Боротьба королівської вл за централізацію держави. Реформи Л.

Важливу роль у подоланні феодальної роздроблені, й опору великих вельмож відіграла королівська династія Ао яка прийшла до влади в 987 р. Для досягнення цієї мети вона:

-уклала союз з містами, за яким їхні мешканці давали корол-гроші, а король захищав їх від утисків феодалів;

• позбавила земельних володінь найупливовіших васалів;

• здійснювала заходи з розширення території королівського
домену (через пряме захоплення, вдалі шлюби, купівлю земель у осіб,
які розорялися).

Минуло чимало часу, але цій династії все ж таки вдалося подолати опір феодалів у своєму домені. Крім міщан, боротьбу королів за політичне об'єднання підтримали їхні прямі васали, а також частина лицарства інших областей і деякі церковні феодали. Успіхам королів у консолідації земель сприяв і відплив з країни частини лицарства (у хрестові походи та держави хрестоносців). Особлива роль у подоланні опору феодалів і зміцненні держави належить Людовику IX (1226— 1270). Він здійснив низку реформ, які сприяли централізації держави. Зводилися вони до такого:

• на території королівського домену були заборонені судові
поєдинки та міжусобні війни. На інших територіях країни останні
були обмежені. Було запроваджено порядок, згідно з яким герцоги,
графи, чиї володіння перебували за межами домену, в разі виникнен­
ня спорів, зобов'язані були за 40 днів до початку війни передати їхню
суть до суду короля. Таке рішення сприяло обмеженню міжусобних
війн, підривало значення сеньйоріальних судів, зміцнювало загально­
державну владу й авторитет короля;

• із королівської ради була виділена особлива судова палата
(названа пізніше парламентом), яка перетворилася на вищу
апеляційну інстанцію, і тільки в цьому королівському суді стали
розглядатися справи про значні, зокрема й кримінальні злочини.
Цій палаті були також передані важливі адміністративні функції;

• у сфері законодавства було відновлено практику видання королів­
ських законодавчих актів, обов'язкових для всього королівства. Правда,
спочатку для надання їм чинності вимагалася згода великих феодалів.
Однак уже всередині XIII ст. такого затвердження вже не вимагалося;

• стала чеканитися повноцінна золота та срібна королівські
монети, що починають витісняти численні види монет, які чеканили
феодали та міста. Випуск королівської монети, що набула значного
поширення, сприяв розвитку торгівлі та зміцненню зв'язків між
окремими провінціями країн;

• військові формування стали складатися з рекрутів (50 осіб від кожного приходу), в результаті чого король у меншій мірі став залежати від феодальних дружин.

Реформи Людовика IX значною мірою сприяли подоланню опору світських феодалів, однак остаточно подолати феодальну роздробле­ність король самостійно не міг. Отож на певному етапі централізації Франції значну допомогу королям у подоланні сепаратизму надали станово-представницькі установи.

9.3. Франція в період станово-представницької монархії (XIV-XV століття)

Боротьба за централізацію Франції, що розпочалась у XIII ст. реформами Людовика IX, на початку XIV ст. була майже завершена. Три чверті країни було об'єднано під владою короля. Однак феодальна опозиція залишалася ще достатньо сильною, подолати її опір королів­ська влада могла лише заручившись підтримкою дворянства та міщан, потрапляючи таким чином у певну залежність від цих станів. Союз короля з дворянством і міщанами зумовив виникнення станово-представницької монархії, її матеріальним утіленням були Генеральні штати.

Приводом для їх заснування стала суперечка між королем Філіппом IV(Красивим) і Римським Папою Боніфацієм VIII. Король, з огляду на нестачу коштів для війни з Англією, наказав французькому духовенству сплачувати до скарбниці держави все те, що раніше відраховувалося папській курії. Розгнівавшись, папа запросив Філіппа ІV для пояснень до Риму, а в 1301 р. видав буллу, в якій погрожував відлучити короля від церкви. У відповідь король у 1302 р. скликав представницький орган — Генеральні штати, що підтримали його. До їх складу належали три палати: перша складалася з найвищого духовенства (єпископи, аббати, архієпискрпи), запрошених королем особисто; фуга-виборнихпредставниківвіддворянства(крім герцогів і графів); третя - з виборних депутатів з-поміж вільного населення міст. Генеральні штати скликалися з ініціативи короля. Він же визначав питання, що виносяться на їхній розгляд: для з'ясування думки станів щодо миру чи війни, підписання міжнародних договорів, вирішення питань про податки тощо. Своєю чергою, Генеральні штати зверта­лися до короля з проханнями, скаргами та протестами. Спроби цього органу закріпити за собою постійні фінансові чи законодавчі повно­важення успіху не мали. Всі питання розглядались окремо по палатах (рішення приймалося простою більшістю голосів), а остаточна ухвала щодо якоїсь проблеми відбувалася на їхньому спільному засіданні.

Кожна палата, незалежно від кількості депутатів, мала один голос. При такому голосуванні перевага завжди була на боці представників дворянства та духовенства, якщо між ними не було розбіжностей. Вершиною могутності Генеральних штатів був період паризького повстання на чолі з Е. Марселем, коли вони досягай прийняття Великого березневого ордонанса(\357 р.), збирали податки, витрача­ли кошти й контролювали весь державний апарат. Однак відсутність єдності між містами та їх непримиренна ворожнеча з дворянством робили спроби Генеральних штатів завоювати собі права, подібно до прав англійського парламенту, безплідними. Після 1359 р. вони скликалися все рідше й часто замінювалися зборами нотаблів (зібраннями вищого духовенства, придворного дворянства та мерів міст, які, на відміну від депутатів, не обиралися, а запрошувалися королем відповідно до їхніх посад). В останній раз з ініціативи короля Генеральні штати були скликані в 1468 р. У XVI-XVII століттях ініціатива їхнього скликання належала феодальній знаті, що пере­бувала в опозиції до абсолютної влади короля.

Дата добавления: 2015-08-05