ВИСНОВКИ. 1. Міжнародні відносини — це сукупність різноманітних стосунків (політичних

1. Міжнародні відносини — це сукупність різноманітних стосунків (політичних, економічних, дипломатичних, ідеологічних) між національними державами або групами національних держав, а також створеними ними світовими і регіональни­ми організаціями, в процесі взаємодії яких виникає система міжнародного порядку.

2. Формами міжнародної взаємодії є співпраця, суперництво і конфлікти.

3. Міжнародні структури і механізм їх взаємо­дії, тенденції та закономірності світового розвит­ку є об'єктом геополітики як науки і практичної політики. В первісному своєму значенні геополі­тика вивчала державу та її політичні механізми використання географічного простору як необ­хідної умови національного виживання і розвитку.

4. Міжнародні відносини базуються на двох принципах: сили і права. Сила як сукупність гео­графічних, соціально-економічних, політичних, військових і духовно-культурних рис нації характеризує її здатність активно впливати на інші суб'єкти міжнародних відносин, ефективно реалізовувати свої національні інтереси. Якщо в недалекому минулому найбільш істотним параметром сили держави в міжнародних відносинах була військова могутність, то на сучасному етапі — її розвинутий еконо­мічний, технологічний та інформаційний потенціали. Прин­цип права передбачає, що кожна держава незалежно від її силового потенціалу має дотримуватися загальновизнаних норм міжнародного права.

5. Сутність зовнішньої політики держави на сучасному етапі полягає у її здатності відстоювати національні інтереси і забезпечувати міжнародну безпеку. Поняття «національні інтереси» в об'єктивному значенні означає сукупність умов, котрі забезпечують вигідний геополітичний статус держа­ви, національну безпеку, суспільну стабільність, рівень і якість життя громадян, а в суб'єктивному — ідеологічні інтерпретації зовнішньополітичного курсу держави залеж­но від політичного режиму і міжнародного порядку. Між­народна безпека передбачає створення ефективних механіз­мів розв'язання глобальних і регіональних конфліктів, за­безпечення оптимального балансу сил на міжнародній арені.

6. До основних міжнародних структур відносяться орга­нізації глобального, глобально-регіонального і регіонального масштабів. До глобальних міжнародних структур відносять:

00Н з її керівними органами (Радою Безпеки, Генеральною Асамблеєю, Економічною і Соціальною Радою), Світовий банк, МВФ, ГАТТ, ЮНЕСКО, ВООЗ; глобально-регіональних — Сімку, ОБСЄ; регіональних — ЄС, НАТО, ОПЕК, ЛАД, ОАЄ, ОАД, АСЕАН.

7. Тенденції світового сучасного розвитку пояснюються в контексті таких теорій: модернізації, постмодернізації й антимодернізації, а також геополітичних концепціях, що до­повнюють і конкретизують ці теорії стосовно реалій пост-біполярного міжнародного порядку.

Якщо теорії модернізації визнають досягнення західної цивілізації як універсальні й необхідні для прогресивного розвитку інших цивілізацій, незалежно від їх національно-культурної специфіки, постмодернізаційні — необхідність застосування західних цінностей та інститутів на грунті національних традиційних цінностей як фактора прогресу, то антимодернізаційні заперечують західний шлях розвит­ку для відсталих країн як несприйнятливий з огляду на нещадну експлуатацію їх ресурсів з боку країн Заходу.

Геополітичні теорії намагаються пояснити складні про­блеми збереження балансу сил після розпаду СРСР. Вони приділяють велику увагу проблемам інтеграції країн пост­радянського простору в європейські та атлантичні струк­тури як запоруки стабільності в цьому регіоні, обмеження імперських амбіцій Росії.

У деяких геополітичних концепціях підкреслюється необхідність інтеграції Заходу тільки з тими країнами Східно-Центральної Європи, які мають західну культурну традицію.

8. Україна виступає на міжнародній арені як без'ядерна, позаблокова держава, котра прагне дотримуватися прин­ципів і норм міжнародного права. Як суб'єкт міжнародних відносин вона активно співпрацює з ОБСЄ, ЄС, НАТО, МВФ і Світовим банком, підтримує добросусідські стосунки з Росією, Польщею, Чехією, Угорщиною та ін.

Слабкою стороною міжнародної політики України мож­на вважати:

1) постійне балансування між Заходом і Євразією, що спричинює буферну роль України у цьому процесі;

2) невикористання зацікавленості країн Заходу в суспіль­ній модернізації України як фактора демонтажу імперських структур Росії;

3) неприйняття правил ГАТТ у зовнішній торгівлі, що спричинює обмеження її лібералізації;

4) несприятливий правовий режим для впровадження прямих іноземних інвестицій в українську економіку, обумовлений боязню частини правлячої еліти, а також моно­польних промислових, аграрних і фінансових кланів втра­тити внаслідок поширення іноземних капіталів на україн­ський ринок мафіозні канали збагачення.

Дата добавления: 2015-08-18