За його теорією психологічний механізм научіння - це установлення званого навчання - навчальна програма. Вона будувалася так, що кожний правильний крок учня підкріплювався, і це слугувало сигналом для дальшого виконання програми. Основні психолого-педагогічні характеристики програмного забезпечення навчання такі:

• дидактичний матеріал, який підлягає засвоєнню, поділяється на невеликі дози, які учні достатньо легко долають крок за кроком;

• питання або прогалини в окремих рамках програми не дуже важкі (це сприяє підтриманню мотивації навчання);

• учні самостійно працюють з програмою, залучаючи для відповіді на її запитання й заповнювання прогалин необхідну інформацію;

• у міру виконання програми учні зразу ж інформуються щодо правильності або помилковості виконання завдань; перейти до наступного кроку програми можна, лише правильно виконавши попередній;

• учні почергово проходять усі рамки, але кожен робить це в зручному для нього темпі;

• програма на початку містить багато вказівок, кількість яких поступово обмежується, і це полегшує учневі знаходити правильні відповіді;

• з метою запобігання механічному запам'ятог.уганню інформації одна й та сама думка повторюється в різних рамках у різних варіантах.

Окрім лінійного програмування у сучасній світовій педагогічній практиці набули великого поширення такі форми програмування навчальних матеріалів, як розгалужене і мішане. Вони відповідають дидактичним принципам послідовності, доступності, систематичності і самостійності. Розгалужене програмоване навчання є складнішою формою, яка, надаючи постійний зворотний зв'язок учневі і педагогові про хід навчання учня, орієнтована насамперед, на розвиток процесу мислення останнього. Ця програма являє собою достатньо великий текст, до якого сформульовано запитання. Тут же в рамках містяться й відповіді, які обирає або самостійно формулює учень. Відповіді на запитання або позитивно оцінюються (і тоді можна рухатися далі до інших запитань за текстом), або відхиляються (тоді учень повинен знову вернутися до тексту, подумати й знайти правильне рішення). При цьому і в першому, і в другому випадках аргументовано роз'яснюється причина правильного рішення або зробленої помилки. Така система програмування навчання забезпечує перевірку засвоєння учнем матеріалу кожної рамки, роз'яснення причин і координацію дій по їх подоланню у випадку неправильної відповіді учня, закріплення основної інформації через систему раціональних вправ, розвиток розумових зусиль учнів і формування їхньої необхідної мотивації навчання.

На вітчизняному грунті програмоване навчання набуло дальшого розвитку через ідеї алгоритмізації навчання, програмування навчального процесу як алгоритму управління ним з позиції теорії поетапного формування розумових дій та розробки психологічних засад створення навчальних програм на основі індивідуалізованого навчання. Таке навчання основується на конкретній моделі особистісно-пізна-вальних особливостей учня (для цього на початку роботи учнів з програмою використовуються спеціальні претести) і модифікує навчальну програму з урахуванням цієї моделі.

Програмоване навчання може передбачати варіанти розробки не лише електронних, а й бланкових програм. Саме у такій програмі виданий програмований підручник, підготовлений колективом авторів під керівництвом Г. Граніка. Програмоване навчання може бути індивідуальним, адаптованим й індивідуалізованим. Індивідуальне навчання - це один навчаючий або навчальний пристрій - один учень. Адаптивне програмоване навчання враховує насамперед вікові й індивідуально-типологічні особливості учнів - користувачів персональних комп'ютерів. Як правило, воно здійснюється за розгалуженою програмою. Індивідуалізоване навчання передбачає вибір навчаючих впливів або самим комп'ютером, або учнями через самостійний добір навчальних алгоритмів. Поєднання їх дає оптимальний для більшості мішаний тип управління навчанням, коли учневі спочатку надається можливість вибору певного шляху навчання, а залежно від того, як він справляється з завданнями, комп'ютер вносить у програму певні корективи (ускладнює її або полегшує завдання, змінює міру допомоги тощо). Слід зауважити, що модель програмованого навчання лежить і в основі організації технології дистанційного навчання, яка найповніше відповідає потребам сучасної педагогічної практики.

Дистанційна форма навчання - це одержування освітніх послуг без відвідування навчального закладу, за допомогою сучасних інформаційно-освітніх технологій і систем телекомунікації, таких як електронна пошта, телебачення та Інтернет. Дистанційне навчання можна використовувати у вищій школі, а також для підвищення кваліфікації й перепідготовки фахівців. Воно дає змогу одержувати диплом усім, хто з тих чи інших причин не може вчитися очно. Одержавши навчальні матеріали в електронному чи друкованому вигляді з використанням телекомунікаційних мереж, студент може опановувати знаннями вдома, на робочому місці чи в спеціальному комп'ютерному класі. У порівнянні з традиційною освітою технологія дистанційного навчання доповнюється вимогами щодо повноціннішого методичного забезпечення студентів електронними версіями підручників і посібників, системою навчальних завдань і тестових матеріалів контролю ефективності засвоювання знань. Комп'ютерні системи можуть проекзаменувати, виявити помилки, дати необхідні рекомендації, здійснити практичне тренування, відкрити доступ до електронних бібліотек, за лічені секунди знайти потрібний розділ книги чи її параграф, абзац, цитату.

Навчальні курси супроводяться ігровими ситуаціями, термінологічними словниками й відкривають доступ до основних вітчизняних і міжнародних баз даних і знань на будь-якій відстані й у будь-який час. При дистанційному навчанні враховуються індивідуальні здібності, потреби, темперамент і зайнятість студента. Він може опановувати навчальні курси в різній послідовності, швидше чи повільніше. Усе це робить дистанційне навчання якіснішим, доступнішим і дешевшим за традиційне.

Дистанційне навчання передбачає такі види навчання: • Лекції, на відміну від традиційних аудиторних, виключають живе спілкування з викладачем, однак мають і ряд переваг. Для запису лекцій використовуються дискети, CD-ROM-диски тощо. Використання новітніх інформаційних технологій (гіпертексту, мультимедіа, ГІС-технологій, віртуальної реальності тощо) робить лекції виразними й наочними. Для створення лекцій можна використовувати всі можливості кінематографа: режисуру, сценарій, артистів. Такі лекції можна слухати в будь-який час і на будь-якій відстані. Крім того, студентові не потрібно конспектувати матеріал.

Лабораторні роботи призначені для практичного засвоювання матеріалу. У традиційній освітній системі лабораторні роботи потребують спеціального устаткування, макетів, імітаторів, тренажерів, хімічних реактивів. Можливості дистанційного навчання можуть істотно спростити проведення лабораторної роботи за рахунок використання мультимедіа-технологій, ПС-технологій, імітаційного моделювання тощо. Віртуальна реальність дасть змогу продемонструвати студентам явища, в звичайних умовах показати дуже складно чи й взагалі неможливо.

Контрольні роботи - це система індивідуалізованих, часто тестових завдань, зорієнтована на перевірку результатів теоретичного й практичного засвоєння студентами навчального матеріалу.

Консультації є однієї з форм керівництва роботою студентів і надавання їм допомоги в самостійному вивченні дисципліни. Як правило, для цього використовується телефон і електронна пошта. Передбачається також можливість організації консультацій навчальної аудиторії викладачем у режимі on-line. При цьому кожний студент (слухач) у певний, попередньо призначений час завдяки доступу в мережу Інтернет має змогу поставити викладачеві запитання, пов'язані з вивченням відповідного предмета, й одержати на них кваліфіковані відповіді. Крім того, консультації допомагають педагогові оцінити особистісні якості того, хто навчається, і його інтелект (увагу, пам'ять, уяву й мислення).

4. Контроль навчання.

Важливим складником навчально-виховного процесу є контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів чи студентів.

Контроль – це послідовність дій суб'єкта, спрямованих на встановлення зворотного зв'язку з об'єктом для перевірки реалізації цілей діяльності. Оцінювання же полягає у вираженні результатів контролю, встановленню ступеню реалізації цілей діяльності.

Компоненти і функції контролю.

Контроль складається з таких компонентів:

- перевірка, яка спрямована на виявлення рівня знань і умінь та навичок;

- оцінювання, що полягає у вимірюванні рівня знань, умінь і навичок;

- облік, що передбачає фіксацію результатів у вигляді оцінок у журналі.

До найголовніших функцій контролю належать:

- освітня (навчальна). Перевірка є корисною для всього учнівського класу чи студентської групи. Слухаючи відповідь товариша, учні, студенти звіряють із нею свої міліція, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє поглибленню і систематизації їх знань;

- діагностична. У процесі контролю виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях та навичках учнів (студентів), встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані на поліпшення успішності;

- стимулююча. Схвалення успіхів сприяє розвитку в молодої людини мотивів до навчання;

- оцінювальна. Об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок сприяє кращому навчанню;

- розвивальна. У процесі перевірки розвивається логічне мислення учнів, студентів, зокрема вміння аналізувати і синтезувати, порівнювати й узагальнювати, абстрагуватися і конкретизувати, класифікувати та систематизувати, а також мовлення, пам'ять, уява, увага;

- управлінська. На основі контролю визначають стан успішності, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її;

- виховна. Полягає в очікуванні перевірки, спонукає учня, студента регулярно готуватися до занять.

Компоненти, функції контролю реалізуються завдяки використанню різноманітних його видів.

Види контролю.

За місцем у навчальному процесі розрізняють попередній, поточний, періодичний (тематичний), підсумковий контроль.

Попередній контроль. Здійснюють його переважно з діагностичною метою перед вивченням нової теми або на початку року, семестру для з'ясування загального рівня підготовки учнів (студентів) з предмета, щоб намітити організацію їх навчально-пізнавальної діяльності.

Поточний контроль. Використовують його у повсякденній навчальній роботі. Він полягає в систематичному спостереженні педагога за діяльністю учнів (студентів) на навчальних заняттях.

Періодичний (тематичний) контроль. Він передбачає виявлення й оцінку знань та умінь учнів (студентів), засвоєних за кілька попередніх занять, з метою визначення, наскільки успішно вони володіють системою знань, чи відповідають ці знання вимогам програми.

Тематична перевірка знань здійснюється на семінарських, практичних і лабораторних заняттях, колоквіумах та консультаціях. Основне завдання тематичної перевірки полягає у створенні передумов для сприйняття і осмислення теми в цілому, в усіх її взаємозв'язках, мобілізуванні їх на поглиблене вивчення певних розділів навчальної дисципліни.

Підсумковий контроль.Має на меті перевірку рівня засвоєння знань і вмінь учнів (студентів) за тривалішим період навчання - семестр, рік, на час завершення курсу навчання. Він спрямований на виявлення системи і структури знань учнів (студентів). Основні форми підсумкового контролю - заліки та іспити.

Заліки, як правило, проводять без білетів і оцінок у формі бесіди педагога з учнями (студентами). Під час заліку викладач констатує факт виконання чи невиконання учнями необхідних робіт. Якщо учень (студент) якісно і систематично працював протягом семестру, викладач може поставити йому залік автоматично.

Іспити здебільшого складають за білетами, зміст яких відомий учням (студентам). Досвідчені викладачі нерідко проводять іспити за білетами у формі вільної бесіди. При цьому запитання білета є стрижнем такої бесіди, а оцінка оголошується як її підсумок. У деяких вузах практикують іспити без білетів, з «відкритим підручником», який розрахований насамперед на перевірку вміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися додатковою літературою, довідниками, навчальними посібниками тощо. Практичний іспит найчастіше зводиться до виготовлення студентами натуральних об'єктів, їх схем, макетів тощо. У театральних вузах іспитом може бути підготовлена заздалегідь вистава, що подається на суд викладачів і громадськості. Іспит - автомат часто практикується щодо студентів - відмінників, які серйозно і систематично працюють протягом року.

Іспити складають відповідно до розкладу. Передбачається час на самостійну підготовку і на консультації. Розклад випускних іспитів визначає Міністерство освіти і науки України. Випускні іспити в загальноосвітньому закладі приймає атестаційна комісія.

У вищих навчальних закладах підсумковим контролем знань і умінь студентів є їх державна атестація. Її здійснює державна екзаменаційна (кваліфікаційна) комісія після завершення навчання на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні або його етапі з метою встановлення фактичної відповідності рівня освітньої (кваліфікаційної) підготовки вимогам освітньої (кваліфікаційної) характеристики.

Вимоги до контролю за рівнем засвоєння змісту освіти. Контроль є ефективним тоді, коли педагоги дотримуються певних вимог до його проведення.

- Індивідуальний характер контролю успішності передбачає виявлення знань кожного учня (студента), його успіхів, невдач; рівня самостійності у пізнавальному процесі, характеру труднощів, як він їх долає і якої допомоги потребує; використання додаткових запитань під час опитування слабших учнів (студентів) та ін.

- Систематичність контролю виявляється у спонуканні учнів (студентів) до постійної підготовки до занять, систематичному опитуванні їх шляхом використання самостійних міні - завдань, особливій увазі до слабших, заохоченні їх до пізнавальної діяльності на всіх етапах заняття тощо.

- Достатня кількість даних для оцінки означає, що при виставленні оцінки слід враховувати передусім зміст відповіді учня (студента) на запитання, а також його доповнення до відповідей інших на поточному і попередніх уроках.

- Дотримання об'єктивності під час оцінювання знань передбачає виставлення оцінки тільки за фактичні знання. На оцінку не повинні впливати суб'єктивні фактори, зокрема ставлення педагога до учня (студента). Кожну оцінку педагог має мотивувати, що запобігає невдоволенню осіб, схильних до переоцінки своїх знань.

- Єдність вимог до оцінювання знань учнів означає недопущення педагогами надмірної вимогливості чи поблажливості.

- Оптимізація контролю успішності учнів полягає у використанні такої методики контролю, яка б передбачала мінімум затрат зусиль і часу педагога та учнів (студентів) для отримання необхідних відомостей.

- Гласність контролю передбачає повідомлення про результати перевірки рівня знань, пояснення оцінки, переваг і недоліків відповіді.

- Всебічність контролю - це перевірка та оцінювання не тільки теоретичних знань, а й здатності застосовувати на практиці уміння та навички, отримані під час навчання.

- Тематична спрямованість контролю передбачає обов'язкове визначення, який саме розділ програми, тема, вид знань, умінь і навичок підлягають оцінюванню.

Дотримання етичних норм спонукає педагога віри ти в можливості учнів (студентів) навчатися і переконувати їх у цьому; пояснювати труднощі у засвоєнні навчального матеріалу і допомагати у їх подоланні; дотримуватися педагогічного такту (доброзичливості і делікатності, відчуття міри в заохоченні та покаранні тощо).

Головне - контроль повинен допомогти молодій людині пізнати себе, повірити у свої можливості, реалізувати свої знання, уміння і навички, а не притлумлювати її пізнавальну і відтворювальну можливість.

Критерії і системи оцінювання.

Успіхи навчально-пізнавальної діяльності учнів (студентів) характеризуються кількісними і якісними показниками, що виражаються й фіксуються в оцінці успішності.

Оцінювання знань - визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оціночних судженнях учителя знань, умінь та навичок учнів відповідно до вимог навчальних програм.

Оцінюючи знання, уміння та навички, педагоги керуються критеріями, які відповідають загальним вимогам щодо якості знань відповідно до навчальної програми. До таких критеріїв належать обсяг (повнота) знань, який визначається кількістю всіх елементів знання про вивчений об'єкт, що передбачає навчальна програма. Глибина знань характеризується кількістю усвідомлених учнем (студентом) істотних зв'язків і відношень у знаннях. Міцність знань - це збереження в пам'яті вивченого матеріалу, що відтворюється повністю, тривалий час, легко і безпомилково. Оперативність знань передбачає вміння використати знання у стандартних однотипних умовах. Важливими критеріями є також уміння викласти знання в усній, письмовій і графічній формах та якість умінь і навичок.

Рівень знань як критерій оцінки може бути: - репродуктивним (знання є свідомо сприйнятою, зафіксованою в пам'яті та відтворюваною об'єктивною інформацією про предмети пізнання);

- реконструктивним (знання виявляються у готовності і вмінні застосувати їх у подібних, стандартних або варіативних умовах);

- творчим (учні чи студенти можуть продуктивно застосувати знання і засвоєні способи дій у нетипових ситуаціях).

З метою об'єктивного оцінювання рівня навчальних досягнень учнів у школі впроваджено 12-бальну шкалу. Вона побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів. Відповідно до неї виділяють чотири рівні навчальних досягнень.

- рівень (1-3 бали) - початковий. Відповідь учня при відтворенні навчального матеріалу елементарна, фрагментарна, свідчить про початкові уявлення про предмет вивчення.

- рівень (4-6 балів) - середній. Учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний виконувати завдання за зразком, має елементарні вміння.

- рівень (7-9 балів) - достатній. Учень знає істотні ознаки явищ, закономірностей, а також самостійно засвоює знання в стандартних ситуаціях. При цьому він демонструє здатність до аналізу, абстрагування, узагальнення тощо, робить висновки, виправляє допущені помилки. Відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча йому бракує власних суджень. Учень може самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності.

- рівень (10-12 балів) - високий. Знання учня є глибокими, міцними, узагальненими, системними. Учень уміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер. Він самостійно оцінює різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляє і відстоює особисту позицію.

У 2002/2003 навчальному році Міністерством освіти і науки України започатковано впровадження системи незалежного тестування випускників середньої загальноосвітньої школи.

У вищих навчальних закладах збереглася чотирибальна система оцінювання знань, умінь і навичок, що має чотири оцінки: «незадовільно», «задовільно», «добре», «відмінно».

Оцінка «незадовільно» виставляється студентові, який виявив прогалини у знаннях основного навчально-програмного матеріалу, припустився принципових помилок у виконанні передбачених програмою завдань. Такі студенти неспроможні продовжити навчання чи приступити до професійної діяльності після закінчення вузу без додаткових занять із відповідної дисципліни.

Оцінки «задовільно» заслуговує студент, що виявив знання основного навчального матеріалу в обсязі, необхідному для подальшого навчання і майбутньої роботи за професією, який справляється з виконанням завдань та ознайомлений з основною літературою, рекомендованою програмою. Її виставляють студентам, що припустилися огріхів у відповіді на іспиті та при виконанні екзаменаційних завдань, але продемонстрували спроможність ви правити помилки.

Оцінку «добре» виставляють студентам, які виявили повне знання навчально-програмного матеріалу, успішно виконують передбачені програмою завдання, засвоїли рекомендовану програмою основну літературу. Як правило, оцінку «добре» отримують студенти, які продемонстрували системні знання з дисципліни, здатні до їх самостійного поповнення й оновлення у подальшій навчальній роботі та професійній діяльності.

Оцінки «відмінно» заслуговує студент, який виявив всебічні, системні і глибокі знання з навчально-програмного матеріалу, правильно виконує завдання, передбачені програмою, ознайомлений з основною і додатковою літературою, що рекомендована програмою. Як правило, оцінку «відмінно» виставляють студентам, які засвоїли систему основних понять дисципліни, а також виявили творчі здібності в розумінні і використанні навчально-програмного матеріалу.

З урахуванням цих критеріїв, зважаючи на специфіку конкретних дисциплін, встановлюють вимоги до оцінки знань на екзаменах і диференційованих заліках з іноземних мов, креслення, нарисної геометрії, фізичного виховання, виконавських дисциплін вузів культури і мистецтв та інших предметів, вивчення яких спрямовується переважно на формування практичних умінь, навичок і професійної майстерності.

Недоліками такої системи оцінювання знань студентів є суб'єктивізм, слабка диференційованість шкали, невідповідність шкільній системі, до якої звикли студенти як колишні школярі. Одним з ефективних шляхів подолання цього у вищій школі є використання модульно-рейтингової системи навчання.

У зарубіжних країнах, останнім часом і в Україні, для перевірки й оцінювання знань учнів використовують різноманітні тести. Вони можуть входити до комплекту навчально-дидактичних матеріалів з певної навчальної дисципліни й видаватися разом із підручником. Усну перевірку багато педагогів вважають лише допоміжнім засобом контролю сумлінності учня в процесі навчання і оцінки за неї майже ніколи не виставляють.

Контрольні запитання

1. Які види контролю застосовується у початкових класах?

2. Що є зістом контролю учнів?

3. Що таке Державний стандарт загальної середньої освіти?

4. Які види контролю застосовується у початкових класах?

5. У чому конкретизується зміст освіти?

6. Які компоненти виділено в начальному плані?

7. За яким принципом побудований рівено навчальних досягнень?

8. Скільки рівнів навчальних досягнень?Назвати їх.

9. Які головні функції контролю?

10. Які види навчання передбачає дистанційне навчання?

Дата добавления: 2015-08-18