Державний лад Вавилона

За формою правління Стародавній Вавилон був монархією за типом східної теократії, що характеризувалася необмеженою владою божественного правителя. На чолі всього державного механізму був лугаль, або патесі-лугаль. У його руках зосереджувалась уся влада, йому належали всі найвищі державні повноваження.

Правитель очолював державний апарат, був верховним воєначальни­ком і найвищим суддею. Особа правителя обожнювалася. Царська влада мала деспотичний характер, і цар міг втручатися в усі відносини між підданими, навіть у їхнє особисте життя.

У розпорядженні правителя перебував розгалужений апарат управління з великою кількістю посадовців. Центром управління був палац правителя. Не існувало розмежування між виконанням державних обов'язків і обслуговуванням особистих потреб правителя. Тож у руках одних і тих же урядовців зосереджувалось управління як країною загалом, так і палацом. Довіреною особою та першим помічником правителя був дворецький, котрого у Вавилоні називали "нубанда". Зазвичай, це був найближчий родич правителя. У його руках зосереджувались усі важелі управління державою. Нубанда керував великим штатом урядовців і слуг, управляв царськими маєтками, іригацій­ними спорудами, фінансами, господарськими роботами. За повноважен­ням після нубанди йшли інші вищі сановники: скарбник, начальник царської гвардії та охорони, радники царя, воєначальники. Всі вони були не тільки царськими придворними урядовцями, але й вищими службовими особами в державі. Містами управляли намісники царя. На місцях управління здійснювали органи общинного самовряду­вання, що наділилися адміністративними, судовими та фінансовими повноваженнями. За здійснення своїх повноважень посадовців наділяли землею, що могла передаватись у спадок.

Збройні сили формували з добірних частин, які охороняли правителя й ополчення. Царська охорона формувалася з професійних воїнів (редум, баїрум), які за свою службу отримували в користування майно "ілку". Таким майном (полем, садом, будинком) воїн володів і користувався, але не мав права його продати чи обміняти. Для управ­ління військами створювався спеціальний апарат, який очолював сам правитель. Були також звичайні воєначальники, начальники коліс­ниць, піших воїнів, кінноти на верблюдах тощо. Серед військових посадовців розрізняли начальників певних загонів, молодших воє­начальників, командирів сотень, десятків, п'ятірок.

Суд не був відокремлений від адміністрації. Верховним суддею був правитель, який сам міг розглядати будь-яку справу, а також скарги на рішення решти суддів. Значні судові повноваження мав нубанд і представники місцевої адміністрації. Дрібні позови розглядали органи общинного самоврядування. Існували жрецькі та храмові суди. В епоху Хаммурапі виникають професійні судді, котрих призначав правитель. Вони здійснювали судочинство колегіально—по три, чотири, вісім суддів. Судді мали помічників, які готували справи до слухання й були по­радниками суддів. Оскарженню підлягали лише рішення місцевих судів. 22

Дата добавления: 2015-08-05