Основні етапи розвитку римського права

Римське право у своєму розвитку пройшло історичні етапи, що не збігаються з етапами римської рабовласницької держави.

1. Найдавніший період (VI—III століття до Р. X.) - етап формування римського права. Він характеризувався його національно-полісною замкнутістю, формалізмом, архаїчністю, примітивністю інститутів, становістю.

2. Класичний період (III ст. до Р. X. - III ст.) - етап розквіту римського
права, розвитку найважливіших інститутів, які врегульовували най­
важливіші суспільні відносини (власності, товарно-грошові, шлюбно-
сімейні та ін.).

3. Посткласичний період (IV—VI століття). Основним його
досягненням було те, що відбувається систематизація та кодифікація
права, але на праві цього періоду не могли не відбитися кризові
явища, що були характерні для тогочасного римського суспільства.

Джерела римського права

Джерела права - це форми, в яких відображаються правові норми. У Стародавньому Римі вони були такі:

- звичаї, що в процесі становлення держави перетворюються
на норми звичаєвого права;

- рішення Народних зборів;

- рішення царів або рексів;

- закони;

- едикти преторів;

- постанови Сенату;

- конституції імператорів (едикти, рескрипти, декрети, мандати);
50

• інституції відомих римських юристів (Катона старшого, Квінта
Муцій Сцевола, Сервія Сульпіція, Гая, Папініана, Павла, Ульпіана,
Модестина та ін.);

— кодекси (Грегоріана, Гермогеніана, Феодосія, Юстиніана).

7.9. Поняття та характерні риси квіритського права
Квіритським (від імені стародавнього племені -квіритів) називалося

найдавніше римське право. Його характерні риси такі:

• суто національний характер (регулювало відносини тільки
між римськими громадянами (квіритами), що вважалися єдиними
суб'єктами правовідносин);

• тісно пов'язувалося з релігією;

• було обмеженим (що пояснювалося примітивністю господар­
ських відносин і проявлялось у відсутності правового врегулювання
важливих аспектів суспільного життя та розмежування на галузі
й інститути права);

• індивідуалізм (пріоритет інтересів особистості над інтересами
суспільства);

• формалізм і публічність (будь-якій правовій дії надавалася певна
форма, порушення якої спричиняло її нікчемність);

• символізм (певні предмети означали конкретне правове поняття
чи правову дію, що свідчило про недостатній рівень правового мислення,
його нездатність виробляти загальні абстрактні правові поняття);

• консерватизм (живучість старих форм при зміні змісту).
Така система права пізніше була названа цивільним правом.

Дата добавления: 2015-08-05