Прийоми створення виховуючих ситуацій поділяють на творчі та гальмуючі.

Творчі прийоми передбачають виявлення педагогом доброти, уваги та піклування, які сприятимуть пробудженню й активізації прихованих гуманних почуттів учня, зміцненню його впевненості у своїх силах, залученню до цікавої діяльності.

Гальмуючі прийоми постають як паралельна педагогічна дія, осуд, наказ, ласкавий докір, натяк, удавана байдужість, іронія, розвінчання, вияв обурення, попередження, вибух емоцій.

Вияв доброти, уважності і піклування. Їх використання особливо важливе в індивідуальній виховній роботі. Доброта, увага і піклування, допомога дорослих, товаришів породжує у дитини почуття вдячності, створює атмосферу взаємної поваги і довіри.

Вияв уміння. Кожна дитина, маючи певні нахили, уподобання, інколи звертається до вчителя за консультацією з питань, що її найбільш цікавлять, чи просто шукає цікавого співрозмовника. І якщо педагог виявить свою компетентність, умілість у галузі, до якої небайдужий школяр, це викличе у нього захоплення, підвищить авторитет педагога.

Активізація прихованих почуттів. Кожна дитина, будучи небайдужою до свого становища в колективі, ставлення до себе дорослих і ровесників, переживає це по-своєму, нерідко приховуючи свої думки і почуття. Знаючи про це, педагог повинен подбати про створення такої ситуації, яка б активізувала ці думки і почуття, зробила їх провідними, сприяла формуванню позитивних рис, достойної поведінки особистості.

Зміцнення впевненості у своїх силах. Майже кожна дитина часто виявляє невпевненість у своїх силах, заздалегідь будучи певною, що у неї нічого не вийде. Це ставить перед педагогом завдання мобілізувати здібності учня, зміцнити його впевненість у власних силах.

Залучення учня до цікавої діяльності. Така діяльність повинна захопити учня, нейтралізувати схильність чи потяг до недостойних вчинків, збудити прагнення до корисних справ.

Паралельна педагогічна дія. Вона передбачає непрямий вплив на вихованця через колектив, у процесі якого негативні риси характеру чи поведінки долають не завдяки безпосередньому звертанню до учня, а організацією впливу на нього колективу. З цією метою педагог висловлює претензії до колективу, вимагаючи від нього відповідальності за поведінку кожного з його учасників. Колектив відповідно оцінює поведінку того, хто скомпрометував себе, і він змушений відповідно скоригувати свою поведінку.

Осуд. Дієвим у такому разі буває осуд дій і вчинків, поглядів і переконань на зборах учнів або віч-на-віч. Як і в інших ситуаціях, тут теж особливо важливими є такт і почуття міри, щоб не спровокувати відчуженості, самозамкнутості, обізленості молодої людини.

Удавана байдужість. Сутність її полягає в тому, що педагог завдяки своїй витримці вдає, що не помітив недостойного вчинку і продовжує свої дії, наче нічого не сталося. Учень, здивувавшись, що на його вчинок не зреаговано, почуває незручність і недоречність своєї поведінки.

Вибух. Використовують цей прийом для перевиховання учнів, на підставі глибокого знання їх індивідуальних особливостей, володіння належною педагогічною технікою його застосування. Мета його полягає у несподіваному створенні таких педагогічних обставин, за яких швидко і докорінно перебудовується особистість.

Такі психологічні зміни можуть відбутися тільки за педагогічних обставин, здатних викликати в учня сильні почуття. Для цього педагогу необхідно добре знати вихованця, щоб вплинути на головне почуття (радість, смуток, сором, гнів тощо), під впливом якого він по-новому оцінюватиме себе, усвідомить необхідність поводитись інакше.

24. Форми і засоби виховання.

Форма виховного процесу - це доступний зовнішньому сприйняттю образ взаємодії дітей з педагогом, такий, що склався завдяки системі використовуваних засобів, що вибудовуються в певному логічному забезпеченні методу роботи з дітьми. Якщо це образотворчий засіб - його розглядають. Якщо це звуки - їх слухають. Якщо це матеріал - їм маніпулюють. Інструмент - оперують, перетворюючи матеріал. Текст - читають. Костюм - одягають. Педагог не творить форму - він творить синтез засобів. Поєднання картинок, музики, гумору, ігри в спільній роботі - один образ. Поєднання підручника, щоденника, режиму, погрози - інший образ. Форма логічно витікає з аналітичної педагогічної оцінки засобів. Відібраний засіб диктує форму.

Засоби виховання- надбання матеріальної та духовної культури(художня,наукова,радіо, телебачення,інтернет. Предмети образотворчого,театрального,кіномистецтва),форми і види виховної роботи(збори, бесіди, ігри,гуртки), які задіюють під час використання певного методу.

25.Завдання та основні шляхи розумового виховання.

Розумове виховання —діяльність вихователя, спрямована на роз­виток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці.

Розумове виховання відбувається у процесі засвоєння знань і не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають осо­бистими переконаннями, духовним багатством людини.

У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового формування особистості учня — розумо­вий розвиток.

Розумовий розвиток — процес розвитку інтелектуальних сил, пі­знавальних здібностей мислення учнів.

Основним завданням розумового виховання є розви­ток мислення взагалі та різних його видів. Воно також передбачає оволодіння основними розумовими операція­ми (аналізом, синтезом, порівнянням, систематизацією). Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці, до якої належать на­вчальні вміння. їх поділяють на загальні, які викорис­товуються під час вивчення будь-яких навчальних пред­метів (вміння читати, слухати, усно висловлювати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати се­бе), і спеціальні — необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музичні твори, записувати числа, форму­ли, нотні знаки, користуватися словниками, довідника­ми тощо).

Культура розумової праці означає вміння раціональ­но використовувати режим розумової роботи, точно і аку­ратно виконувати всі операції, підтримувати порядок на робочому місці і т. ін.

Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні типи завдань:

— дослідницькі (спостереження, дослід, підготовка екс­перименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екс­курсії та експедиції і т. ін.);

— порівняльні, що свідчать про подібність або відмін­ність понять, складних явищ;

— спрямовані на впорядкування мислительних дій, а також користування алгоритмами або самостійне їх скла­дання;

— аналіз і узагальнення ознак для виділення явища в певний клас чи вид.

Особливе значення для розумового виховання має фор­мування наукового світогляду учнів.

Науковий світогляд — цілісна система понять, поглядів, переко­нань і почуттів, які визначають ставлення людини до дійсності й са­мої себе.

Світогляд складається з таких підсистем:

— загальних знань (основи формування поглядів і пе­реконань);

— світоглядних умінь (розумові операції, здатність ро­бити висновки та ін.);

— сукупності почуттів, в яких виражається позиція особистості;

-- можливостей вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, самовладання, принциповість).

Науковому світогляду властиві: правильне бачення минулого і сучасного (наукової картини світу), здатність передбачати розвиток подій і явищ суспільства та при­роди, гуманістичний характер.

37. Поняття про закономірності і правила навчання

"Принцип" - термін латинського походження (ргіпсіріит - осно­ва, першоначало), він означає основоположення, керівну ідею, основ­не правило поведінки, діяльності. Принцип — це загальна керівна норма дії, а правило — це норма дії, що має конкретне робоче значення. Якщо принципи і правила — це норми діяльності, що встановлені людьми, то закони — це об´єктивно діючі зв´язки.

У сучасній педагогіці виділяють декілька закономірностей процесу навчання.

1. Обумовленість навчання суспільними потребами. Вона відображає стан розвитку держави, економіки та культури, матеріалізується у тій частині національного доходу, яку виділяє держава на розвиток освіти. Знання цієї закономірності допомагає усвідомити, що навчальний процес має бути спрямований на розвиток інтелекту особистості, її творчих здібностей, уміння жити і працювати в соціальному середовищі. Ця закономірність передбачає, що в незалежній Україні найкраще має жити високоосвічена, висококваліфікована, розумна людина.

2. Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається. Виявом цієї закономірності є стан навчально-технічної бази, наявність у вчительському колективі спеціалістів, чия кваліфікація, талант відповідають найвищим стандартам і які визначають особливості навчального процесу в школі.

Відчутно впливають на це побутові умови життя вчителя, його фінансова забезпеченість, оснащення школи технічними засобами навчання.

3. Взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання, розвитку особистості. Вона матеріалізується через уміння організовувати навчальний процес на засадах гуманізму (доброти, людяності) з урахуванням свідомої дисципліни учня, формування позитивних його якостей словом і власним прикладом; індивідуальний підхід до кожного учня на основі його інтересів, зацікавленості щодо отримання знань, розвитку творчих здібностей.

4. Взаємозв'язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня. В основі цієї закономірності той факт, що у центрі навчального процесу є учень, який володіє певними можливостями для вдосконалення своїх здібностей та здобуття знань.

5. Єдність процесів викладання і навчання. Свідчить про спільну діяльність вчителя та учня, за якої у процесі навчання розвивається не тільки учень, а й вдосконалює свої професійні навички вчитель.

6. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в навчальному процесі. Усвідомлення її зобов'язує вчителя до врахування у своїй роботі досягнень педагогічної науки. Відповідно методи і форми навчання повинні стимулювати розвиток логічного мислення, уміння школяра застосовувати теоретичні знання на практиці, виявляти власну ініціативу та нестандартність у прийнятті рішень. На це мають бути зорієнтовані шкільні підручники, посібники. На ефективність навчання впливають і такі системні чинники: цілеспрямованість взаємодії викладача й учня; залежність ефективності навчання від мотивації та активності дій учнів, єдності цілей учня і вчителя; залежність засвоєння знань від ефективності системно організованого повторення; використання попереднього досвіду учнів, усвідомленості учнями необхідності засвоєння матеріалу; послідовність розвитку навчальної роботи учня, згідно з якою складний спосіб діяльності може сформуватися тільки після засвоєння простих способів тощо.

П'ять основних законів Торндайка:

1) закону взаємопов'язаності: якщо два психічних акти розвиваються у взаємозв'язку, то повторення одного з них веде до появи або закріплення другого;

2) закону тренування: чим вищою є інтенсивність тренування, тим краще засвоюється зворотна реакція і довше зберігається в пам'яті;

3) закону інтенсивності: чим інтенсивніше тренування відповіді, тим краще вона засвоюється і довше зберігається в пам'яті;

4) закону асиміляції: кожний новий стимул має здатність викликати реакцію, яка в минулому була пов'язана з цим самим стимулом;

5) закону результативності: реакцію, яка супроводжується приємними наслідками, закріплюють, а тої, що має неприємні наслідки, уникають чи намагаються заглушити.

37.2. Поняття про принципи навчання

Дата добавления: 2015-08-18