Джерела й основні риси права середньовічної Німеччини

У Німеччині, як і в більшості країн Західної Європи, вХ-ХІУ сто­літтях переважало звичаєве право. Згодом з'являються записи судових звичаїв - Саксонське зерцало та Швабське зерцало (XIII ст.). Важливе значення мали акти королів (імператорів), а з переходом до станово-представницької монархії— постанови Рейхстагу. У період абсолютизму виникають систематизовані збірники законів. Серед них за змістом і значенням вирізняється "Кароліна" — кодифікація, видана та названа за іменем імператора Карла V. Це був звід кримінально-процесуального права, що призначався для всієї величезної імперії, але не був обов'язковим для курфюрстів, за якими зберігалося право користуватися своїми "споконвічними та справедливими звичаями".

Від XVII ст. деякі німецькі держави здійснюють свої кодифікації: Кримінальне уложення та Цивільний кодекс у Баварії (середина XVIII ст.), Кримінальне уложення ерцгерцогині Марії Терезії — " Терезіана" в Австрії, Пруське земське уложення 1784 р. та ін.

Важливу роль відігравало міське право, що регулювало відноси­ни в галузі ремесла й торгівлі та фіксувалося в міських статутах. Широко були відомі міські статути Кельна, Магдебурга, Любека та інших великих торговельних центрів Німеччини.

Право захищало приватну власність, насамперед, на землю. Для права феодальної земельної власності були властиві такі риси:

ієрархічна структура земельної власності, становий характер, обме­ження в розпоряджанні, особливий порядок спадкування - майорат. Зобов'язальному праву були відомі різні види договорів: купівлі-продажу, міни, дарування, позики та ін. Однак тривалий час замкнений характер феодального виробництва гальмував розвиток товарно-грошових відносин, а отже й зобов'язального права.

На сімейне право сильний уплив справляла церква. Переважно, саме нормами канонічного права регулювалися шлюб та сім'я. Заборонялися розлучення, позашлюбні зносини, шлюби з близькими родичами. Шлюбний вік був низьким і становив для чоловіків 14 років, а для жінок— 12. Жінка перебувала в підпорядкованому від чоловіка становищі, всюди мала слідувати за ним, не мала права без його згоди укладати договори, складати заповіт, розпоряджатися майном тощо. Щоправда, в роздільному майні виділялися частки, що враховувалися та переходили в спадок окремо (до них належали речі особистого користування жінки, прикраси та ін.). За нормами ленного права земля могла переходити в спадок тільки до одного із синів, а за зем­ським правом —у рівних частках до всіх синів.

Кримінальне право оперувало такими загальними поняттями: умисел і необережність; обставини, що обтяжують провину; співучасть тощо. Визнавалися різні види злочинів: проти релігії (богохульство, чаклунство); проти моральності (перелюб); проти держави (зрада, бунт); проти особи (вбивство, поранення, образа); проти власності (крадіжка, грабіж); проти правосуддя (лжесвідчення) та ін. При ви­значенні покарання суд зважав на станову приналежність сторін. Основною метою покарання було залякування. Основні види покарань того часу: смертна кара, членоушкодження, тілесні та ганебні по­карання, таврування, тюремне ув'язнення, вигнання, штраф.

Судовий процес спочатку (до XII ст.) має змагальний, а згодом - слідчий (інквізиційний) характер (переважає після видання в 1532 р. "Кароліни").

11.6. "Саксонське зерцало"

"Саксонське зерцало" - збірник звичаєвого феодального права Остфалії (Східної Саксонії), складений лицарем і суддею Еріхом фон Репковиму 1221-1225 рр., за юридичною природою - це приватна кодифікація. У ньому, поряд з локальними особливостями, набули відображення загальні риси феодального права Німеччини. Джерелами "Саксонського зерцала" були: звичаєве право Саксоніє, законодавство Священної Римської імперії, римське право. Збірник 82

поділяється на дві частини: Земське право та Ленне право (від нім. "лея" - умовне земельне володіння феодала). Перша частина містить загальні правові норми для всіх категорій населення та, передусім, для "шеффенського" (від нім. "шеффен" - землевласник неблагородного походження) стану (у широкому значенні слова — це всі вільні, правомочні займати судові посади особи —від князів до вільних селян з трьома наділами), у документі згадуються й інші соціальні категорії: вільні селяни з наділами до 3 гуф (1 гуфа- від 0,25 до 0,33 га); тримачі, що сиділи на чужій землі, безземельні селяни. Земське право було написане німецькою мовою.

Друга частина - Ленне право - містить ленні звичаї, перераховує всі ступені військово-ленної ієрархії та стосується тільки феодалів-землевласників-сеньйорів і васалів. Про призначення ленного права для регулювання виключно відносин привілейованого стану свідчить і те, що написана ця частина була латиною. Відповідно до змісту та призначення частин, у першій частині розглядаються прерогативи короля як глави держави, а в другій - як верховного сюзерена в системі феодальної ієрархії.

Більшість норм "Саксонського зерцала" викладено в казуїстичній формі, трапляються повторення, не завжди логічна послідовність і розміщення норм. Та, попри ці недоліки, "Саксонськезерцало" мало надзвичайно важливе значення для більшості земель Німеччини. За його зразком були складені інші аналогічні збірники - "Німецьке зерцало", "Швабське зерцало"', воно стало правовим джерелом для місцевих статутів (" Вейстюмер"), Мейсенського судебника, Магде­бурзького міського права. На "Саксонське зерцало" припинили по­силатися тільки в 1900 р. після введення в дію Німецького цивільного уложення 1896 р. Дотепер збереглося близько 200 рукописів "Саксон­ського зерцала" (датованих переважно XIV ст.), чотири з яких ілюстровані.

11.7. "Швабське зерцало"

"Швабське зерцало" - збірник Німецького звичаєвого права, складений в Аугсбурзі в 1275р. невідомою духовною особою на основі "Саксонського зерцала", а також норм канонічного та римського права. Свою назву - "Швабське зерцало" - збірник отримав аж у XVII ст., а рукописний його варіант називався "Імперське земське та ленне право". Як й інші "зерцала", збірник складався тільки з норм земського та ленного права, що мали загальний характер (не торкали­ся міністеріального, вотчинного й міського права, що характери­зувалися суттєвими місцевими особливостями та відмінностями). "Швабське зерцало" поширилося на південні області Німеччини та Швейцарії. Було переведене на латину, французьку й чеську мови.

11.8. "Кароліна"

До кінця XV ст. у Німеччині не існувало єдиної правової системи. На кожній території діяло своє право, нормами якого регулювалася вся сукупність відносин. Після створення в 1495 р. Імперського суду римське право було визнане джерелом права всієї імперії. На його основі мали розвиватися всі галузі права.

У 1532 р. Рейхстаг прийняв загальнонімецьке Кримінальне та кримінально-процесуальне уложення (кодекс) - "Кароліну". Його назва походить від імені імператора Карпа V (1500-1558). Це Уложення мало яскраво класовий феодальний характер і було спрямоване на залякування простого люду та жорстоке придушення будь-яких виступів проти феодального ладу. За більшість злочинів як основний вид покарання передбачалася смертна кара, що могла бути простою (відсікання голови мечем або повішання) та кваліфіко­ваною (спалення, утеплення, четвертування, колесування, поховання заживо). Були передбачені також членоушкоджувальні, болючі та ганебні покарання. Основними видами злочину проголошу­валися: злочини проти релігії, держави, власності, особи, мораль­ності, порядку управління, торгівлі тощо. Замість змагального за­проваджувався слідчий (інквізиційний) процес, який поділявся на дві стадії — розслідування (збирання інформації про злочин і злочинця, доказів винності підозрюваного) та судовий розгляд (про­ходив у закритому засіданні). Якщо обвинувачуваний не визнавав своєї провини, то його могли піддати катуванню.

ТЕМА 12

Дата добавления: 2015-08-05