Загальна характеристика Законів Ману: історія створення, структура, форма викладу приписів

Ч;Ікони Ману (Манавадхармашастра) - староіндійський юридич­ним кодекс, створення якого традиція приписує міфічному предкові

людей Ману, сину Самосущого (Брахми). Насправді ж, збірник уклала одна з брахманських шкіл між II ст. до Р. X. і II ст. У другій половині XVIII ст. він був перекладений на англійську мову й таким чином уведений в науковий обіг.

Закони Ману були написані на санскриті (одна з літературно оброблених давньоіндійських мов) і складаються з 2650 віршів (шлок), згрупованих у 12 глав: І глава розкриває уявлення старо­давніх індійців про виникнення Всесвіту, людського суспільства, станів (варн); II глава розказує про правила життя людини в період учнів­ства; НІ—У глави - про правила життя сім'янина-домогосподаря (шлюбні звичаї, культові приписи, правила збереження ритуальної чистоти, санітарно-гігієнічні приписи тощо); VIглава- правила життя самітника; VII глава — настанови про обов'язки царя й управління державою, VIII глава - настанови про судочинство та юридичну практику; IX глава - про сімейні відносини, покарання за різні злочини, обов'язки членів варн за звичайних умов; Xглава — про дітей від шлюбів між представниками різних варн і каст, про обов'язки членів варн за незвичних обставин; XI глава - приписи про розкаяння й обітницю при спокутуванні вчинених гріхів; XII глава - опис посмертних ушанувань за недобрі справи в цьому житті.

Характерною особливістю Законів Ману, як і всього старо­давнього права, є відсутність загальних правових понять. Однак вони, поряд з казуїстичними нормами, містять майже сучасні за викладом поняття крадіжки, пограбування та необхідної оборони. Норми достатньо чітко згруповано за предметом правового регулю­вання, що свідчить про високий рівень загальної та політико-правової культури староіндійських кодифікаторів.

4.6. Основні риси права Стародавньої Індії Право власності. Закони Ману передбачали сім законних способів набуття власності: купівлю, дарування, спадкування, знахідку, здобич, оплату за виконану роботу, позику під відсотки. Важливе значення при цьому мала система варн. Якщо перший, третій і четвертий способи поширювалися на всі варни, то п'ятий тільки на кшатріїв, шостий і сьомий тільки на вайшіїв, а другий був привілеєм лише брахманів. За формою виділяли власність: общинну, державну, приватну.

Зобов'язальне право. Староіндійському праву були відомі різні види договорів: купівлі-продажу, дарування, обміну, перевезення, оренди, зберігання тощо. Договір мав укладатися в присутності свідків. Недійсною вважалася угода, укладена з нетверезим, малолітнім, душевнохворим або із застосуванням насильства 32

й обману. Особливості мало й укладання певного типу договору. Наприклад, при продажу землі переважне право купівлі належало родичам, сусідам, кредиторам і тільки після них можливість купити землю отримували всі охочі. Ціну землі визначали 40 сусідів. Якщо внаслідок "змагання" покупців було запропоновано більшу ціну, ніж встановлена сусідами, то лишок надходив до казни. При укладанні договору позики розмір стягуваних відсотків залежав від варни боржника. Кредиторові закон дозволяв у будь-який спосіб (хитрістю, насильством) змушувати боржника сплачувати борг. Якщо боржник не мав можливості своєчасно сплатити борг, наслідки також залежали від того, до якої з варн він належав (боржник рівної чи нижчої варни, ніж кредитор, повинен був відробити борг, вищої—мав право сплачу­вати борг поступово). Засобами забезпечення договору були застава та поручительство третьої особи.

Шлюбно-сімейне право. Основна форма шлюбу — моногамія. Та з розвитком суспільства виникають відхилення від цієї основної форми, що проявлялися, приміром, у багатоженстві. Заможні прошарки суспільства могли мати декілька дружин, а правителі — навіть гареми. Старшинство дружин визначалося порядком тих варн, до яких вони належали. Шлюби, зазвичай, укладалися всередині варн. При укладанні шлюбу до уваги брали, передовсім, не думку тих, хто одружувався, а волю батьків. Наречений сплачував за дівчину гроші чи давав її батькам подарунок (бика та корову). Жінка повністю під­порядковувалася чоловікові. У дитинстві вона повинна була підкорятися батькові, в молодості — чоловікові, після смерті останнього — синам. Розлучення могло здійснюватися тільки з ініціативи чоловіка. Згідно із Законами Ману, "якщо дружина не народить дітей, можна взяти іншу на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими - на десятому, якщо народжує тільки дівчат — на одинадцятому, але якщо говорить грубо - негайно." Після смерті свого чоловіка вдова не повинна була навіть вимовляти ім'я іншого чоловіка. Вона могла вдруге вийти заміж лише за брата свого чоловіка.

Спадкове право. Спадкування здійснювалося тільки за законом. Спадкова частка дітей залежала від належності їхньої матері до певної варни. Так, якщо брахман мав дітей від жінок різних варн, то син брахманки отримував чотири частки, син кшатрійки - три частки тощо.

Злочини та покарання. Закони Ману під злочином розуміють протиправне діяння та розрізняють такі його види: державні злочини (змова, заколот, розкриття державної таємниці, перехід на бік ворога); злочини посадовців (лихварство й торгівля коштом царської скарбниці, крадіжка товару, що належав цареві та ін.); проти особи (вбивство,

_,__ _м„и/, ЗЛОЧИНИ ПрОТИ Сі -д^/жня зрада дружини, статеві зносини з близькими родичами). Характерною рисою покарань була іх жорстокість, а основною їхньою метою - залякування. Представники вищих варн несли меншу відпо­відальність за правопорушення, ніж нижчих. Застосовувалися такі види покарань: смертна кара (спалювання, утеплення, поса лж-рч"»--------------- розрізання ня на/-"------

заподіяння тілесних ушкоджень, образа); злочини проти власності
(крадіжка, грабіж, знищення чужого майна); проти системи вари
(наприклад, шудра видавав себе за брахмана); злочини проти сім'ї
(подружня зрада дружини, статеві зносини з бїиш-к-и.--------------

Хап**—-

___ удеиІПІЛ І'ЛКІвиОІА

____ „.„_НІ па кара (спалювання, утеплення, посадження на палю,

розрізання на частини тощо); калічницькі (відрубування ноги, руки; відрізування носа, вуха); навернення в рабство; конфіскація майна; заслання; виключення з варни; грошовий штраф. Практикувалося тавру­вання злочинців (на лоб убивці розпеченим залізом ставили тавро із зображенням тіла без голови, грабіжникові—із зображенням собаки).

ТЕМА 5

---

Дата добавления: 2015-08-05