Розкрийте авторське переосмислення античного сюжету в поезії Р.М. Рільке «Орфей. Еврідіка.Гермес».

Історія кохання Орфея та Евредіки- художньо переосмислення у поезії Орфеї, Евредіка, Гермес і вважаються перлиною двотомної збірки «Нові верші».

В основу твора покладено міф про музиканта Орфея, який намагався повернути із царства померлих свою дружину Еврідіку, чим зазнав пораску. Рільке вибирає для свого твору лише заключну частину- розповідь про те, як Орфей припустив фатальної помилки.

Прагнучи власною волею воскресити кохану, тобто вдруге «створити» її у земному світі, Орфей намагається подолати над людські можливості зробити те, щ під силу лише богам.

І озирається він, як то зображено у рільківській поезії, саме тому що є людиною – невпевненою у собі, охопленою страхом, нетерпінням і ваганнями. Бо не вірить підступним богам і хоче на власні очі переконатися, що це на справді відбувається. З іншого боку, здійсненню задуму Орфея перешкоджають ся зміни що відбуваються у його коханні, яка вже перетворюються на дух і не пом* ятає земного життя.

Є тут і відлуння модерністського конфлікту кохання й мистецтва. Отже митець мусить пройти через трагічні трати аби його ліра звучала новими піснями- це одна з провідних рільківських ідей. Втім досвід невдалої мандрівки Орфея до потойбіччя, трагічний для самого героя несе й невпевнений позитивний заряд. І якщо втративши Евредіку вперше, він спромігся створити пісню дивовижної краси, то, переживали її «другу смерть» він, напевне, приголомшить світ новим співом.

2.Розкрийте проблеми співвідношення добра і зла, влади митця та мистецтва над натовпом у романі Зюскенда "запахи"

Твір Патріка Зюскінда може зводитись до банальної ідеї добра і зла, де головний герой, Гренуй, є уособленням усього найжахливішого, який в кінці твору, як і годиться, несе покарання за свої злодіяння перед людьми. Відтак справжнє пізнання твору Патріка Зюскінда передбачає саме підтекстуальний підхід, де істина перебуває між рядками. А втім, вона може бути й не одна, бо справжню цінність художній твір становить лише в тому разі, якщо кожен читач може знайти в ньому свою істину, ту, яка є ближчою для нього.
До речі, прекрасне і жахливе, добро і зло у Зюскінда зливаються в одне ціле. І це злиття можна помічати протягом усього твору. Як приклад, коли батько Ріши побачив дочку Лауру мертвою, атмосфера була світла і прекрасна: „ Двері відчинилися, сонячне світло вдарило йому в обличчя. Кімната була нібито залита сріблом, все сяяло... він побачив на ліжку Лауру – голу і мертву...”.
Окрім теорії свідомого та несвідомого, у „Парфумері” знаходить підтвердження і психоаналітична теорія щодо дитинства. Йдеться про головного героя твору, який з дитинства був обділеним любов’ю та такою фізичною якістю, як запах. Саме цим і спричинені його подальша закомплексованість, відчуженість від світу та нерозуміння його, намагання віднайти те, чого йому не дав Господь. Гренуя не можна засуджувати. Попри те, що автор наділяє свого героя найбридкішими епітетами, я не думаю, що він писав його як виключно негативного персонажа. Радше цей твір слід сприймати як певний психологічний портрет маніяка, де автор намагається проникнути у першопричини, що закладені в підсвідомості вбивці.
Тож „Парфумер” Зюскінда – досить неоднозначний роман, що розрахований як на вибагливого, так і, зрештою, на масового читача. Оскільки сам твір може зачепити будь-кого на звичайному психологічному рівні. Людина, сама того не відаючи, має ті сокровенні підсвідомі бажання, що притаманні тим, кому пощастило вдихнути запах воістину надзвичайних парфумів Гренуя.

Дата добавления: 2015-08-09