Боротьба проти унії.

Народні маси — селяни, міщани, козаки піднімалися на боротьбу проти національно-релігійного гноблення, панування шляхетської Польщі, католицизму та унії, за свою національно-релігійну незалежність. Разом з тим це була й класова боротьба проти феодально-кріпосницького гніту в Україні. Як і в європейських країнах в час реформації, в період середньовіччя, класова боротьба відбувалася тоді під знаком релігії.

У цій тяжкій і тривалій боротьбі рушійною силою виступали самі народні маси — селянство, козацтво, міщанство. У великих селянсько-козацьких повстаннях 90-х років XVI ст., 20-х і 30-х років XVII ст. вони із зброєю в руках боролися як проти гніту й експлуатації польських і українських феодалів, так і проти гноблення іноземних загарбників. Проти наступу католицизму й примусової церковної унії протестували також більшість православного, особливо нижчого духівництва, значна частина українських шляхтичів і деякі магнати. Одне з центральних місць у боротьбі проти унії посідали церковні братства. З метою захисту національних інтересів українського народу вони широко розгортали культурно-освітню діяльність: відкривали друкарні, школи, видавали книги, підтримували матеріально православні церкви й монастирі.

Складне становище українських церков – православної і греко-католицької – примушувало їх керівників шукати вихід з кризової ситуації. Значну роль мало відіграти створення незалежної української християнської церкви, тобто об’єднання церков під владою свого патріарха. У обговоренні ідеї брали участь Костянтин Острозький, Мелетій Смотрицький, Іов Борецький, Петро Могила і Йосип Рутський. Протягом першої половини XVII ст. не раз робилися спроби скликати всеукраїнський церковний собор. Жодна з них не здійснилася. Головна причина полягала в тому, що створення сильної української церкви не відповідало інтересам ані Речі Посполитої, ані Ватикану; позиції ж константинопольського патріархату, в світському плані підвладного мусульманському турецькому султану, були занадто слабкими. Таким чином, боротьба з Контрреформацією визначила найважливішу особливість культурного життя України другої половини XVI – першої половини XVII ст.: православна церква стала втіленням української самобутності.

Важлива роль у боротьбі проти унії й католицизму, в справі зміцнення національної самосвідомості українського народу належить полемічній літературі, спрямованій на захист православ'я і незалежності України від іноземних держав, на забезпечення самостійності українського народу[4, c. 217-218].

Дата добавления: 2015-08-03